Ефект «наднових»

В астрономії та астрофізиці надновими називаються зірки, що спалахували набагато (на порядки) сильніше за так звані нові зірки. Насправді ні ті, ні інші фізично новими не є, завжди спалахують уже існуючі зірки. Але в кількох історичних випадках спалахували ті зірки, яких раніше на небі було практично або повністю не видно, що й створювало ефект появи нової зірки. Вперше про появу наднової зірки в сузір’ї Центавра повідомили китайські літописи 185 р. н.е.

У громадському житті, як і в астрофізиці, діє приблизно такий самий ефект. Діючі на політичній сцені особи через певний час вичерпують свій потенціал, вони не вирішують назрілі проблеми, не відповідають на запити суспільства, не проводять хоча й не популярні, але давно необхідні реформи. Зі стисненням суспільної напруги, як і у випадку із зірками, стається вибух, який ми спостерігали 2004 р. Але інерція мислення політиків призводить до того, що вони прагнуть або не помічати змін у суспільстві, або пропонувати рецепти виходу з ситуації, які проблеми не можуть вирішити в принципі. Ось тоді і відбувається зліт «наднових» політиків. Як і зірки на небі, вони новими не є, просто деякі з них перебували певний час у політичній тіні або не грали провідних ролей. Інші, відчуваючи громадський інтерес, намагалися себе відомих представити в новій якості. Не у всіх вийшло, але в суспільстві, на відміну від фізики Всесвіту, значну роль грає суб’єктивний чинник. Хто і яким чином розпорядився наявним потенціалом. Відповідь була дана 17 січня в арифметичних показниках учасників передвиборчої гонки.

І ПОРАЗКА ВІД ПЕРЕМОГИ...

Перший тур президентських виборів дав кількісні результати, підтверджуючі той факт, що ніяких регіональних розколів в Україні немає і не було. Всупереч тим, хто був би не проти знову затягнути стару пісню про різну Україну, виборці стихійно відмовили в довірі цим сиренам. Люди інтуїтивно відчувають, що це дорога до катастрофи. Власне, це давно було відомо, але політики певного глузду виявилися набагато відсталішими, ніж виборці, на яких вони сподівалися. Як приклад можна навести гасла на білбордах Володимира Литвина, що закликали до хороших стосунків із сусідами. Спроба використовувати так звані проросійські настрої призвела до повного фіаско. В першу чергу тому, що практично ніхто не хоче поганих стосунків із сусідами, навіть найзатятіші націоналісти. Ломитися у відчинені двері завжди безперспективно, а в політиці навіть небезпечно. Висновок перший із минулої кампанії — немає проросійської та прозахідної України. Вона одна, і проблеми, за всіх регіональних відмінностей, носять загальний характер. Якщо політики цього ще не розуміють, то тим гірше для них. Час таких нетямущих практично скінчився. Результати в цифрах, а вони — річ уперта, сперечатися з ними марно. Юлія Тимошенко отримувала голоси на сході, Віктор Янукович — на заході.

Разом із тим лінії розділення в українській політиці існують, більше того з’являються нові, це об’єктивний і безперервний процес. Тут ми маємо на увазі не зовнішні відмінності, наприклад, між Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем, Партією регіонів та БЮТ. На нашу думку, їх взагалі немає в доктринальному аспекті. Розрізняється тактика та реалізація інтересів тих фінансово-промислових груп, що стоять за ними. Далі йде особистісний чинник, який, за всієї його значущості, все-таки грає підрядну роль. Відмінності в акцентах та запеклість суперечок на ток-шоу не означає, що обидва політичні угруповання розмовляють різними мовами. І це для них велика проблема, оскільки в ядерному електораті великих блоків відбуваються тектонічні зміни, що дуже скоро приведуть для деяких лідерів до абсолютно несподіваних результатів.

