Динаміка норм і патологій

7 квітня 2001 року Всесвітньою організацією охороні здоров’я оголошено Днем психічного здоров’я. Напередодні на запитання «Дня» відповів головний психіатр МОЗ України, професор Олександр НАПРЄЄНКО.

— Якою є зараз загальна картина психічного здоров’я (або нездоров’я) нації?

— За даними на кінець 2000 року число психічно хворих в Україні становило 1 202 549 осіб. При порівнянні цього показника з попередніми слід константувати його відносну стабілізацію за останні 3 роки. При цьому варто зазначити, що показник поширеності психотичних розладів (шизофренія, епілепсія тощо) змінюється несуттєво. Натомість спостерігається зростання поширеності непсихотичних психічних розладів (неврози та ін.). Схожою є динаміка основних даних і щодо психічних розладів у дітей. Кількість психічно хворих дітей в Україні помітно не змінюється і на кінець 2000 року вона становила 226 204 осіб.

Кількість інвалідів з психічними захворюваннями в Україні на кінець 2000 року дорівнювала 247 454. Звертає на себе увагу те, що в період з 1992 по 1995 роки показник первинного виходу на інвалідність за психічним захворюванням зріс майже вдвічі, а за останнє 4-річчя він знизився приблизно у 3 рази. Але, незважаючи на цю позитивну динаміку, саме психічні захворювання стабільно утримують одне з перших місць серед причин інвалідизації.

Особливий біль викликає рівень самогубств, який поступово зростає в Україні, як і в усьому світі. Значна питома вага серед причин цього явища належить психічним розладам (природно, водночас з економічними та соціально-психологічними негараздами). Так, за даними світової статистики, депресивні розлади та шизофренія є причиною 60 % всіх випадків самогубств. У 2000 році в Україні суїцидальні спроби скоїли 1444 психічно хворi, з них померло 438.

Приведена в скороченому вигляді динаміка епідеміологічних показників в цілому схожа з тенденціями щодо їх зміни в більшості країн. Однак поступове зростання кількості виявлених осіб з психічними розладами, яке спостерігалось і триває зараз в усьому світі, в другій половині 80-х років в СРСР змінилось різким падінням чисельності звертань хворих до психіатрів. Таке «аномальне» явище фахівці пояснюють суттєвим погіршенням ставлення з боку суспільства до психіатричної служби СРСР внаслідок висвітлення в ЗМІ систематичних зловживань в психіатрії з політичною метою, які дійсно мали місце у зв’язку з вимушеним її втягненням в неприродну для будь-якої галузі медицини ідеологічну боротьбу. Слід згадати й про посилення в ті роки агресії (часто реалізованої) з боку хворих та інших осіб щодо в абсолютній більшості безвинного персоналу психіатричних закладів.

На сьогодні загальноприйнятим є факт практичного зникнення проявів політичних зловживань в українській психіатрії. Протягом останніх років показники психічних розладів практично повернулися до рівня їх «звичайної» динаміки.

Певне зростання показників поширення непсихотичних психічних розладів обумовлено складним комплексом чинників і збiгається у часі з соціально-економічними, а в ряді регіонів — і екологічними негараздами. Більш частій реєстрації цих захворювань певною мірою сприяють й зміни в бiк позитивної мотивації людей при зверненнi по психіатричну допомогу.

— Як би ви оцінили сьогоднiшнi зміни в структурі служби охорони психічного здоров’я?

— Згідно з рішеннями Міністерства охорони здоров’я України щодо реформування психіатричної служби, за останні сім років у великих психлікарнях України відбулося скорочення стаціонарних ліжок більш як на 8.000. Це зроблено задля зменшення «залежності» пацієнтів від перебування в стаціонарі, недопущення їх соціальної дезадаптації.

