Джеймс ШЕРР: Україні потрібна керована законами професійна служба безпеки

В українських політичних та експертних колах добре знають старшого наукового співробітника Центру досліджень конфліктів оборонної академії Великої Британії Джеймса Шерра. До думки британського аналітика, який спеціалізується на питаннях зовнішньої і безпекової політики України, варто прислуховуватися хоча б тому, що, на відміну від західних дипломатів і натовських чиновників, він може відверто висловити думки Заходу стосовно процесів, які відбуваються в Україні.

Раніше під час інтерв'ю «Дню» він мав сумнів у тому, що підписаний провідними політичними партіями України, спікером Верховної Ради та Президентом України Універсал національної єдності забезпечить досягнення закладених у ньому цілей. Британський аналітик також зазначав, що прем'єр-міністр України Віктор Янукович і його оточення мають погане уявлення про Захід. Як сприймають на Заході останні кроки Президента України Віктора Ющенка, який здійснив ряд призначень до РНБО? Як оцінюються останні заяви українського прем'єра у Вашингтоні щодо НАТО? Чи можливе досягнення компромісу між Президентом і прем'єр-міністром як результат налагодження конструктивної співпраці? Чи потрібно в Україні реформувати СБУ, і як може вплинути на нашу країну справа з отруєнням Литвиненка? Чи повністю Україна втратила шанс вступити до НАТО? Про це — британський аналітик «Дню».

— Чи посилять останні кадрові призначення до складу РНБО позиції українського Президента? І про що вони свідчать, на вашу думку?

— З одного боку, багато людей на Заході були задоволені й вражені тим, що Президент ввів до своєї команди чимало людей, пов'язаних певним чином з «Індустріальним союзом Донбас». Зокрема, мова йде про призначення Віталія Гайдука на посаду секретаря РНБО і Олександра Чалого на посаду заступника голови Секретаріату Президента. Однак це перше враження, здається, було затьмарено останніми кроками Президента, зокрема призначенням нового першого заступника секретаря РНБО. Ні для кого не секрет, що відносини між Валерієм Хорошковським і Віталієм Гайдуком не є особливо дружніми. Як і в часи Кучми виглядає так, що сильні позитивні фігури підриваються призначенням інших фігур, які не поділяють бачення Президента. Безсумнівно, глава держави хоче залучити до своєї команди незаплямовані олігархічні групи. Але існує небезпека, що боротьба за владу візьме перевагу над виваженою політикою. Тому дехто знову задається запитанням: чи зможе Президент зробити позитивний крок, не підриваючи його негативним і суперечливим кроком? Це враження є амуніцією для тих на Заході, хто стверджує, що Україна нікуди не йде, за винятком хіба що до безладдя.

— Давайте поговоримо про українського прем'єр-міністра Віктора Януковича. Чимало людей в ешелонах української влади вірить в те, що Янукович учиться на помилках і має у своїй команді здібних людей. Ви поділяєте цю думку?

— Я надіюсь, що так. Це важливо. Бо помилки вже були зроблені. Візьмімо для прикладу поїздку Януковича до США. Чому йому потрібно було відвідувати Москву за день до поїздки до Вашингтона, а не через день після її завершення? Якщо він просто хотів заспокоїти президента Росії Володимира Путіна, то краще було поїхати в наступний день по завершенню візиту до США. Відвідання Москви за день до візиту в США свідчить про те, що український прем'єр намагається координувати з Путіним політику України. Відтак, якщо це нова багатовекторна політика, то що вона означає? Добра багатовекторна політика буде доповнювати євроінтеграцію України кроками, які поглиблюють вигідні відносини з Росією на базі реальних взаємних інтересів. Але також існує і три шкідливі форми багатовекторної політики: перша полягає в здійсненні кроків, які надають Росії прерогативу координації і нагляду над Україною і відтак обмежують автономію України; друга — взяття на себе зобов'язань, які суперечать духу і суті європейської інтеграції, наприклад через Єдиний економічний простір; третя шкідлива форма полягає у використанні тактики і мови, яка плутає українців, росіян і Захід щодо того, в чому полягають справжні інтереси України: як під час правління Кучми говорити одне в Москві і зовсім інше в Брюсселі і Вашингтоні. Захід не бажає і не спроможний проходити ще через один період дволикості. Чи дійсно в інтересах Януковича робити такі помилки?

