Джаз-кабаре Олега Скрипки

Позавчора у модному столичному клубі «Crystal Hall» Олег Скрипка презентував новий альбом «Жоржина». Його можна назвати черговим експериментом. (Мабуть, цим і пояснюється творче довголіття співака.)

Платівка записана у стилі джаз-кабаре у співпраці з бендом «Забава». Робота над нею, яку Олег справедливо називає реставраційною, тривала понад п’ять років: розпочалася в Торонто, продовжилася в Києві й завершилася в Нью-Йорку. Справа в тім, що в основі CD — доробок Богдана Веселовського, який у 30—40-х роках жив у Львові, а згодом з політичних міркувань емігрував до Канади. Славетного композитора називають одним із перших творців української естрадної пісні. Його легкі, часто, як кажуть галичани, батярські (тобто хуліганські) композиції звучали у львівських ресторанчиках та кав’ярнях. Здебільшого у виконанні знаного на той час оркестру Леоніда Яблонського (або просто — оркестру Ябця), активним учасником якого був сам Веселовський. Втім, твори були настільки популярними, що їх виконували по всій Галичині та Буковині. Деякі навіть всерйоз сприймали як народні, наприклад, «Карії очі».

Олегу Скрипці & Co вдалося віднайти ті унікальні матеріали аж у Торонто й відтворити майже достовірне аранжування та виконання. Як результат, слухач занурюється в атмосферу елегантності та світлого гумору котрогось з галицьких чи буковинських, зрештою, українських міст початку ХХ століття. Принаймні така мандрівка в часі відчувалася на концерті-презентації. «Джаз, танго, фокстрот, свінг зазвичай вважають європейськими, заокеанськими жанрами, — говорить музикант. — Я ж цим проектом хочу показати, що й наша країна має багату і неповторну музичну історію». «Ми започатковуємо традицію вечорів джаз-кабаре, — додає він, — де панує атмосфера відкритості та шику. Нині, за часів дикої еклектики, здається, цікаво відродити цей жанр за допомогою сучасних форм. Сторіччя тому кабаре було аналогом теперішніх клубів і тусовок, а музична складова концертів гармонійно поєднувала такі актуальні тоді напрями, як джаз, міський романс, оперетку. Пізніше в рамках жанру була сформована естетика бродвейських мюзиклів, різноманітних еротичних шоу та навіть рок-н-ролу, адже саме з кабаре пішла традиція «п’яних танців на столах».

«Можна різне говорити про Олега Скрипку, мовляв, подекуди творчо повторюється, — підсумовує музичний оглядач Юрко Зелений, — але беззаперечним є той факт, що він є законодавцем музичної моди. У 80-х, коли створився гурт «ВВ», його лідер задав модну хвилю на україномовні веселі, розважальні пісні з іронією. Далі з його подачі стало популярним етно. З одного боку, багато музикантів у своїй творчості почали використовувати фольклор, а з іншого — з’явилося чимало дійств, що наслідували «Країну мрій». Певен, його нова ініціатива теж матиме послідовників, які здебільшого виступатимуть не на великих сценах, а в якихось забігайлівках. Відповідно, вони й зможуть наповнити такий радіоформат, як шансон. Але то вже буде україномовний шансон. Побудований на нашому ѓрунті, він не матиме тієї злочинної естетики. І насамкінець — у всіх починаннях головного «вевешника» є просвітницька складова. Це важливо».