Гарячі теми:

Формула Михайла Жванецького:

сміх + любов = мудрість

06 березня, 00:00

Сміх для письменника Михайла Жванецького ніколи не був метою. Так, письменник-сатирик ПОВИНЕН смішити. І він смішить. Він показує, що в робочій формі. Він має успіх у публіки протягом ДЕСЯТКІВ років. Народ регоче. Але, згадуючи багатьох його колег, чомусь наштовхуєшся на... порожнечу. Вони боролися з якимись соціальними недоліками. І, мабуть, подолали ті недоліки. У нас з'явилися інші. А художники не встигають за епохою. Вони все про те ж саме... А чому встигає Жванецький? Чому він завжди актуальний? Та тому, що він не гнався за часом. Сміх для нього ніколи не був метою, а лише засобом. Засобом для проникнення кудись глибше. Є такий термін — «дiлянка серця». Терміну «дiлянка розуму» немає, але чомусь зрозуміло, про що йдеться. І сміх Михайла Михайловича, взявши нас за руки, немов дітей, приводив саме в ці сферi. А для них часу не існує. І уважно спостерігаючи за собою, він показував нам самих себе. Художник і публіка — ми існуємо разом. І сьогодні у ВСІХ НАС ювілей. Оскільки ювілей у ВСЕНАРОДНО улюбленого письменника. Михайлу Михайловичу Жванецькому виповнюється... Ми не скажемо, тому що однаково не повірите — як давно він з нами. Але якщо сильно захочете — можна зазирнути до енциклопедії. А краще приходьте на концерт. Михайло Михайлович 10-го — а Києвi.

Тож побажаємо йому завжди залишатися АКТУАЛЬНИМ. Як у всі часи залишаються актуальними ТАЛАНТ, ШАРМ І АРТИСТИЗМ. А всіх цих трьох складових у ювіляра — сповна.

З любов'ю та повагою КОЛЕКТИВ ГАЗЕТИ «День»

Жизнь коротка. И надо уметь.
Надо уметь уходить с плохого фильма.
Бросать плохую книгу.
Уходить от плохого человека.
Их много.
Дела не идущие бросать.
Даже от посредственности уходить.
Их много. Время дороже.
Лучше поспать.
Лучше поесть.
Лучше посмотреть на огонь,
на ребенка, на женщину, на воду.
Музыка стала врагом человека.
Музыка навязывается, лезет в уши.
Через стены.
Через потолок.
Через пол.
Вдыхаешь музыку и удары синтезаторов.
Низкие бьют в грудь,
высокие зудят под пломбами.
Спектакль менее наглый,
но с него тоже не уйдешь.
Шикают.
Одергивают.
Ставят подножку.
Нравится.
Компьютер прилипчив,
светится, как привидение,
зазывает, как восточный базар.
Копаешься, ищешь, ищешь.
Ну находишь что-то,
ытаешься это приспособить,
выбрасываешь,
снова копаешься,
нашел что-то,
повертел в голове,
выбросил.
Мысли общие.
Слова общие.
Нет! Жизнь коротка.
И только книга деликатна.
ял с полки.
Полистал.
Поставил.
В ней нет наглости.
Она не проникает в тебя.
Стоит на полке,
молчит, ждет,
когда возьмут в теплые руки.
И она раскроется.
Если бы с людьми так.
Нас много.
Всех не полистаешь.
Даже одного.
Даже своего.
Даже для себя.
Жизнь коротка.
Что-то откроется само.
Для чего-то установишь привило.
На остальное нет времени.
Закон один: уходить.
Бросать.
Бежать.
Захлопывать или не открывать!
Чтобы не отдать этому миг,
назначенный для другого.