Ефектний початок — неясна доля
У Центральному будинку художника в Києві сталося те, чого столичні художні кола чекали вже досить давно. У трьох залах були виставлені 143 полотна роботи 78 авторів — частина колекції збанкрутілого «Градобанку», що нині зберігається в Національному банку України.
Про цю колекцію вже дзвонять на всіх перехрестях. В артистичному середовищі побутують легенди про незчисленні багатства, які нині оберігає Нацбанк. Розміри справді вражають — 785 картин; російське, українське, західноєвропейське мистецтво, що охоплює півтораста років — від середини ХIХ до кінця ХХ століть. Цілком природно, що доля унікального зібрання хвилює багатьох. Очевидно, нинішня виставка і покликана якось заспокоїти бродіння умів, показати, що з полотнами все гаразд.
Експозиція, що розтяглася на три зали, справді вражає. Досить докладно представленo те, що створювали в пізню перебудову аж до розпаду СРСР, — зазвичай цей період називають «українським трансавангардом», «українським необароко» і навіть «південноросійською хвилею» (дещо заздрісне визначення московських мистецтвознавців, які тоді зіткнулися в особі наших живописців із глибоко оригінальною й абсолютно незалежною від «центра» школою). Не так докладно показаний також досить цікавий період — 1960—1970-ті роки, що прославилися не тільки кондовим соцреалізмом, а й добре розвиненим, плідним художнім підпіллям. Нарешті, період із кінця ХIХ століття до 1920-х років вийшов не за епохою камерним. Невеликі полотна олією, пейзажі, замальовки — досить симпатична підбірка, але не більше того. Справжня перлина тут, точніше, ціле намисто — десяток малюнків і акварель генія ранньої радянської епохи Дмитра Богомазова. Одного цього вистачає, щоб постійно тримати напівміфічну колекцію в полі зору; адже там, напевно, є й інші раритети великого двадцятиріччя (1910—1930 рр.)
Як запевняє керівництво Нацбанку, виставка в Будинку художників — перша в низці подібних експозицій, завдяки яким колекція буде представлена повністю. Ініціатива, яку важко не вітати. Але запитання — особливо на тлі частих розмов про необхідність Музею сучасного мистецтва в Києві — залишається: яка доля чекає колекцію «Грабоданку»? Відповідь на нього продемонструє, крім усього іншого, і ставлення нашої держави, наших фінансистів до національної культури.