Нова лінія розділення пройшла не за регіональною, а за політичною ознакою. І не між Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем, а між ними й тими, хто дихає їм у потилицю. За деякими даними, в штабі Партії регіонів у Дніпропетровську напередодні голосування були просто панічні настрої. Уже не йшлося про виконання контрольних цифр, спущених із центрального штабу, а хоча б про повторення результатів парламентських виборів 2007 р. Тепер очевидно, що хвилювалися не даремно. План не виконаний, виборча кампанія першого туру з блиском провалена. До речі, така ситуація не лише в Дніпропетровській області. Отримані Януковичем відсотки голосів узагалі свідчать про втрату майже половини електорату, і тут не радіти потрібно отриманому запасу міцності перед другим туром, а ридати над нереалізованими можливостями і втратою довіри значної частини виборців. Так само це стосується і БЮТ. У тій же Дніпропетровській області відсоткові втрати цього блоку не настільки великі, але ж і набирав він у регіоні як у минулому, так і нині значно менше. При цьому потрібно врахувати вплив так званого адміністративного ресурсу, в першу чергу в Донбасі, та і в інших регіонах. За даними соціологічного консорціуму «За чесні вибори!», у Дніпропетровську дані екзит-полу від показників Центральної виборчої комісії відрізняються лише для Тігіпка, Януковича та Юлії Тимошенко, а для інших кандидатів вони практично ідентичні. Директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко на прес-конференції в інформаційному агентстві «Новий міст» зауважив: «Якби були помилковими наші методики, то розбіжності стосувалися б і останніх кандидатів. А так є просто привід замислитися над чесністю та прозорістю виборчого процесу в Україні. Ми вже стикалися з невідповідністю між офіційними даними та даними екзит-полів, а також невідповідністю між оприлюдненими цифрами та паралельним підрахунком голосів. Вважаю, висновки повинні робити не ми — ми у своїх методиках і в їхній правильності, а також у точності наших підрахунків переконані на 100%. Хай над цими цифрами сушать голову політики та юристи, бо результати виборів потрібно ще й захистити». Іншими словами, є підстави вважати, що в Дніпропетровську Тігіпко вийшов на перше місце, згідно з екзит-полом, отримавши майже 35,1%, а Янукович лише 29,2%, хоча попередній результат ЦВК — 32,7%, 35,7% відповідно.

Для першого наближення складемо відсотки Тігіпка, Яценюка, Гриценка, Литвина й тих, хто голосував проти всіх. Отримаємо близько 30%, в реальності навіть більше. Це очевидна ознака того, що значна частина виборців великими політичними гравцями не задоволена, їм не довіряє і хоче їх заміни. І жоден адміністративний ресурс великих партій та блоків не може це змінити. У Луганську, як не старалися, менше, ніж 10% дати Тігіпку не змогли. Його результат у Дніпропетровську розвіяв міф, що це регіон панування «біло-блакитних». Їхня монополія на велику частину голосів виборців Придніпров’я розвіяна. Навіть якщо в другому турі відсотки Януковича збільшаться, то це не його заслуга, а фіксація політичної безвиході для значної частини виборців. Зловживання та незаконні дії, ігнорування волі виборців, за всієї краси намальованих показників, украй небезпечні для тих, хто цим займається. Тут ми не кажемо про юридичну відповідальність, цим повинні займатися уповноважені і компетентні органи. Ми маємо на увазі політичні наслідки, а здогадатися про них зовсім не складно, навіть якщо на якомусь етапі хтось ладен уже святкувати перемогу. Вона досить вірогідно може виявитися пірровою.

Ось і явна лінія розділення: старі політичні зірки догорають з перспективою перетворення в червоні туманності, практично невидимі для неозброєного погляду, нові їх затьмарюють.

ЗНАЙОМІ ВСІ ОБЛИЧЧЯ

Цікаво, що на роль третьої сили претендував багато хто. На старті кампанії це був Арсеній Яценюк і певною мірою Володимир Литвин. Останній явно прагнув використати той потенціал, що набрав після парламентських виборів 2007 р. Злий жарт із ним зіграла впевненість, що виборець оцінить його дистанціювання від великих фракцій у Верховній раді і спроби зіграти роль третейського судді, свого роду миротворця між «біло-блакитними» та «червоно-сердечними», які загрузли у взаємних битвах. Узагалі його кампанія відрізнялася повною невиразністю, експлуатацією старих гасел типу — «Країні потрібний Литвин» без чіткого пояснення, навіщо він країні потрібний. Його потенційний переважно сільський електорат такої відповіді не отримав і звернувся до вже відомих політиків. Ідеологічно кампанія Литвина була вкрай еклектичною, використовуючи як ліві, так і центристські положення. Володимир Михайлович у своїх поїздках та зустрічах казав виборцям, що так жити не можна, але реальних рецептів, окрім загальновідомих, не давав. Виникло враження, що він за всіх і ні за кого конкретно. І коли набрала силу кампанія Яценюка й Тігіпка, які не боялися навіть йти проти течії, часто створюючи видимість такого руху, Литвин на їхньому фоні просто загубився. Потенціал був розтрачений, у кінетичну енергію руху не перейшов. Звідси й отримані відсотки.