Проте слід зазначити, що штучне прискорення скорочення стаціонарного ліжкового фонду приховує в собі серйозну небезпеку. Воно призведе до недостатньої тривалості перебування пацієнта в стаціонарі й до відносно ранньої виписки на амбулаторне спостереження та лікування. Проте сучасний дільничний лікар- психіатр надто перевантажений (обслуговує до 4 000 психічно хворих), щоб ефективно контролювати процес доліковування усіх виписаних. А кількість сімейних лікарів ще явно недостатня, так як і їхнiй рівень спеціальної психіатричної підготовки.

Тобто для позитивних змін у цьому плані потрібен певний час на створення альтернативних лікувально-діагностичних підходів. А саме: підвищення ролі амбулаторної психіатричної допомоги, наближення її до населення, виведення її значної частини поза стіни спеціалізованих психіатричних закладів та інтеграцію з медичними установами загальносоматичного профілю. Велику роль має відіграти посилення психіатричної допомоги у первинних медико-санітарних ланках, в тому числі більш ефективна робота сімейних лікарів, дільничних терапевтів та інших фахівців-інтерністів у напрямку раннього виявлення психічних та психосоматичних розладів, їх адекватного лікування, подальшого спостереження за хворими, профілактики та реабілітації.

— Чи достатнім, на вашу думку, є зараз кадровий ресурс вітчизняної психіатрії?

— До цього часу проблемним залишається питання кваліфікованої психологічної допомоги психічно хворим. Кількість цих спеціалістів в Україні потребує збільшення більш ніж в 4 рази. Соціальних працівників у психіатрії не вистачає ще більшою мірою. Це негативно відбивається на якості соціальної адаптації даного контингенту хворих.

У зв’язку із значною недостатністю медичних психологів, які зараз готуються у загальних університетах, за останні три роки проведена велика робота зi створення умов щодо ліквідації дефіциту цих фахівців. Затверджено спеціальність «Медична психологія». Розроблено цілий ряд відповідних навчальних планів, програм, випущено підручники тощо. Національним медичним університетом ім. О.О.Богомольця разом з Інститутом психології АПН України цього року буде відкрито факультет медичної психології. На порядку денному створення таких же навчальних підрозділів у Буковинській та Дніпропетровській медичних академіях, Кримському державному медичному університеті, а можливо і в інших вузах України.

Гіршим поки що є стан підготовки соціальних працівників для психіатрії. Таких спеціалістів вкрай мало в усіх галузях народного господарства. Деякі навчальні та наукові заклади України готують цих фахівців, наприклад Києво- Могилянська академія. Але, на жаль, не для медицини. Хоча в створенні цього навчального курсу значну роль відіграли саме психіатри. Отже ці задачі є актуальними і потребують їх вирішення. Хоча варто зазначити, що за останні роки відмічається помітне збільшення бажаючих працювати в галузі психіатрії та медичної психології. Це вказує на позитивні зміни у ставленні населення до цих спеціальностей в умовах демократизації суспільства і гуманізації медицини в Україні. Такій тенденції сприяє прагнення значної кількості психіатрів використовувати, крім біологічно спрямованих підходів, особистісно-орієнтованих лікувально-діагностичних технологій. Задля цього протягом останнього десятиріччя у Києві, Львові, Сiмферополі, Донецьку, Харкові та інших містах вже сформувались відповідні школи, якими ведеться велика і плідна робота з підготовки та перепідготовки фахівців у галузі психоаналізу, поведінкової, сімейної психотерапії, психосоматичної медицини й т.д. При цьому розширилася й мережа психотерапевтичних підрозділів, що працюють в традиційних для вітчизняної психотерапії напрямках.

— Якою ви бачите перспективу реформування психіатричної галузі?

— В 2000 році вступив у дію перший в історії Закон України «Про психіатричну допомогу». Документ визначає правові та організаційні засади охорони психічного здоров’я громадян, виходячи із пріоритету прав і свобод особистості, захищеність яких забезпечується державним і громадським контролем та наглядом з боку компетентних органів.

