Фабрика фальшивих сенсацій

Туристичний потік до кінця року, як вважають фахівці, може досягнути рекордної для Криму цифри та перевалити за п’ять мільйонів. У Криму вже побували понад 3,8 мільйона гостей, що на 10—15% перевищує торішній показник. За даними Мінкурортів Криму, 578 працюючих у Криму оздоровниць заповнені на 97,9%, на 80% завантажений приватний сектор житла. Це безперечний успіх, що може принести до бюджету автономії зовсім не зайву вагому добавку.

Разом із тим, як вважають у Міністерстві курортів Криму, це літо унікальне й за кількістю «сенсацій», опублікованих у світових ЗМІ про Крим. Першою була звістка про виявлення на Керченському півострові «захоронення радіоактивних літаків». Потім страшилки посипалися як із рогу достатку: в Криму виявили холерний вібріон, відпочивальники на пляжах масово травмуються викинути шприцами та заражаються СНІДом, усі пляжі закриті через викид неочищених каналізаційних стоків, купальники ризикують заразитися кишковими хворобами…

Глава уряду Криму Анатолій Матвієнко нещодавно висловив свою концепцію подій: в умовах повної свободи слова органи влади Криму не змогли завоювати інформаційного поля та повністю програли інформаційну атаку на Крим, метою якої є дискредитація кримського курорту. І хоча про недоліки кримського курорту також можна говорити годинами, фахівці вважають, що в оцінці ситуації главою уряду є значна частка істини.

Досить подивитися, як розгорталася кожна з таких ситуацій: як правило, спершу якесь невеличке інформаційне агентство розповсюджує помітну «новину», що одразу привертає до себе увагу. Тільки в Криму організацій, які називають себе «інформаційними агентствами», вже понад десяток, причому більшість із них розповсюджують практично безплатно мережами інтернету й електронною поштою свою «стрічку», яка з суто професійного боку не витримує жодної критики. У таких «агентствах» часто працюють від 3 до 5 осіб, здебільшого взагалі не журналістів. Їхній продукт складається з кількох десятків окремих повідомлень, що містять дивну суміш правди, напівправди, чуток або просто навмисної брехні. Переважно автори цієї інформації або взагалі не посилаються на джерела, а якщо й посилаються, то на такі, для яких повідомлювана «новина» не є своєю або ж не входить в їхню компетенцію, тому вони і не можуть нести відповідальність не лише за її наслідки, а й за її достовірність. Та й достовірність інформації не є для таких агентств предметом особливої турботи. Причому через малий штат вони взяли звичку працювати шляхом запозичення інформації один в одного. Буває так, що одне агентство повідомляє «сенсацію», і через кілька хвилин стрічка іншого агентства вже містить ту саму новину, викладену дослівно, але без посилання на першоджерело, або з посиланням, але на явно вигадане або некомпетентне джерело. Через кілька хвилин — новина вже в стрічці третього, четвертого агентства. Через декілька хвилин — вона вже стоїть на новинних інтернет-сайтах, більшість із яких також із якоїсь причини не піклуються про якість посилань і достовірність джерел. «Новину», як естафету, підхоплюють інші ЗМІ. Для надання їй видимої достовірності багато додають коментарі фахівців (або й не фахівців!), які сумлінно та зі знанням справи коментують «новину», мовби з самого початку передбачаючи, що вона відповідає дійсності. До вечора вона потрапляє на екрани практично всіх каналів телебачення, на ранок — вона стоїть у газетах.

Далі на новину починає реагувати та «вживати заходів» начальство: створюють комісії, проводять перевірки, видають документи, усе це супроводжується новими коментарями, притягують суміжні факти, проводять аналогії, публікують відомості з «подібного досвіду», здогадки та чутки переплітаються з реальними даними, і за один-два дні ця «новина» залучає до «виру сенсації» навіть світові ЗМІ, як це було зі «снідоносними шприцами», інформацію про які передав навіть «Голос Америки». І тут виявляється, що «новина» має у своїй основі або нікчемний за своїм значенням і масштабами факт, або взагалі вигадана. Первинне джерело «сенсації» при цьому часто йде в тінь, та й через масовий та тотальний передрук його виявити практично неможливо, але якщо йому і вдається висунути претензії, то виявляється, що з якихось формальних причин притягнути його до відповідальності просто неможливо. Щонайбільше — воно якимось чином дезавуює свою інформацію. Починаються спростування. Але суть їх у тому, що поширює їх, як правило, по-перше, тільки незначна частина тих ЗМІ, які поширили цю помилкову новину, по-друге, тільки внутрішні кримські або українські ЗМІ, хоча брехня вийшла далеко за межі країни. До споживачів інформації в Росії наприклад, у Прибалтиці, в країнах Європи, Африки, Азії, інших регіонів, перевірені та достовірні відомості про неправдиву сенсацію просто не доходять, і вони залишаються в цілковитій упевненості, що все так і було, хоча насправді були повністю дезінформовані…

Днями в Керчі начальник поромної переправи Крим — Кубань Микола Коверниченко групі політиків і багатьом журналістам розповідав про роботу переправи та поділився спостереженнями. За його твердженням, у Кубані черга охочих переправитися до Криму на відпочинок розтяглася на кілька днів, проте щоразу пороми з протилежного берега приходять навантаженими на три чверті, а то й на половину. Він стверджує, що російська сторона навмисно стримує потік виїжджаючих на відпочинок до Криму, намагаючись призупинити таким чином і вивіз грошей, й отримання своїми громадянами інформації про життя в Україні. З іншого боку, розповідають уже залізничники, в Росії на поїзди до України квитків практично не дістати, а поїзди перетинають кордон напівпорожніми. Фахівці Міністерства курортів Криму вважають, що в сусідів існує злагоджена інформаційна система дезінформації про ситуацію в Криму, і її складовою є створений на півострові механізм розповсюдження помилкових сенсацій, функціонування якого ми щойно описали. Це підтверджує й те, з яким бажанням та оперативністю ці сенсації підхоплюють насамперед російські ЗМІ — інтернет-сайти, радіостанції, телеканали та газети.

Як каже міністр курортів і туризму Криму Олександр Таряник, поширення як помилкових, так і напівправдивих, але доведених до абсурду, відомостей про Крим існувало завжди, але цього року процес особливо, по-перше, інтенсифікувався, по-друге, став витончено вишуканим. Узяти, приміром, інформацію про шприци. Заступник міністра охорони здоров’я Криму Галина Михайлова спростувала інформацію про нібито наявні випадки зараження СНІДом на кримських пляжах від випадкових уколів викиненими використаними шприцами: «На пляжах жодного шприца не виявили», — наголосила Галина Михайлова. Проте, за її словами, міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук розпорядився перевірити цю інформацію, і з цією метою до Криму відрядили фахівців із Києва. «До Криму відправили вісьмох фахівців МОЗ України, які перевіряють не лише інформацію про шприци, а й роботу санепідемслужби Криму загалом, ситуацію в курортних містах — пляжі, систему водопостачання, санітарне очищення» — повідомила заступник міністра охорони здоров’я.

А що ж було? Галина Михайлова визнала, що в Криму мали місце випадки травмування використаними шприцами — за 6 місяців (! — Авт. ) поточного року таким чином травмовані 13 осіб. «Ці випадки зареєстровані на дворових майданчиках, на території присадибних ділянок, у виробничих приміщеннях, — повідомила заступник міністра. Усі шприци обстежили і, на жаль, у шести з них були виявлені антитіла з ВІЛ, але реально ніхто в цих випадках не заразився». Чи варто говорити, що завдяки широті розповсюдження цієї інформації, яка, по-перше, перенесла місце дії на пляж, по-друге, локалізувала його лише в Криму, по-третє, випадки за півроку зібрала в кілька останніх днів, по-четверте, сформувала враження масовості й особливої небезпеки, — вона й створила у її споживачів потрібне нашим сусідам враження, що до Криму їхати не варто. Хоча, якщо мислити логічно, то шприци так само можуть бути розкидані і на пляжах Сочі, Анапи й інших курортів світу, як і в Криму, по-друге, ймовірність їх зараження різними хворобами там така ж, як і тут, по-третє, кожним шприцом може поранитися тільки одна людина, а не багато. Тому, імовірно, глава кримського уряду й заявив, що паніку з приводу шприців у Криму посіяв міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук, який «посилено» зреагував на цю ненадійну інформацію. Але з іншого боку, чи можна за це дорікати міністру? Він що — мав її просто проігнорувати?

Випадок із холерним вібріоном у воді Північно- Кримського каналу схожий. Фахівці знають, що в будь- якій воді багато бактерій, серед них і холерний вібріон. Проте останній буває токсичним і нетоксичним, так ось, нетоксичний є у воді практично завжди, але боятися треба токсичного, який і поширює хворобу. Хтось, хто мав намір зробити з цього сенсацію, це чудово знав, — пояснює Анатолій Матвієнко. Він знав також і те, що журналісти, як правило, цих тонкощів не знають, а тому достатньо у словосполученні «виявлений нетоксичний холерний вібріон» викинути друге слово, — і можна гарантувати паніку.

А ось інформація про викид у Чорне море на ПБК неочищених стоків була заснована на простому перебільшенні та спотворенні суті і масштабів події. Справді, як розповів Анатолій Матвієнко, «в нас сталися два викиди — в массандрівській зоні і в «Артеку». У результаті з’явилося дослівно таке повідомлення: «Унаслідок відключення електроенергії на водоочисних спорудах Ялти стався несанкціонований вид неочищених міських стоків в акваторію Великої Ялти, у зв’язку з чим ялтинські пляжі закриті для відвідування», повторюване багатьма ЗМІ. Проте, по-перше, автори повідомлення не вказали, що в Ялті, як і у всіх інших приморських містах, у тому числі й в Сочі, і в Анапі тощо, каналізаційні стоки завжди (!) викидаються в море. Це відбувається по трубах, які прокладені далеко — на декілька кілометрів! — в море, на велику глибину, в район, де в морській воді залягає сірководень, який і нейтралізує вже раз очищені стоки остаточно. Унікальність згаданого випадку в Ялті полягала тільки в тому, — і це мали вказати автори повідомлення! — що через тимчасову відсутність електрики, а отже, зупинку очисних споруд, для того, щоб не було їх переповнення, — а отже, значно більшої катастрофи! — в морі на ту ж глибину і тими ж трубами, що й завжди! — всього з двох із десятків наявних очисних споруд було скинуто деяку кількість неочищених стоків. Решта — штатно, як і завжди. По-друге, що це ще не реалізоване, а лише потенційно можливе забруднення могло стосуватися не всіх 70 кілометрів ялтинських пляжів, а тільки двох ділянок, які й були закриті, — 500 метрів у Массандрі та 300 метрів у районі селища Гурзуф в «Артеку». «Хочу сказати, що 800 метрів закритих пляжів по ПБК — це не катастрофа», — пояснював Анатолій Матвієнко в той час, коли всі ЗМІ вже повідомляли — всі кримські пляжі нібито забруднені та закриті для відвідування. До цієї інформації подавалася додаткова «приправа», що, втім, цілком відповідала дійсності, — на всіх пляжах Великої Ялти взяли проби води, триває засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, і це тільки збільшувало напруження. А що в результаті? Аналізи показали, що навіть на цих двох потенційно небезпечних пляжах забруднення не досягло прибережних вод і не створило жодної небезпеки. Усі пляжі в Криму екологічно чисті і скрізь можна купатися, заявив у результаті міністр охорони здоров’я Микола Поліщук.

А найостанніша «деза» виникала так. У Сімферополі провів прес-конференцію колишній співробітник Інституту мінеральних ресурсів кандидат наук Бенедикт Шкандрій. Він сказав дослівно так: уже 50 років у Сімферополі на базі кримського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту працює лабораторія зі знаходження золота. Причому наявність золота в породі визначається шляхом амальгамації з використанням ртуті. Таким чином, на день роблять до 20 проб, для цього використовують близько 400 грамів ртуті, яку зливають у каналізацію. Таким чином, за 10 днів у каналізацію потрапляють майже чотири кілограми ртуті, за тридцять років — приблизно п’ять тонн. Скидання отруйних відходів у довкілля триває і сьогодні. А поруч з інститутом розташовані школи, дитячий парк! — наголосив Шкандрій. Висновок — Сімферополю загрожує екологічна катастрофа. Більшість інформагентств, проігнорувавши професійну вимогу про підтвердження інформації щонайменше з двох незалежних джерел, так дослівно й передали сказане Шкандрієм. Більш добросовісні телевізійники, здивовані повідомленням про непомічені до цього в місті тонни (!) отруйної ртуті, викинені в каналізацію, звернулися за коментарем до Інституту мінеральних ресурсів, і з’ясувалося, що все не так. Лабораторія справді є, але зараз не працює. Ртуть використовували, але не в таких кількостях, до того ж, у каналізацію не викидали. І нарешті, Бенедикт Шкандрій — фахівець зовсім в іншій сфері. Й одразу виявилася причина, що спонукала його розповсюдити «сенсацію»: по-перше, він надумав йти в депутати на майбутніх виборах і ореол борця за чистоту навколишнього середовища не буде зайвим, по-друге, для цього він створив приватне підприємство «Інтергеоекосервіс», під яке сподівається отримати державне фінансування, а тому вважає, що гучні заяви справі не завадять. Відповідно інформація Бенедикта Шкандрія, як у результаті з’ясувалося, не є достовірною, проте вслід за стрічками агентств вона вже виставлена на сайтах, можна не дивуватися, якщо про неї почнуть говорити радіо й телебачення, якщо вона з’явиться в газетах. І вона, треба думати, не буде останньою…

Життя сповнене сенсацій, тільки треба вміти знайти їх! Деякі займаються лише цим, а те, що мільйони людей при цьому просто вводять в оману, їх не хвилює. Але хоч когось в Україні це мусить хвилювати?