Економія по-дніпропетровськи

Цього року традиційний «останній дзвоник», який пролунав у навчальних закладах Дніпропетровська, у прямому значенні слова виявився останнім для середньої школи №145. Єдину на великому житломасиві «Сокіл» українську школу міська влада закрила «з метою економного і раціонального використання наявних фінансових ресурсів». При цьому вона передбачливо послалася на відповідні нормативні документи вищестоящих інстанцій — розпорядження глави Дніпропетровської облдержадміністрації і... постанову Кабінету Міністрів України десятирічної давності.

«Зекономити» дніпропетровські чиновники вирішили не на чому-небудь, а на тій самій школі, яку з пишними промовами відкривали у перший рік незалежності України, заявляючи про серйозні наміри відродити національну культуру й освіту. На ті часи звучало це обнадійливо, оскільки в півторамільйонному Дніпропетровську була лише одна українська школа, куди через наплив бажаючих важко було пробитися. У цій вiдомій СШ №9 вчилися навіть отроки місцевого начальства, оскільки багато предметів викладали... престижною англійською мовою.

На відміну від «елітного» навчального закладу в центрі міста, середню школу №145 на «спальному» житломасиві відкривали як просто українську. Проте за минуле десятиріччя вона міцно прижилася на «Соколі» і виховала ціле покоління. «З роками, — розповідає директор школи Любов Бородіна, — у нас склався дружний і кваліфікований колектив учителів. Викладали на досить високому рівні — якщо б ви чули, якою чудовою літературною українською мовою наші діти розмовляли і співали на випускному вечорі, — дивувалися навіть представники райвно! У школі завжди панувала сімейна обстановка. Педагоги знали як дома ставляться до дитини і який мікроклімат у сім’ї». Сприяла цьому відносно невелика чисельність учнів, оскільки та частина житломасиву «Сокіл», де відкрили нову школу, так і залишилася не до кінця забудованою. «У роки «перебудови», — згадує директор, — тут планували будівництво багатоквартирних будинків для сімей військовослужбовців, яких тоді виводили з Німеччини. Але потім ці плани, очевидно, змінилися, а потім і взагалі почалася економічна криза, різко знизилася народжуваність. Хіба наша провина, що за останні десять років дітей стало набагато менше...»

Проте саме цю обставину влада Дніпропетровська використовує як головний аргумент для того, щоб обґрунтувати ліквідацію єдиної на «Соколі» української школи. Понад двом сотням її учнів запропонували перейти до сусідньої російськомовної школи №83 або за бажанням підшукати українську на іншому житломасиві. Цікаво, що рішення про ліквідацію СШ №145 дніпропетровський міськвиконком тихо прийняв майже рік тому — в липні 2002 року, а повідомили педагогів, учнів та їхніх батьків, як стверджує директор, лише у квітні цього року — мало не за місяць до закінчення шкільних занять.

Звичайно, будь-яка реорганізація, зi зрозумілих причин, майже завжди викликає незадоволення. Проте керівники міста, ймовірно, навіть не передбачали, яку бурхливу реакцію може викликати ліквідація звичайної школи. Тим часом, її закриття жителі «Сокола» зустріли в багнети. Обурені батьки школярів створили громадський комітет із порятунку школи, який не тільки пише скарги до всіх інстанцій — аж до Адміністрації Президента України та Верховної Ради, — а й звернувся з позовом до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Автори цього звернення вважають, що «міськвиконком Дніпропетровської міської ради грубо порушив ст. 10 Конституції України, в якій йдеться про те, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя». «Закриття нашої української школи, — пишуть далі жителі «Сокола», — примушує нас переводити дітей до російськомовної школи, що порушує право на вибір мови навчання і в майбутньому може перешкодити нашим дітям здобути вищу освіту, оскільки абітурієнти повинні складати конкурсний вступний іспит з української мови».

На думку позивачів, сама ліквідація школи завдала дітям і їхнім батькам прямих матеріальних і моральних збитків, оскільки «доведеться купувати нові підручники і зошити», а перехід до іншої школи з іншим мовним середовищем «може завдати психологічної травми». Крім того, представники батьківського громадського комітету не розуміють логіки чиновників, які мають намір перевести дітей із нових та абсолютно цілих корпусів СШ №145 до ненадійної будівлі СШ №83, а не навпаки. «Всім відомо, — пишуть вони, — що у СШ №83, яка перебуває в аварійному стані, проводили роботи зі зміцнення будівлі. Відоме й те, що тріщини у приміщенні школи продовжують збільшуватися. Довіра до влади у цьому питанні у нас відсутня — ми ще не забули того, що трапилося з багатоповерховим будинком на сусідньому житломасиві «Тополя», на який звернули увагу тільки тоді, коли він раптово провалився під землю».