Кампанії Тігіпка та Яценюка мали багато спільного, але були й істотні відмінності. Стовно перших чинників цілком можна зауважити про їхній феномен. Хай на скільки парадоксальним це здається на перший погляд, досить скромні результати Яценюка пов’язані не з його ідеологією, а суб’єктивними і досить прикрими помилками в тактиці проведення кампанії. При тому, що стратегія була вибрана правильна. Ми свідомо залишаємо без розгляду висловлені припущення, що хтось з них був чиїмсь технічним кандидатом.

Можна зробити висновок, що в ході кампанії Яценюка були допущені три головні помилки. По-перше, вона досить погано покривала всю територію України, разом із тим ставка не була зроблена на конкретну базову групу електорату. Часто виникало враження, що Арсеній Петрович будь-якій аудиторії розповідає одні й ті самі речі. А це категорично протипоказано. Звичайно, є спільні проблеми, але в кожному регіоні та місті вони заломлюються по-різному. У викладачів вишів та шкіл проблеми відрізняються. Якось влітку в Дніпропетровську Яценюк розповідав, як реформувати систему охорони здоров’я. Все просто: потрібно зробити як у Канаді, де, за його словами, дуже добре функціонує система державного медичного обслуговування. Присутні не повірили. Бо це було сказано без врахування того простого факту, що багато хто на цих зборах знав, що не все в Канаді так, як розповів Арсеній Петрович. Було посіяно зерно сумніву. Або кандидат не все знає, або займається такою самою риторикою, що й важкоатлети. Далі процес пішов за наростаючою.

По-друге. Ще в березні місяці в Дніпродзержинську Яценюк казав, що проти нього ведеться робота відомої політичної сили. Якщо це так, то не дуже складно було передбачити, в які вразливі місця будуть направлені удари. Позначилася відсутність повноцінної аналітичної роботи. Але найголовніше полягало в іншому. Спроба парирувати удари у вигляді виправдань, наведення спростувальних фактів лише збільшила підозри, що кандидат щось приховує і це не вдалося розвіяти жодними зусиллями. Враження, що він не вміє тримати удари, надломило рейтинг, і він покотився вниз.

По-третє. Чому Яценюк узяв у штаб російських політтехнологів залишається лише здогадуватися. Але навіяна ними войовнича риторика разом із дещо екстравагантними білбордами та іншою атрибутикою вкотре підтвердили правило, що вони не уявляють психологію українського виборця і механічно переносять реалії своєї країни до нас. Жодної виборчої кампанії вони не допомогли в нас виграти, навпаки, їхня поява у відповідному штабі — вірний шлях до поразки. Що й сталося. Арсеній Петрович не послухав давно висловлені застереження або не зміг відмовити тим, хто чужих політтехнологів надіслав. Якщо це так, то про нього як про політика нової хвилі поки що говорити не доводиться. І цей образ зруйнувати буде набагато складніше, ніж усі інші наїзди, про які скоро забудуть.

Якщо казати про феномен нових політиків, то найбільше це стосується Тігіпка. Його появу дійсно можна вважати головною інтригою виборчої кампанії. Він значною мірою представляв третю силу від початку і до голосування в першому турі. І тут також можна зауважити низку чинників, що сприяли його успіху. При цьому його перебування в політичній тіні не найголовніша складова. До середини осені цей чинник майже повністю втратив своє значення.

Враховуючи пізнє включення у виборчу кампанію, Тігіпко та його штаб вибрали собі цільову групу — м’який електорат Януковича і певною мірою Тимошенко у великих індустріальних центрах. Це переважно просунута в політичному значенні частина виборців, невдоволена як першим, так і другою. Образ фінансиста і економіста, твердого управлінця знайшов найбільший відгук. У Дніпропетровську додатковим чинником служила образа на свою землячку за невиконання багатьох обіцянок щодо підтримки вкрай важливих для міста інфраструктурних проектів. Ось коли позначилося те, що прем’єр «здала» місто щодо Євро-2012. У Дніпропетровську Юлію Володимирівну давно вважають киянкою, незважаючи на місцеву прописку. Тігіпко яких-небудь обіцянок стосовно міста не роздавав, але образ «свого хлопця» експлуатував. Цифри першого туру його повинні обрадувати. Але голосів у великих містах явно недостатньо, щоб пробитися до парламенту з крупною фракцією і зайняти свою нішу на місцевих виборах у травні. Тут належить зробити велику роботу. Насторожує той факт, що у виборі своїх союзників на місцевому рівні Тігіпко, як, утім, і Яценюк, виявили нерозбірливість у зв’язках. У Дніпропетровську та інших регіонах їхніми штабами керували люди, до яких є багато питань стосовно їхнього бізнесу і поведінки в міських радах. На майбутніх місцевих виборах це може стати непереборною перешкодою в досягненні поставлених амбітних цілей. Час змінити ситуацію поки що є, але його вже дуже мало.

