Допоки любимо...

Авторитетні, відомі барди Ольга Богомолець та Ігор Жук дали два концерти в Українському домі. Ці музичні вечори, що відбувалися напередодні Дня пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій, були присвячені пам'яті відомої правозахисниці Надії Світличної. (На прес- конференції Ольга Вадимівна згадала про те, що репресії 37-го також торкнулися славетного роду Богомольців). Надію Світличну у 1973 році за правозахисну діяльність засудили на чотири роки таборів. Вона відбувала покарання у Мордовії. Емігрувавши з Радянського Союзу, була активним членом Закордонного представництва Української Гельсінської групи і редактором-укладачем «Вісника репресій в Україні» (США). З 1983 го по 1994 роки працювала в українській редакції радіо «Свобода» в Нью-Йорку. Померла 8 серпня цього року.

«Надійка для мене була дуже близькою людиною, — говорить Ольга Богомолець. — Вперше ми побачилися на фестивалі авторської пісні «Оберіг» (1991 р.). Там з її рук отримала спеціальний приз радіо «Свобода» (Вашингтон/Мюнхен). За рік нам обом, а також художнику Панасу Заливасі Євген Сверстюк вручав премію Василя Стуса. Потім під час своїх гастролей у США я жила у неї. Згодом вона стала моєю хрещеною мамою. Між нами були ніжні та теплі стосунки. У цьому році після важкої хвороби Надія Світлична померла. Останні тижні її життя я спілкувалася з нею по телефону і співала їй через океан... Після Надійчиної смерті відчувається якась порожнеча. Але допоки ми любимо і пам'ятаємо, вона буде жити з нами».

Програма концерту, фактично, складалася з пісень, що увійшли в новий альбом виконавців «Нас двоє», який писався з часу їхнього знайомства — впродовж п'ятнадцяти років. «Це як давно втрачене нами листування, — зазначають виконавці. — Тепер можна тільки прочитати листи, наприклад, Льва Толстого... А в нас таким листуванням була творчість. Так виникали діалоги, які потім трансформувались у пісні». Більшість із них — це добре відомі й усіма улюблені композиції на слова Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Миколи Вінграновського, а саме — «Осінній день», «В пустелі...», «Що в нас було...», «Розпусна вдовиця», «Аморе, амо», «Колискова», а також біблійний цикл Ігоря Жука, одну пісню з якого вперше заспівала Ольга Богомолець.

24 листопада на музичному вечорі був присутнім Президент з родиною.

Концерти пройшли у формі діалогів. Не зумисне. Природно. Діалогів між нашим далеким і не зовсім минулим та сучасним, історією та сьогоденням. А якщо персоніфікувати, то — між покійною Надією Світличною та виконавцями, лишень між самими бардами, між ними та публікою, яка відповідала то всерозуміючою тишею, то бурхливими овації та викликами на біс. І не полишало відчуття, що все виговорено і сприйнято. А найголовніше — проговорено біль... біль втрат. «На мій погляд, таке, сказати б, інтелектуальне мистецтво, дуже потрібно, щоб загоїти душі сучасників», — ділиться враженнями президент Києво- Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький. А режисер Сергій Архипчук продовжує: «Мене дуже вразила слухацька аудиторія. Це була особлива елітна (українсько- єврейсько-російська) київська публіка. Її найбільш емоційні оцінки були у найболючіших та найвразливіших точках для української душі, що стосуються невикривленого погляду на історію українського народу, його сформовані впродовж століть цінності й архитипи. Вразила також глибока інтелігентність обох бардів, яка не замулилася компліментарністю, підлабузництвом, неорганічністю. Бо нас так часто годують штучними замінниками замість душевної бесіди. А ці співаки нам відкрили свою «потаємну кімнату», що її плекають усе життя. Відкрили просто, щиро, з великим хистом та розумом. І з великою душею».

P.S. Гроші від концертів підуть на спорудження пам'ятника Надії Світличній на Байковому цвинтарі у Києві.