Однак схоже на те, що жодного порушення логіки — «логіки» бюрократії — у діях дніпропетровських чиновників усе ж немає. Принаймні за даними низки громадських організацій, які приєдналися до боротьби батьківського комітету за збереження української школи, до її корпусів надалі мають намір перевести Дніпропетровське культосвітучилище, яке сьогодні розмiщена в центрі міста — в будiвiлi дореволюційної Міської думи. «Саме ця будівля розбурхує уяву нинішнього керівництва міста», — заявила на прес-конференції після зустрічі з мером Дніпропетровська Іваном Куліченком член комітету з порятунку СШ №145, голова місцевого відділення «Союзу українок» О. Сокульська. За її словами, «батьки міста», які мають у своєму розпорядженні величезну і сучасну будівлю міськради на головному проспекті Дніпропетровська, зовсім не проти «прибрати до рук» ще й історичну будівлю старої мерії. Мовляв, часто буваючи «у Європах» і спостерігаючи тамтешні порядки, дніпропетровські керівники зробили висновок, що будівлю Думи слід використати «за призначенням». Цілком можливо, що у самих цих планах відродити «втрачені традиції міського самоврядування» нічого поганого і немає. Але чому, запитують представники громадськості, крайніми повинні виявитися учні української школи? Чи з відродженням української мови, освіти і культури у Дніпропетровську немає проблем?

На це запитання в управлінні освіти і науки Дніпропетровської міськради, схоже, мають твердий і досить оптимістичний погляд. «Сьогодні, — повідомила в розмові з кореспондентом «Дня» заступник начальника управління Людмила Башкатова, — всі 117 тисяч школярів міста вивчають українську мову. Загалом у Дніпропетровську шкіл з українською мовою викладання вдвічі більше, ніж російських. Ще 34 мають статус «змішаних», тобто поступово переходять на українську мову».

Плавний рух «українізації» в Дніпропетровську хіба що порушила історія із закриттям єдиної на житломасиві «Сокіл» української школи. Мер міста після зустрічі з обуреною громадськістю готовий був визнати деяку поквапливість його підлеглих і навіть пообіцяв припинити рішення міськвиконкому про ліквідацію СШ №145. Щоправда, поки ходоки обговорювали дану ситуацію, з самої школи, як повідомила її директор, тим часом спішно вивезли понад половину обладнання і меблів, якими доукомплектували сусідню російськомовну школу. На додачу до всього невідомі зловмисники під прикриттям нічної темряви вибили в спорожнілому приміщенні 37 вікон. Тепер у школі №145, яку учні після «останнього дзвоника» покидали зі сльозами на очах, сумно завиває вітер...

КОМЕНТАР

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України:

— Дніпропетровська середня школа № 145 з українською мовою навчання має потужність, розраховану на 1360 учнів, на сьогоднішній день в ній навчається 202. З огляду на те, що школа має таку величезну площу і в ній навчається так мало дітей, сесією міської ради було прийняте рішення про те, що дітей, які навчаються в СШ № 145, будуть переводити до СШ №83. Ця школа за потужністю аналогічна 145-й, тобто розрахована на 1300 дітей і на сьогодні в ній навчається 900 дітей. Одночасно з цим прийнято рішення, що з 1 вересня 2003 року середня школа №83, до якої планується переведення дітей з 145-ї школи, набуває статусу україномовної. На сьогоднішній день у цій 83-й школі існує двомовний режим навчання, тобто є класи і з українською мовою навчання, і з російською. Відповідно, з 1 вересня 2003 року набору у класи з російською мовою навчання не буде. Таким чином школа стає навчальним закладом — школою з українською мовою навчання замість змішаного типу.

Ми продовжуємо переговори з Дніпропетровськом: тут, з одного боку, юридична проблема, тому що створення, реорганізація та закриття закладів — прерогатива місцевих органів. Проте, якщо сьогодні йдеться про розширення мережі шкіл з державною мовою навчання, то тут питання не таке просте, як здається.