За великим рахунком, риторика Сергія Леонідовича в змістовному значенні мало чим відрізнялася від того, що казали Віктор Янукович або Юлія Тимошенко. Але на виборця заворожливо діяли точні формулювання, метал у голосі і образ твердої руки, яка може навести лад. Причому він і Яценюк говорили приблизно одне й те саме, але в Тігіпка виходило краще. Чиновників-злодіїв вони саджатимуть, у що, за великим рахунком, ніхто не вірить. Але Сергій Леонідович при цьому робив акцент на економічні методи боротьби з корупцією: зменшення дозвільних документів, кількості перевірок, упорядкування видання дозволів тощо. Все це звучало солодкою музикою у вухах змученого малого та середнього бізнесу. Активно створювалося враження, що в разі обрання все це буде зроблене одним розчерком пера президента, і мало хто в ейфорії від цих солодких промов звернув увагу, що виконання всіх цих обіцянок, до речі, не прерогатива глави держави. Зміни конституції, які легко обіцяв Сергій Леонідович, провести дуже складно. Навіть Леоніду Кучмі свого часу це не вдалося, а його можливості були непорівнянні з повноваженнями нинішніх президентів. І так на кожному кроці. Автор на одному дніпропетровському каналі звернув увагу кандидата, що він розповідаючи про нижчу вартість газу в Германії, ніж в Україні, вводить глядачів в оману. Він каже про середню вартість газу, оскільки значну частину його Германія отримує не трубою з Росії, а з інших джерел. Зокрема, зріджений газ із Близького Сходу коштує значно менше трубопровідного. Якщо ж брати вартість газу «Газпрому», то вона в Германії вища, ніж в Україні. Порівнювати настільки огульно дві абсолютно різні в цьому значенні країни некоректно. Відповідь була загальною і нечіткою. Типовий приклад маніпулювання непоінформованістю глядачів та слухачів. І такі прикладів досить багато.

УРОКИ СІЧНЯ

Якщо говорити про феномен третьої сили, то в цій виборчій кампанії він без будь-яких сумнівів був наявний. Виборець утомився від безконечної bellum omnium contra omnes — війни всіх проти всіх. Поки що зберігається електоральна інерція, коли голосують не за когось, а проти тих, хто не виконав своїх обіцянок і не виправдав великих надій.

Проте спостерігається прогресуюча тенденція розмивання базового електорату як регіоналів, так і БЮТ. Вона почалася у великих містах і в столиці. Здається, що зупинити її старим гравцям уже не під силу. Контрольний замір інтенсивності цього процесу ми отримаємо на місцевих виборах. Але в набагато більшій мірі він виявиться пізніше: на можливих дострокових парламентських і навіть президентських виборчих кампаніях.

Новий президент зіткнеться з тією самою проблемою, що й попередній — некерований парламент, який загрузнув у політичних склоках, і абсолютно непрацездатний. Або має відбутися переформатування коаліції, або боротьба за його розпуск. У будь-якому випадку, процес це нелегкий і тривалий. Простих рішень не існує, а складні вимагають часу. Саме цього ресурсу президент не має, оскільки економічна криза, що поглиблюється, вимагає невідкладних заходів. І все це зав’язується в тугий вузол політичних та економічних проблем, що викликають сильне соціальне напруження.

У таких умовах суспільна потреба в нових політиках швидко зростатиме. Чи зуміють політики другої хвилі стати врівень з такими завданнями і запропонувати зрозумілі, хоча й непопулярні рішення, залишається великим питанням. Поки що цього не спостерігається, що вносить додатковий елемент невизначеності, через який можуть виникнути абсолютно несподівані ситуації.

Якщо до осені не буде знайдене політичне рішення новим президентом та його політичною силою, то вихід із кризи буде лише один — дострокові парламентські та президентські вибори. На них і відбудеться зміна верхнього ешелону політичної еліти.

Повертаючись до астрофізичної аналогії із надновими зірками, слід зауважити, що вони спалахкують дуже яскраво і дуже швидко, за космічними масштабами, гаснуть. Існує небезпека, що ті, кого в політиці вважають новими, на перевірку виявляються старими, і їхній політичний злет виявиться дуже недовговічним. В астрофізиці це називається падінням наднової.