— Чи зможуть, на вашу думку, Ющенко і Янукович дійти якогось консенсусу? Чи можуть вони, як сказав у одному із інтерв'ю «Дню» євродепутат Марек Сівець, працювати в парі: перший — як торгова марка України, а другий — як хороший менеджер?

— Проблема в тому, що вони мають різну філософію влади. Партія регіонів є структурою влади. Вона існує для того, щоб розширювати свою владу і використовувати владу, яку ця партія має. Регіони можуть піти на компроміс через власну слабкість, а не тому, що вони вірять у компроміс чи консенсус. Коли вони є сильними, вони не кажуть: «Тепер настав час бути добрими, настав час помиритися з опонентом і зробити його своїм партнером».

— Ви напевне чули про нещодавній Указ Президента щодо реформування СБУ, який викликав різні оцінки. З одного боку, колишній голова цієї служби Олександр Турчинов заявив, що після його звільнення СБУ руйнують. Володимир Сівкович тим часом заявив, що не можна реформувати СБУ, не знаючи, навіщо ця служба потрібна. Що ви думаєте з цього приводу? Чи потрібно реформувати цю службу?

— Турчинов завжди був правий щодо головного: СБУ повинна працювати в національних інтересах. Ця служба не повинна бути інструментом угруповань: політичних чи бізнесових, які в Україні зазвичай є одним і тим самим. Схоже на те, що ще до створення антикризової коаліції Партія регіонів намагалася проникнути в СБУ і ввести в цю службу своїх людей і свої мережі. Якщо це правда, то інституціальний захист всередині СБУ і держави є недостатньо міцним. Але зараз, здається, що Віктор Балога, можливо, і Президент хочуть політизувати СБУ. Тому Дріжчаний пішов зі своєї посади. Тому сьогодні обидві сторони завдали шкоди цьому інституту. Тепер інше питання: для чого потрібна СБУ? Ми мали дуже чітку відповідь, коли головою СБУ був Ігор Смішко. Це має бути орган безпеки і контррозвідки, який втручається у внутрішні справи, коли до цього причетні іноземні держави, іноземні розвідувальні служби, великі державні злочини і кримінальні структури. Однак СБУ не повинна бути правоохоронним органом. Я особисто погоджуюсь зі Смішко. Але існують інші законні відповіді, й альтернатива має обговорюватися і бути зрозумілою. Однак зрештою Україна потребує чіткої відповіді. І за цією відповіддю має послідувати практичний крок для досягнення цієї мети. Країна не може терпіти постійного безладдя, безперервних дебатів і досліджень, коли кожен приходить на «цю кухню» і обговорює все. Має бути підведена риска. Уже декілька років у СБУ відбуваються реформи, і тепер вони наражаються на ризик бути недовершеними через те, що знову політична боротьба бере гору над національними інтересами. Україні потрібна керована законами професійна служба безпеки, де кожен розуміє, що означає професіоналізм, які його рамки відповідальності та що є законним, а що — ні.

— Тобто ви не бачите необхідності реформування СБУ?

— Реформування — це процес досягнення мети, яка була чітко визначена: ефективна безпека в демократичній державі.

— Які наслідки може мати справа Литвиненка для світу, Європи й України?

