«Дипломна робота»

Нещодавно в Берліні відбулася конференція міністрів освіти країн Європи. На ній обговорювалася можливість створення єдиного європейського освітнього простору. Для України це означає, що найближчим часом їй треба буде адаптувати свою освітню систему до європейських стандартів.

Порівняти системи вітчизняної та західної вищої освіти «День» запропонував начальнику Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України Володимиру ДОМНИЧУ:

— У всьому світі діє двоступенева система вищої освіти, а в Україні таких ступенів чотири. Наші вузи готують молодших спеціалістів, спеціалістів, бакалаврів та магістрів. У світовій практиці прийнято навчати на бакалаврів та магістрів, а також вважати це вченими званнями. У нас же так склалося історично, що ці освітні інституції не є науковими. До речі, і кандидат наук — незрозумілий для світу науковий ступінь. Найвищим вченим званням у світі визнано звання Доктора філософії в якійсь одній із широких областей знань. Цікаво, що в системі зарубіжної вищої освіти бакалаврат не є кваліфікаційною ознакою. У нас же це освітньо-кваліфікаційний рівень, тобто направлений на виучку конкретної професії. У більшості ж країн світу кваліфікацію присвоює не навчальний заклад, а громадянське співтовариство (наприклад — Гільдія інженерів) після отримання певного досвіду роботи на реальному робочому місці. В українській системі вищої освіти немає могутнього інституту практик, немає спеціально орієнтованих на кваліфікацію дисциплін. Коли наші фахівці виїжджають за кордон, то виникають проблеми з визнанням наших дипломів через те, що там тестують за кваліфікаційною ознакою, тобто за тим, що ти реально вмієш робити у своїй професії, а не за тим, що ти знаєш про неї. У більшості зарубіжних вузів студенти визначаються з місцем своєї роботи і вузькою спеціалізацією під неї набагато раніше, ніж це відбувається в Україні. Я бачив оголошення iз запрошенням на роботу прямо у вузах і в Італії, і в Сполучених Штатах, і у Франції, і в Фінляндії. Як правило, за два роки до закінчення вузу студенти визначаються з майбутнім місцем роботи. Під це конкретне місце роботи складається індивідуальна програма підготовки студента в навчальному закладі. Підприємства, фірми беруть участь у визначенні потрібних дисциплін для вивчення. Це стає можливим завдяки модульно-кредитній системі навчання.

— У чому суть цієї системи? Адже саме на таку систему і орієнтується реформування вітчизняної вищої школи?

— Це означає, що студенти зможуть вибирати предмети для вивчення. Бакалаврам надається для вивчення 34 блоки, а магістрам — 25. Кожен блок дорівнює 54 навчальним годинам, цією кількістю визначається тижневе навантаження студента, де передбачено по шість годин занять з викладачами і по три — на самостійну роботу щоденно. В основу американської системи освіти покладено принцип максимального розвитку особистості, обов’язковий розвиток талантів людини. Зараз і українська система освіти перебудовується за такою ознакою. Звідси й прагнення дати більше можливостей для вибору в процесі навчання як у старшій профільній школі, так і у вищій.

— Наскільки привабливе для іноземців навчання у вузах України?

— Зараз у наших вищих навчальних закладах навчається десь до 40 тисяч іноземних громадян. В основному це представники Китаю, В’єтнаму, арабських країн... Кількість іноземних студентів в Україні з кожним роком збільшується, цьому сприяє його невелика вартість. До речі, в більшості країн світу освіта вища є платною і для всіх, в тому числі і для власних громадян. Наприклад, у Принстонському університеті Сполучених Штатів (саме в цьому університеті працював Альберт Ейнштейн) щороку за навчання треба платити 23 тисячі доларів. Ті, хто навчається успішно, можуть розраховувати на звільнення від оплати та виплату державних стипендій, розмір яких становить 12—16 тисяч доларів на рік. В Україні, як, до речі, і в Росії, середня вартість навчання у вузі за рік складає трохи більше тисячі доларів на рік.

Щоб іноземцю отримати право на навчання в українському вузі, потрібно отримати посвідчення про визнання його документів про середню освіту в нашій країні. Для цього 75 відсотків змісту вивчених предметів повинно збігтися з освітніми стандартами нашої держави.

Займатися питаннями визнання іноземних документів про освіту в Україні почали всього три роки тому, у зв’язку з тим, що Україна ратифікувала Лісабонську конвенцію «Про визнання кваліфікацій за вищою освітою в Європейському регіоні». За цей час нашим управлінням було розглянуто 1200 справ. Останнім часом наших громадян усе частіше запрошують на навчання до закордонних вузів. Їхні дипломи також проходять процедуру нострифікації (визнання) в Україні. Частіше за все це дипломи, отримані в Польщі, Німеччині, Болгарії, Франції, країнах Балтії, країнах СНД, а також із Сполучених Штатів.

— Які нові риси ви помічаєте сьогодні у своїх студентів, враховуючи ваш 30-річний педагогічний досвід як викладача КПІ?

— Коли переходиш на роботу зі студентами в діалоговому режимі, то бачиш, що більшість із них вчиться не заради «корочок», а заради гарних знань. Вони все частіше й частіше звертаються до викладачів зі словами: «Навчіть мене, я хочу це знати!» Сьогодні вони чітко уявляють свою професійну перспективу і приділяють увагу саме тим предметам, які потрібні для майбутньої спеціалізації. Якось я був у гостях у викладача Пенсильванського університету (Флорида, США) і був вражений, що і о 12 ночі бібліотека університету світилася, як свічка — там працювали студенти. Наші ще не настільки наполегливі в отриманні знань, звичку жити від сесії до сесії ще не викорінено повністю. У Штатах практикується безсесійне навчання за рейтинговою системою, яке передбачає виставляння за кожну виконану роботу певних балів, які підсумовуються по всіх предметах і служать критерієм оцінки результатів навчання кожного студента. Сьогодні експерименти в цьому напрямі проводяться і в Україні.