Ефект лікаря Комаровського
Люди можуть вчиняти розумно, коли в них немає іншого вибору, любить повторювати наш головний редактор. Схоже, зараз саме такий випадок (ох, нам би розум та без форс-мажору). Коли епідемія грипу перетворилася на епідемію страху, що загрожує абсолютно непередбачуваними наслідками, харківський лікар Євген Комаровський відразу ж став зіркою всіх найрейтинговіших інтернет-видань. Нагадаємо, ми написали про його статтю «Свинячий» грип як дзеркало, в якому видно все», що з’явилася на сайті www.maidan.org.ua., ще у вівторок саме у зв’язку з тим, що в нас катастрофічно не стикуються попит та пропозиція. Коли ми чекаємо чіткої та грамотної інформації, що володіє терапевтичним ефектом значно вищим, ніж жменя пігулок (саме такою й була стаття Євгена Комаровського), нам пропонують екзальтованих політиків, які доводять до істерики і хворих, і здорових. У день виходу газети стаття харківського лікаря з’явилася і на багатьох інтернет-сайтах. Можна лише здогадуватися, який благотворний лікувальний вплив на багатьох читачів вона мала. Вчора, коли готувався номер, ми дізналися, що Євген Комаровський запрошений у «Я так думаю з Ганною Безулик». Ось і ТБ захотіло почути не політиків і політиканів, а професіонала, практикуючого лікаря, розумну людину і небайдужого громадянина. Явище настільки рідкісне в телевізорі взагалі, що гідне бути згаданим окремо — «ефект лікаря Комаровського». Але полягає він не лише в цьому.
Журналісти часто говорять про професійну солідарність, але, коли доходить до справи... Далеко не завжди починання колег знаходять підтримку, а порушена проблема — належний резонанс. Часто спрацьовують або вузькокорпоративні інтереси, або елементарне суперництво та ревнощі, а іноді й відсутність почуття відповідальності перед читачем або глядачем. У випадку зі статтею лікаря колеги виявили себе, хоч як це парадоксально, найпрофесійнішим чином: не важливо, хто опублікував перший, головне, щоб її прочитало якнайбільше людей.
Але «ефект лікаря Комаровського» полягає ще і в тому, що нагадує: політики, їхні вибори, їхні ток-шоу, їхні бігборди з інтригою та без... — усе це, ну, якщо сказати м’яко, бездарна мильна опера. А реальне життя, хоч і поряд, але інше. І чим частіше й більше ми всі разом про нього розповідатимемо і його показуватимемо, тобто вчинятимемо розумно, тим рідше опинятимемося в ситуації, коли «немає іншого вибору».