— Я спеціально не розмовляв у Британії з тими, хто причетний до розслідування цієї справи. Тому я не знаю, хто вбив його і чому. Але я поділюся своїми підозрами і занепокоєнням. Можливо, цей епізод і вбивство Політковської свідчать про те, що в Росії почалася боротьба за успадкування влади. Те, що ми називаємо «Кремль», це — широкий спектр особистостей та інтересів. І передача влади може становити загрозу деяким із цих інтересів. З точки зору Заходу, Дмитро Медведєв може виглядати як державник. Але, з точки зору багатьох силовиків, він може бути небезпечно ліберальним, космополітичним і надто дружнім щодо глобалізації. Деякі люди, які можуть багато втратити, можливо, хочуть нагадати іншим, що вони є і що вони мають владу і можуть викликати проблеми, якщо не будуть враховуватися їхні інтереси. І якщо Литвиненко став ворогом деяких людей із цього кола, він може бути привабливим прикладом. Гірше того, деякі люди можуть створити картину, яка допоможе Путіну піддатися тиску, відсторонити конституцію і залишитися при владі «заради стабільності». І якщо це реальний сценарій, то його автором може бути сам президент Путін. Зрештою, як він прийшов до влади? Як почалася друга чеченська війна? Президент має талант використання криз як інструменту здійснення того, що він завжди хотів робити. Але нам потрібно згадати одну річ. Фундаментальна проблема Росії не полягає в Путіні чи комусь іншому. Це російська політична система, яка, подібно до радянської системи, не витримала головний тест на політичну довіру: саме довіру в процес передачі влади.

— Який урок має взяти Україна із справи Литвиненка?

— Україні потрібно себе запитати: по мірі наближення до президентських виборів чи існують у Росії можливості провокацій проти сусідніх держав? У Криму? У Придністров'ї? Чи то по відношенню до нафто- і газопроводів? І хто може бути зацікавлений у створенні провокацій і яким способом? Чи думає хтось про це в даний момент? Сподіваюся, що думає.

— Які сигнали були послані Україні на останньому саміті НАТО в Ризі?

— Там дійсно були сигнали! Причому дуже цікаві, незважаючи на те, що головна увага була приділена Афганістану. Першим сигналом було рішення запросити всі країни-учасниці Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) до процесу приєднання із перспективою на вступ до Альянсу в 2008 році. Також була цікавою мова, яка підкреслювала слово ПДЧ. Можливо, Україна повинна це сприйняти як ляпас. Адже вона не захотіла перейти до ПДЧ і тому не перебуває в процесі вступу. Другий сигнал був далекосяжним — це запрошення Сербії до співпраці в рамках програми «Партнерство заради миру». Одним словом, ці два сигнали говорять про те, що дух розширення є живим і двері є відкритими для України, якщо вона змінить свою думку. Також на саміті пролунав добрий сигнал для Грузії.

— Яка ваша думка про заяву Лаврова, який стверджує, що розширення НАТО є помилковим, і всі проблеми безпеки можна вирішувати в рамках інших інституцій?

— Він висловлює думку Росії. Але чому це є думка Росії? Раніше президент Путін заявив Генеральному секретарю НАТО, що Альянс не становить загрози для Росії. То чому Росії загрожуватиме вступ України в НАТО? Звісно, національний інтерес базується не лише на логіці, а й на національній психології. І звісно, Україна і НАТО мають брати до уваги національні інтереси і психологію Росії. Російський фактор може впливати на розширення. Але Росія не може мати права вето на розширення. У нас є добрий прецедент, що потрібно робити. У грудні 1994 року була заснована Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Президент Єльцин заявив тоді: якщо НАТО буде розширюватися, то в Європі буде «холодний мир». І він був правий, адже якби через шість місяців ми прийняли Польщу, Чехію і Угорщину до НАТО, то виникла б серйозна криза з Росією, а ми не були готовими до цього. Але до 1999 року ми і росіяни змогли переконати більшість російських політичних і безпекових інституцій, щоб вони змиритися з розширенням. Це є моделлю того, що має статися між НАТО, Росією й Україною.

— Як ви гадаєте, чому Янукович не зміг заявити в США, що Україна приєднається в майбутньому до НАТО?

— По-перше, вважаю, що Янукович висловлював те, що для нього є справою принципу. Коли він казав у Вашингтоні, що Росія є більшим для нього, ніж просто торговий партнер і постачальник енергоресурсів, він висловлював свої справжні думки. Сьогодні такі думки поділяє значна кількість українців. Ті, хто вважає, що майбутнє України — на шляху євроінтеграції, мають зробити багато роботи. Я сподіваюсь, що ця робота буде легшою в майбутньому, ніж сьогодні.