Доживемо до «понедiлка»!

Ми всі училися потроху... Вчилися вибирати, поступатися, прощати і забувати. Вчилися у дворі й у громадському транспорті, вдома на дивані і на роботі на «килимах». Але всьому цьому передувала, як правило, звичайна загальноосвітня школа.

Якщо порівняти відсоткове співвідношення суто «шкільної» інформації в моїй мозковій базі даних і інформації, отриманої «від життя», то вийде дуже жалюгідна кількість одиничок. І зовсім не тому, що я була вишуканою бездарністю або ледаркою. І вже зовсім не тому, що вчителі, пардон за тавтологію, котрі вчили нас, не були для мене авторитетами. Просто мій перехідний вік і пов'язане з ним «формування себе як особистості» припали на грандіозний час змін. Навіть люди не встигали за подіями, що вже казати про шкільні методички. За вікном майорiли жовто-блакитні прапори, а я зубрила вірші «про революцію біля бані» або з пошарпаних ксерокопійованих листів дізнавалася про невідомі подробиці історії України. «Нові» підручники в моїй провінційній школі з'явилися пізніше. А доти вчителі годинами просиджували в бібліотеках або штовхалися на книжкових ринках, щоб уранці дати мені і ще мільйонам таких же оболтусів інформацію, замовлену Міністерством освіти. Так що приказка «хто замовляє, той і платить» була (та і зараз є) неактуальною.

Насправді ж, педагогів треба жаліти. За їхню безвихідно маленьку зарплату, за безповоротно зіпсовані нерви і все не випите за шкідливість (учнів) молоко. І пишатися ними за те приголомшуюче вміння перебудовувати себе і шкільну програму з кожним новим підвивертом влади. Адже, по суті, моїх викладачів вчили зовсім не тому, чому вони вже набагато пізніше вчили мене. І все одно я пам'ятаю, коли народився Ленін і помер Шевченко, як вирахувати косинус і густину тіла. Я пам'ятаю і навіть трошки люблю своїх шкільних вчителів: за несподіване почуття гумору, безглузді зауваження в щоденнику і за те, що вони навчили мене бути готовою до будь-яких змін.

Про будні вітчизняної школи кореспонденту «Дня» Олександру МИХЕЛЬСОНУ розповіли викладачі середньої школи № 166 міста Києва.

ПРО УЧНІВ

Тетяна Миколаївна, викладач початкових класів:

— Учні завжди, в принципі, однакові. От сьогодні у всіх святковий настрій, і вони теж у настрої свята. Молодші бігають, шумлять... Чи хочуть вчитися? Це залежить від вчителя. Якщо вчитель любить свій предмет, якщо приходить у клас у хорошому гуморі, до ладу пояснює — тоді їм теж цікаво, вони вчаться із задоволенням. І навпаки. Є, щоправда, такий момент — я працюю досить давно і можу порівнювати — що зараз школярі через убогість батьків чи від загальної обстановки в суспільстві стали якимись більш нервовими, аніж раніше. Це явище, на жаль, розвивається.

ПРО ВЧИТЕЛІВ

Ніна ХРИЩЕНКО, викладач біології:

— Що отримали вчителі, присвятивши життя цій роботі? Бідність. У повному розумінні слова. Я — вчитель- методист, маю ставку 163 гривні. У школі існує проблема з підручниками. Наприклад, у мене три п'яті класи і зовсім немає підручників з природознавства. Я придбала на ринку два підручники — за 8 і за 14 гривень. За ними готуюся і для дітей на дошці складаю конспект-схему, пояснюю, а вони сидять і переписують. Я ж не можу примусити батьків купувати ці підручники! У нас два десяті класи по 35 учнів, а ми одержали в районо тільки 20 підручників з біології. Вони на ринку коштують по 40 гривень, в магазині — 16. Ми ж працюємо за новою програмою. Програма цікава, дітям подобається, але ж не можна вчити без посібників. Тому ми вирішили так: ці підручники ми дітям не дали, а залишили в кабінеті. На кожному уроці я даю ними користуватися. І після уроків я змушена залишатися по півтори-дві години, запрошувати дітей, щоб вони готувалися за цими підручниками. Але працюємо. Намагаємося бути з дітьми в злагоді, при взаємній повазі. Я все ж вірю, що прийде час, коли людина освічена у нас буде цінуватися належно.

ПРО ШКОЛУ

Алла ДОРОШЕНКО, заступник директора школи з господарчої частини:

— Знаєте, все робиться за рахунок батьків. Класи відремонтовано за їхній рахунок. Батьки здають кошти на школу. Хоч це і заборонено нашою вищою владою, але іншого виходу у нас просто немає. І тільки завдяки внеску батьків школа має нормальний вигляд. Від районо цього року ми одержали лише один комплект парт. Раніше все завозили централізовано — крейда, віники... Сьогодні ні у кого нічого немає. З підручниками сутужно. Питання харчування у нас витримується в рамках закону — якщо сім'я неповна або дитина перебуває на утриманні бабусь і таке інше, то вона отримує безкоштовне харчування. І зараз вся школа п'є молоко, сік, їсть коржики. Це дуже добре і правильно, ось тільки учні все засмічують пакетами з-під молока. Але це вже наша «внутрішня» проблема, і ми її вирішуємо.

ДОВІДКА «Дня»

За останніми даними Держкомстату, розмір зарплати українських вчителів тільки в серпні цього року знизився на 13% і становив у середньому по країні 125 грн. Ще влітку заборгованість педагогам становила 327 млн. грн., з них 250 млн. — по зарплаті.

На сьогодні в країні налічується 21,2 тис. шкіл, в яких здобувають середню освіту 6,7 млн. дітей.

ДО РЕЧІ

У привітанні вчителям України кандидат у президенти, народний депутат Євген Марчук (сам є вчителем за першою освітою й свого часу викладав українську мову та літературу, а також німецьку мову в денній та вечірній школах під Кривим Рогом) висловив переконання, що «немає святішої професії», ніж фах учителя, що «відкриває шлях до цивілізації й дає ключ до розуміння світу». Він упевнений, що «у ХХI столітті інвестиції в науку та освіту стануть найприбутковішими», тому праця вчителя, що відкриває дорогу таким інвестиціям, повинна належним чином шануватися державою. Є. Марчук заявив, що існують «конкретні й реальні розрахунки», які дозволяють стверджувати, що вже найближчим часом можливе «вирівнювання вчительських зарплати та пенсії з рівнем зарплат і пенсій державних службовців». Він також вказав, що саме педагоги можуть і повинні сприяти поверненню моралі й духовності в наше суспільство, яке «зачекалося правдивого слова, доброї й справедливої розмови». Євген Кирилович висловив жаль з приводу того, що в Україні нині панує культ «лише долара й сили», але він упевнений, що вже з наступного року «діти зможуть отримувати належну освіту без хабарів і протекції, а талановитим будуть створені умови для розкриття їхніх обдарувань». Не роздаючи популістських обіцянок, кандидат у президенти закликав спільними зусиллями перемогти наші нинішні біди й допомогти майбутньому нашої держави.