Перейти до основного вмісту

Драма несвоєчасного ТЕАТРУ. У трьох частинах

29 березня, 00:00
УМІННЯ ТРИМАТИ СПИНУ НА СЦЕНІ ОБОВ’ЯЗКОВЕ, ВМІННЯ ТРИМАТИ КРУГОВУ ОБОРОНУ — БАЖАНЕ. ОСОБЛИВО ЯКЩО ХОЧЕТЕ ВТРИМАТИСЯ НА ПЛАВУ. ЦЕ Й ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ НА КАПУСНИКУ НАТАЛІЯ КУДРЯ ТА МИХАЙЛО РЄЗНИКОВИЧ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Сталося неймовірне. На святкування 85-річного (!) ювілею театру ім. І. Франка ніхто не прийшов. Від влади. Чи варто говорити, що кулуари тут-таки наповнилися перешіптуваннями і припущеннями: що це означає? Невже театр і його художній керівник Богдан Ступка попав у немилість у нової влади? Чого б це? І нехай найоптимістичніші мої колеги переконували: та все нормально, просто Президента на всі заходи не вистачає, він же буквально зараз відкриває Рік Грузії в Україні. А немає першої особи — немає й почту (в цьому, мовляв, усі власті схожі)... Тож і переживати не варто...

Мені ж, якщо чесно, здається, що дуже треба. Упевнена: ми повинні знати, куди, до кого й навіщо ходить влада. Не просто тому, що цікаво (комусь це, напевне, аж ніяк не цікаво). А тому, що будь-який публічний вихід — це вибудовування пріоритетів, що складаються в політику, в цьому разі — в культурну. І якщо культпохід членів Кабміну на ковзанку або на далеко не новий спектакль висвітлюють усі канали й подають це як подію, то неприхід на ювілей нічого не означає чи все ж таки щось значить? Час театру ще не настав? Ось ми спочатку з «Євробаченням» розберемося, а вже потім...

Не можу зрозуміти й не можу змиритися, як можна ось так, мимохідь, образити цілий колектив і його глядачів. Адже хто б що там казав, що звання, нагороди й інші компліменти — це все безглуздя, яке час викинути на звалище історії, але як можуть творчі люди обійтися без захоплення, без любові, без визнання?.. Тому ж уряду визнання необхідне, ну хоча б для того, щоб депутати ухвалили бюджет. І ходять, і переконують, і прагнуть сподобатися. Усе як у театрі...

Звісно, різниця є. Хоча б у тому, що франківці вже в історії — подобається це комусь чи ні. Останні півроку «День» не переставав розповідати про майбутній ювілей. А як же інакше, якщо це наше театральне все. Які імена — Юра, Бучма, Мілютенко, Ужвій, Пономаренко, Шумський, Крушельницький, Копержинська... Які характери й долі. Чи буде перебільшенням сказати, що український театр «вийшов» з франківських корифеїв? Навряд. Та й театр Франка сучасний — саме сучасний. А тому не завжди зрозумілий, він шукає, захоплює, навіть розчаровує, але зате талановито...

Знаєте, що мені здалося найсумнішим? Склалося враження, що ця неувага нікого особливо не здивувала. Мовляв, нова влада грає за новими правилами. А може, на те вона й нова, щоб ми спробували їх встановлювати разом. Однак сама розумію, що для журналіста з великим стажем я говорю зараз недозволено наївні речі. Такі ж наївні, напевно, як актори іншого театру — Російської драми, які наступного дня після ювілею показали театральний капусник. Лейтмотивом вони взяли тему «Титаніка» й спробували нас запевнити, що, незважаючи на всі проблеми, мілини та айсберги, дістатися землі можна. І хоча на думку раз у раз спадало, що коли втрачати вже нічого, то залишається тільки сміятися і т. д., і т. п. Але подумала: та що це зі мною? Адже це всього лише театр. Чи як?

До речі, ця театральна історія, що сталася минулого вік-енду, мала й третю, фінальну частину. У неділю, в Міжнародний день театру, відбулося вручення премії «Пектораль». Фанфари, букети, оплески — як годиться. Але й — почуття глибокого здивування. Коли зміщаються акценти, розмиваються критерії, на догоду деяким міфічним вищим інтересам раз у раз змінюються правила гри, — хорошого фіналу не чекайте. Найсмішніше, що це правило незмінно спрацьовує і на підмостках, і в житті...

Продовження теми на стор. "ТАЙМ-АУТ"

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати