Фізики чи лірики?

У 60-х роках минулого століття в Радянському Союзі, з метою визначення професійної орієнтації народонаселення, відбулася широка суспільна дискусія під девізом: «Фізики чи лірики?». При цьому поняття «фізики» охоплювало значно більший набір професій, ніж ті, що відносилися до цієї сфери науки. Під «фізиками» розумілися практично всі фахівці матеріальної сфери виробництва, особливо вчені, конструктори, винахідники, технологи, робочі високої кваліфікації. До «ліриків» відносили людей, які створюють духовні цінності, насамперед, художників, письменників, артистів. У той час у суспільстві подібна дискусія спонтанно виникнути не могла — все проходило під контролем або ініціювалося владою. Що ж тоді непокоїло владу? Насправді під цим невинним питанням ховалася важлива соціальна проблема вірності розподілу продуктивних сил у державі, що актуальна зараз для України.

Професійна структура суспільства визначається політикою держави, її економічним станом, політичною стабільністю, стратегічними завданнями, міждержавними зв’язками та іншими менш значущими чинниками. Звичайно, кількісні співвідношення в професійному складі змінюються в міру розвитку суспільства. З іншого боку, існує і зворотний вплив: переважаюча частина суспільства створює вигідні їй економічні відносини в державі. Так з’являлися країни з аграрним або скотарським напрямом виробництва. І навпаки, обмеженість земельних ресурсів, наприклад в Японії, формує в суспільстві тенденцію до отримання хорошої освіти та орієнтує економіку на створення високотехнологічної продукції. Для нормального розвитку держави повинен бути дуже точний баланс між потребою в продуктивних силах і пропозицією їх із боку суспільства.

При серйозному порушенні оптимальних пропорцій між чисельністю виробників та споживачів, виникає небезпека нестабільності держави, і вона навіть може загинути, якщо перейде зі стану виробництва в стан споживання. Такі тенденції найнебезпечніші для ізольованих держав. Саме тому політика ізоляції зазвичай застосовується, як санкція до держави, поведінка якої не відповідає інтересам світової спільноти.

Радянський Союз в економічних відносинах представляв ізольовану систему. Стійкість його суспільства забезпечувалася не природними механізмами, що мають зворотний зв’язок, а урядовою програмою управління. Тому випадкові професійні перекоси в суспільстві могли істотно посилюватися невірною стратегією розвитку країни. Тоді, в 1960-ті роки, прагнучи підвищити ефективність економіки, уряд вирішив провести ревізію участі громадян у виробництві. Було поставлене завдання — знайти «дармоїдів». У грубому наближенні вважалося, що суспільство складається з членів, які виготовляють матеріальні блага, і з споживачів цих благ — «ліриків». Вважалося, що деяка частина останніх певною мірою корисна державі. До корисних «ліриків» відносили істориків, письменників, художників, у завдання яких входила ідеологічна обробка населення. Крім них шукали тих, кого можна було віднести до паразитуючої частини. На щастя, ці пошуки закінчилися безрезультатно, оскільки одні «фізики» у вільний час ставали «ліриками», а інші — життєво потребували спілкування з «ліриками».

Тож сформувалася думка, що навіть «чисті» «лірики» потрібні суспільству. Все ж влада знайшла «дармоїдів», якими частіше інших виявлялися «лірики».

Про інших фахівців, таких як економісти, юристи, перекладачі тощо, тоді не йшлося, оскільки їхня кількість суворо регламентувалася держзамовленням із необхідністю надання роботи й навіть житла. Професія психолога або соціолога не котирувалася і була надзвичайно рідкісною.

На жаль, зараз, на 18 році існування держави Україна, з’явилася необхідність підняти проблему професійного складу суспільства. Змінивши соціальний устрій, перейшовши до ринкових відносин, керівництво України не зовсім осмислено й послідовно здійснювало реформи в дусі, модного зараз у світі, неолібералізму. В Україні він набув варварських форм. Країна загрузла в хижацькій приватизації державної власності, потім — у подальшому її переділі, і не помітила, як опинилася на межі катастрофи. Внутрішній стан держави характеризується великою політичною та економічною нестійкістю. Навіть з формального боку відповідності критеріям державної системи, Україна має дуже невигідні характеристики: відсутня громадянська згуртованість суспільства, не визначений шлях стратегічного розвитку, країна навіть не визначилася у виборі міжнародних зв’язків.

Звичайно, при цьому проблеми громадянського суспільства всерйоз не розглядаються, воно сприймається як електорат. Разом із тим у його структурі сталися серйозні порушення, які вже виявляються у вигляді негативних тенденцій в економіці. Державна програма формування професійної структури суспільства не діє. Не зрозуміло, на яких критеріях засноване державне замовлення на навчання фахівців, якщо воно не відповідає стратегічним інтересам держави. Навіть ті фахівці, які отримують освіту за рахунок бюджету, в більшості своїй за спеціальністю не працюють або частіше всього працюють у приватних структурах. На жаль, система професійних пріоритетів, що складається в Україні, не орієнтована на перспективу.

В економічній системі ринкових відносин престижність професій визначається попитом. Однак, зв’язок попит-пропозиція працює у стабільній державній системі при стійких відносинах у суспільстві, чому повністю не відповідає Україна. Тому професійні пріоритети в суспільстві формуються не перспективами розвитку держави, а рекламною інформацією, популярністю професій, а також бажанням отримати освіту з найменшими зусиллями.

Особливістю діяльності «фізиків» є тісний зв’язок із виробництвом. Їхньою метою є залучення законів природи на службу людині для поліпшення її умов життя та розширення можливостей. Україна мала дуже високий рівень науково-технічного потенціалу, завдяки чому створювала престижну наукомістку продукцію, і це, у свою чергу, підіймало авторитет «фізиків» у суспільстві. Після припинення роботи багатьох заводів та науково-проектних інститутів упав попит на багато професій, характер роботи яких відносили до професії «фізиків».

На підприємствах, що нині працюють, виробничі технології дуже застаріли, а розробка нових вітчизняних технологій вважається не рентабельною. Усунення відсталості вітчизняного виробництва йде шляхом закупівлі іноземного обладнання, що аж ніяк не стимулює розвиток власного інженерно-конструкторського потенціалу. Деяка частина молоді, яка має покликання до природничонаукової освіти, отримує її у нас, але переважно для того, щоб поїхати за кордон. Ситуація виявляється ще сумнішою у зв’язку з тим, що викладацький склад цього профілю навчання катастрофічно старіє, тенденції його оновлення немає, і скоро отримати хорошу освіту у сфері природничих наук, техніки і технології в Україні буде неможливо. Меншою мірою позначені тенденції наявні в медицині та сільському господарстві, хоча вони також переважно орієнтуються на використання іноземного обладнання, методик і технологій.

ЧОГО НАС ВЧИТЬ... ШКОЛА?

Значною мірою до відмирання системної наукової освіти, з її обов’язковим дослідницько-аналітичним підходом, призвело шкільне навчання. Причиною цього є багато чинників у системі освіти. До них відноситься, насамперед, зниження престижу професії шкільного вчителя, задекларована гуманітаризація освіти і перехід на тестування знань. Роль інших чинників не така очевидна, тому їхнє обговорення тут недоцільне.

Метод тестування знань, безумовно, корисний для вчителів, оскільки дозволяє оптимізувати їхні трудовитрати. Разом із тим, як вказує багато вчених, захоплення тестуванням радикально змінило підхід до освіти не в кращий бік. Сучасна середня освіта забезпечує школяра безліччю фактів, але не вчить аналітичному мисленню. Більш-менш вирішується завдання формування образного мислення та освоєння алгоритмів дії. Як правило, випускники школи не мають чітко вираженого потягу до якоїсь професійної діяльності, а лише бажання заробити гроші.

У сучасних умовах середня освіта повинна формувати навички пошуку причинно-наслідкових зв’язків у подіях, явищах, фактах. Це вміння допоможе індивідууму в подальшому навчанні, у сфері своїх інтересів знайти всю необхідну інформацію, в тому числі й ту, яку йому намагалися «втиснути» в школі.

Засоби масової інформації стали могутнім чинником впливу на професійну структуру суспільства. Вони пропонують безліч варіантів життєдіяльності, і всі вони не мають зв’язку з виробництвом. Широка реклама багатого життя та світських раутів обслуговує інтереси нової професійної групи суспільства: продюсерів, менеджерів, шоуменів тощо. Вони заробляють гроші на продажі здібностей талановитої людини. Мало того, вони за досить велику суму пропонують «розкрутити» талант, створити «зірку». Існує ціла індустрія такого розкручування прямо з дитячого віку в різних сферах мистецтва, спорту, модельного бізнесу.

НАШЕСТЯ «РЯТІВНИКІВ ДУШ»

У системі ринкових відносин існує певна частка ризику в діловій активності і, у зв’язку з цим, узагалі ускладнився плин життя. Така ситуація створила сприятливі умови для діяльності нових для суспільства фахівців. Тим, у кого немає великих грошей і кому не вдається досягнути успіху, пропонується допомога «психологів» (цим терміном автор виділяє із середовища «ліриків» психотерапевтів, астрологів, провидців та інших фахівців подібного напряму). Вони обіцяють мобілізувати життєві можливості людини, налаштувати її на успіх, і навіть перебудувати генокод. В основу програм різних психологічних тренінгів закладена установка на позитивне мислення та «матеріалізацію думки». Психологічна орієнтація на позитив, безумовно, є хорошою основою для діяльності. Але саме по собі навіювання не забезпечує мате ріального результату. Тих, хто займається цією діяльністю, зрозуміти можна — вони продають свою працю і на цьому заробляють гроші. А ось тих, хто вірить у це, зрозуміти важко. Не засвоївши закони матеріального світу, вони є гарним середовищем для насадження сумнівних понять.

Можна навести безліч доказів необхідності наполегливої праці для досягнення мети, але здається особливо точним висловлювання відомого фізика-теоретика М.І. Каганова: «...у будь-якій сфері людської діяльності ...джерелом результатів служить праця, яка, на щастя, приносить радість не лише своїми результатами, але й безпосередньо в процесі вирішення ще не вирішених завдань». Сказане не виключає випадковості, осяянь і інших імовірнісних процесів. Щодо цього існують спеціальні математичні та фізичні теорії, але вони лише доповнюють фундаментальні природні механізми та процеси. Не можна заперечувати, що деякі представники вказаних нетрадиційних професій володіють унікальними здібностями. Але, на жаль, дуже багато хто претендує на їхню роль.

В основу ідеології «психологів» закладена віра, і в цьому бачиться її схожість з релігією. Не можна загалом оскаржувати етичну корисність релігії. Разом із тим, лише нестача фундаментальної освіти дає грунт для віри в дуже примітивні уявлення про створення Всесвіту та людини. Підмурок такої віри склався на дуже ранньому рівні наукових уявлень, до того ж, вірити простіше, ніж шукати основи для віри, що взагалі не вітається всіма релігіями. Тому ті, у кого через певні причини не була закладена допитливість розуму та прагнення знаходити механізми подій, не цікавляться новими відкриттями у сфері науки. А вони з кожним днем дозволяють проникати все глибше й глибше в струнку картину Світу, де випадковість грає невелику роль, а все більше підтверджуються наукові уявлення про взаємозв’язки процесів. Віра в причинність, що є основою науки, не може бути похитнута неможливістю поки що відповісти на всі питання. Мабуть, це взагалі ніколи не стане можливим, оскільки допитливий розум завжди старається заглянути далі.

Зараз відбувається не просто невинне порівняння цінності матеріальних і духовних чинників, як було під час дискусії «фізиків та ліриків», а справжня боротьба комерційних діячів і релігійних фанатиків за душі людей. І якщо негативна роль релігії полягає практично лише у виключенні людини з активного суспільного життя, то психологічні менеджери часто переводять творчий потенціал людини в пасивний стан очікування. Причому за свою пасивність ще належить заплатити.

Біда полягає в тому, що суспільство все більше схиляється в бік психологічних підприємців, бо воно має про них більше інформації. Існує велика різниця в поведінці вчених і «рятівників душ». Перші, будь-який свій результат зобов’язані багато разів перевірити, і після встановлення існування факту явища зобов’язані привести його у відповідність з уявленнями, що існують. Якщо відповідності немає, то продовжується пошук пояснення, що не суперечить законам природи. Поважаючий себе вчений друкується не в ЗМІ, а в спеціальних наукових журналах. Оцінка його діяльності також проводиться відповідними фахівцями. Ніхто з обивателів, звичайно, спеціальних журналів не читає і про більшість відкриттів узагалі не знає. Лише про найвідоміших він дізнається з популярних статей або зустрічаючись з технічним виробом, що використовує відкриття. Тож про успіхи наукового світу знає дуже обмежена частина суспільства.

Нічого подібного в діяльності психологічних менеджерів немає. Кожний із них працює за своєю «унікальною» методикою, що не пройшла шлях, подібний дослідницькій програмі. Публікація про неї носить зазвичай рекламний характер, не розкриваючи її суті, оскільки вона має комерційне значення. Тому перевірити ефективність такої діяльності неможливо.

Разом із тим щодо методик впливу на людину повинна бути висока міра відповідальності. Наприклад, навіть просте впровадження нових ліків відповідальною фірмою проводиться з тривалою перевіркою і набором значної статистики його дії, порівнянням лікування з контрольною групою та встановленням побічних явищ і протипоказань. Можливо, таке вимогливе відношення до діяльності «психологів» виглядає не обгрунтованим, а порівняння її з лікуванням медичним препаратом узагалі недоречним: препарат може бути шкідливий, а вона ні. Це помилковий погляд. У ретельно підібраній дозі обидві методики лікують. «Психологи» в певних випадках успішно виконують це завдання. Але коли вони стали претендувати на створення психокульту в суспільстві, їхня діяльність подібна великій дозі ліків стала шкодити. Якщо передозування ліків виявляється швидко, або недоцільність їхнього застосування встановлюється більш-менш легко, то помилковість психологічного методу виявити практично неможливо.

Упродовж сотні років професійний психолог допомагав людині отримати віру в себе, у свої можливості, і це було чудово. Але коли «психолог» задля отримання прибутку від професії починає грати роль священика, а не модератора, його діяльність приймає інші форми і вирішує інші завдання. Він старається прив’язати клієнта до себе, формуючи увагу на вірі, іноді суміщаючи її з Богом, створюючи багатоступінчастість у досягненні цієї віри. Проходження етапів вдосконалення в зміцненні віри затягується і примушує клієнта нести значні витрати. Все це називається психотренінгом або ще складнішим терміном. Ці методики перебудовують клієнта на очікування результату від віри. Як правило, за цей час із клієнтом станеться що-небудь позитивне. По-перше, в житті завжди існують позитивні моменти, по-друге, на психологічні тренінги, переважно, йдуть люди шукаючі, цілеспрямовані, в яких ймовірність таких моментів досить велика. Всі досягнення в житті оголошуються досягненнями «психолога», а негативні випадки не беруться до уваги.

Варто зауважити, що деякі методики психологічної обробки засновані на глибокому науковому підході і є досить ефективними в завданні підкорення людини. На жаль, вони також ефективно відволікають людину від творчої діяльності. Люди, які повірили в дієвість Духу, чомусь не бачать, що все навколо них створене фізичною та інтелектуальною творчістю подібних людей, але які опанували біологію, хімію, фізику, математику або будь-яку з незліченних похідних від цих наук. Будівлі, машини, продукти, енергетика і багато іншого — все є результатами матеріального виробництва.

КАДРИ ДЛЯ «СПЕКУЛЯТИВНОЇ МОДЕЛІ»

Частка «фізиків» у суспільстві значно поменшала за рахунок збільшення чисельності представників професій, близьких до торгівлі, обліку та права. У державі вибудовується спекулятивна модель економіки, внаслідок чого з’явилися величезні прошарки професій, що нічого не створюють, — маркетологів, дилерів, мерчендайзерів тощо. Різке зростання кількості малих підприємств з відповідною необхідністю бухгалтерського обліку залучило масу людей, які згодні займатися досить важкою, але рутинною роботою. У рамках стабільного законодавства вона виконувалася б за певним алгоритмом. Але в Україні бухгалтерський облік став одним із тих видів діяльності, які користуються попитом.

У державі з недіючим законодавством, високим рівнем корупції, у тому числі в судах, захист права людини стає насущною проблемою. Тому виник великий попит на юристів. З іншого боку, сама професія забезпечує надійний прибуток, що робить її престижною. У будь-якій ситуації, пов’язаній із Законом, юридичний чиновник може створити проблему і всіляко її ускладнити так, що для її вирішення доводиться звертатися до нього ж за допомогою «в приватному порядку» або у зв’язану з ним приватну фірму.

У чисельності представників безлічі інших професій за останні роки великих змін не сталося, але в загальній їхній масі «фізики» практично розчинилися. Тож науково-технічний потенціал України значно поменшав.

Можливо, не варто засмучуватися через перебудову суспільства, що сталася, і перетворення його в споживчу структуру. Кожний член суспільства все-таки є потенційним споживачем, і вимушений заробляти матеріальні засоби, створюючи їх, або збільшуючи націнку на товар. На жаль, останній спосіб заробітку став у нас переважати. Наші можливості виглядають гірше, ніж у класичній «банановій» республіці — банани в нас не ростуть, а все, що ми можемо запропонувати, інші пропонують дешевше. Навіть українське золото — зерно не приносить аграріям великих прибутків. Існує думка, що в нас тепер відкрита економіка, і навіть при переході на споживання імпорту вона функціонуватиме. Однак це шлях втрати державності.