Цього ж року з метою реалізації положень закону при МОЗ України створено постійно діючу робочу групу з розгляду та доопрацюванню проектів цілої низки директивних документів. Значну частину з них вже затверджено та впроваджено в практичну психіатрію. Проекти ще більшої кількості відповідних положень знаходяться на доопрацюванні та затвердженні.

На цьому етапі реформування служби охорони психіатричного здоров’я особливо актуальним та значущим став ефективний контроль за виконанням вимог цих документів. Для їх реалізації за останнє десятиріччя багато в чому створено відповідні умови: на сьогодні в Україні, як вже вказувалось, практично зникли прояви політичних зловживань у психіатрії; двері психіатричних закладів відчинені для представників вітчизняних та іноземних державних та громадських організацій; досягнуто адекватної відкритості психіатрії, широкого висвітлення її проблем у засобах масової інформації, активного залучення громадських організацій (родичів хворих та ін.), церкви, фондів тощо до сумісної діяльності з органами та закладами закладами охорони здоров’я. Це поступово змінює на краще ставлення суспільства до психічно хворих та імідж української психіатричної служби.

Однак, беручи до уваги випадки грубих порушень законодавства, численні протиправні дії злочинців різного ґатунку відносно психічно хворих з метою заволодіння їхнiм майном й т.ін., що були виявлені в останні роки, юридична сторона системи психіатричної допомоги в Україні потребує подальшого вдосконалення та контролю. З цього ж приводу комісії спеціалістів-психіатрів, організаторів охорони здоров’я, правозахисників та ін. в останні роки працювали в Дніпропетровську, Харкові, Києві та інших регіонах і звернули увагу компетентних органів на виявлені порушення.

Слід зазначити, що, окрім вищезазначених негативних факторів, важливою причиною недоліків щодо дотримання гарантованого Конституцією України права людини на високий рівень медичної, в тому числі психіатричної, допомоги поки залишається обумовлене перехідною економікою недостатнє фінансування даної галузі. Це стосується структурних реформ служби охорони психічного здоров’я, забезпечення пацієнтів лікувальними засобами, підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, що працюють в психіатрії (наприклад, соціальних працівників), розробки та впровадження нових діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних технологій тощо.

Вважаю, що настав час для розробки та затвердження «Національної програми охорони психічного здоров’я», основною метою якої є напрацювання та впровадження комплексного новаторського підходу до організації психіатричної допомоги. Безперечно, до цієї справи мають долучитися не тільки практичні та наукові спеціалісти-психіатри, інтерністи, психологи, соціологи; спеціально підготовлені члени сімей психічно хворих, громадські організації; представники законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та охорони здоров’я, ЗМІ, страхові компанії.

P.S. Олександр Костянтинович Напрєєнко працював фельдшером швидкої допомоги, сільським дільничним лікарем, протягом 10 років був лікарем-психотерапевтом в загальномедичній мережі. Далі більше 15 років працював асистентом, потім доцентом, а з 1991 року — завідувачем кафедри психіатрії Національного медичного університету на базі Київської психоневрологічної лікарні № 1. За 25 років практичної діяльності в психіатрії надав лікувально-діагностичну та консультативну допомогу тисячам пацієнтів з проблемами психічного здоров’я. З 1998 року є головним психіатром МОЗ України, член Ради Всесвітньої асоціації невідкладної психіатрії, голова правління Київського регіонального товариства психіатрів, наркологів і медичних психологів. Автор більш як 150 наукових праць з психіатрії (в тому числі 9 монографій), виданих в Україні, Росії, Чехії, Англії, Австрії, Бельгії, Голландії, Канаді, Німеччині, Франції та інших країнах. У травні цього року під редакцією проф. Напрєєнка виходить у світ перший український фундаментальний підручник «Психіатрія». Є співзасновником кількох наукових і клінічних напрямків вітчизняної нейропсихіатрії, має 18 учнів — кандидатів та докторів наук.