Формула щастя

Уперше за всю історію незалежної України, а то й попереднього державного устрою, питання становища чоловіків у країні обговорювали на рівні заступника голови Верховної Ради України та комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. За даними експертів, сучасні українські чоловіки, як правило, помирають не від старості, а від нещасних випадків, хвороб, травм, отруєнь — внаслідок вживання алкоголю та наркотичних речовин. Щороку — близько 80 тисяч. Серед українських чоловіків СНІД та туберкульоз поширюється темпами чи не найвищими в світі. 12 мільйонів чоловіків — активні курці, тільки кожен десятий займається спортом, і майже третина не можуть мати дітей. І взагалі, чоловіків в Україні — 38% від усього населення.

ТРЕТИНА 18-РІЧНИХ ХЛОПЦІВ РИЗИКУЄ НЕ ДОЖИТИ ДО ПЕНСІЇ

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, нині українські чоловіки в середньому живуть 62 роки, що на 12 років менше за жінок, а на селі ситуація ще гірша. Тенденція — негативна: в 70-х роках різниця між середньою тривалістю життя чоловіків та жінок становила 8 років, а в 80—90-х роках — 9,5 року. Як зазначають демографи, чоловіки вмирають раніше за жінок в усьому світі, й це не українська особливість, але в розвинутих країнах ця різниця становить 3—5 років.

— Демографи вже років 50 б’ють на сполох і говорять про вразливість чоловіків. В Україні ми вже зафіксували чоловічу надсмертність. Її причини, в основному, соціальні та економічні — такі, на які людина може вплинути. Але в дійсності нічого не робиться. Наші чоловіки вмирають раніше від жінок від усіх причин, окрім пов’язаних із вагітністю й пологами, — зазначила директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. — Вагомим чинником надсмертності є зайнятість: чоловіки частіше працюють там, де шкідливі умови праці. В цілому в економіці вони в чотири рази частіше за жінок працюють там, де наноситься шкода здоров’ю (у видобувній промисловості — у 9 разів, в будівництві — в 12). Зрозуміло, що там вищий травматизм, більша ймовірність отримати профзахворювання. І хоча ця проблема існує в усьому світі, але розвинуті країни працюють над тим, щоб орієнтувати й роботодавця, й найманого працівника викорінити такі робочі місця. Нині три країни в світі — Росія, Білорусь та Україна, — хоча де-юре це не декларують, але де-факто мотивують найманого робітника працювати в шкідливих умовах, адже тоді він має можливість отримати пенсію на 5—10 років раніше й продовжувати працювати там же, отримуючи пенсію.

На думку демографів, даються взнаки й особливості трудової міграції, тому що наші заробітчани найчастіше живуть та працюють в шкідливих, а то й неприйнятних умовах. І в жінок, і в чоловіків робота, як правило, є важкою. Жінки здебільшого працюють домашньою прислугою, в торгівлі, у сфері обслуговування. Звісно, що не легко, але при цьому чоловіки, зазначають дослідники, мають більше шансів отримати травми ти професійні захворювання: як правило, вони працюють на будівництві та в сільському господарстві (в Чехії та Росії 80% працюючих українців зайняті на будівництві).

НАШІ СТЕРЕОТИПИ ПРО ЧОЛОВІКІВ — ІЗ XIX СТОЛІТТЯ

Не менш важливими за економічні умови, які впливають на якість та тривалість життя чоловіків, є соціально-психологічні. До них відноситься й криза батьківства. Експерти стверджують, що нині в Україні майже третину дітей виховують лише матері. Основні причини: по-перше, кожну п’яту дитину народжує жінка, яка не є в шлюбі; а по-друге, після розлучення (майже кожна друга родина розпадається) 57% чоловіків не беруть участь у вихованні дітей. При цьому європейські психологи вже давно дослідили, що чим більше чоловік проводить часу зі своїми дітьми, тим довше він живе й тим щасливішим почувається.

— Чоловіки нині стикнулися з багатьма кризами. Одна з них — криза батьківства, або криза чоловічої ідентичності. За даними Всесвітнього дослідження цінностей, незважаючи на зростання кількості розлучень, а також неповних родин, сім’я як інституція є актуальною в усьому світі. Але нині в українських родинах батько часто відсутній, у нього зникає духовний зв’язок із дітьми. Хоча й матері теж мало приділяють дітям уваги. Майже третину дітей в Україні виховують самотні матері. Я вважаю, що криза — це складова тривалого процесу переусвідомлення гендерного стану в Україні, який потрібно вивчати з огляду на макро- та мікросоціальну перспективу, — вважає Олена Бондаренко, голова підкомітету з міжнародно-правових питань та тендерної політики Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

З нею погоджується голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олег Зарубінський, який зауважив, що криза в становищі чоловіків в Україні триває вже давно, нині ж ми маємо справу із її наслідками. До того ж додалася фінансово-економічна криза, яка теж впливає на самопочуття українських чоловіків.

— Уже нині криза гостро відбивається на стані чоловіків. Адже об’єкти приватної власності в більшості записані на чоловіків, середній бізнес і великий — у чоловіків. Окрім того, на них ліг тягар виплати кредитів. А комусь загрожує безробіття... Суспільство ж асоціює чоловіка з образом годувальника сім’ї. Тому й не дивно, що в Україні понад 90% самогубств здійснюють чоловіки: вони частіше страждають від стресу, не вміючи при цьому попросити кваліфікованої допомоги. Так само чоловіки частіше, ніж у некризовий час, вдаються до злочинів, — сказав Олег Зарубінський.

Усі ці факти та тенденції, окреслені експертами, приводять до висновку, який потрібно було зробити давно: нам треба позбутися стереотипів щодо чоловіків.

— У третє тисячоліття ми увійшли з уявленням про роль та функції чоловіків кількасотрічної давнини — говорить Елла Лібанова. — Ми досі вважаємо його годувальником, хоча це вже не так. Ми сприймаємо його як людину, яка має право вирішувати все для своєї родини та дружини, але такого вже немає. Цим самим ми закладаємо підгрунтя для психологічної вразливості чоловіка. Тому що коли він в реальності бачить, що не справляється з цими функціями, то починає вважати себе невдахою. Хоча насправді це — наше суспільство нині, не рахуючись із зрушеннями, що їх надали емансипація жінок і прогрес в широкому розумінні слова, очікує від цього чоловіка незрозуміло чого. Це робиться ще з дитинства. Ми формуємо в нього установки, що він не має права плакати, жалітися та звертатися по допомогу.

За даними соціологів та психологів, українські чоловіки дуже переоцінюють якість свого здоров’я. Вони соромляться визнати свою слабкість, а також не вміють і не люблять просити про допомогу. Заступник Верховної Ради України Микола Томенко при цьому наголошує, що нині українські хлопці мають зовсім інше уявлення про сучасного героя. Він — не той, який служить в армії та захищає Батьківщину, як це було у 1970—1980-х роках, а той, який знаходить способи уникнути служби у Збройних Силах.

— Жінка нині веде набагато активніше життя, ніж ми звикли думати, — продовжила Елла Лібанова. — Вона може справитися з емоційним навантаженням набагато краще за чоловіків, які, як правило, при стресах та депресії вдаються до алкоголю або й суїциду. Оскільки демографічна криза наклалася на фінансово-економічну, то вразливіть чоловіків набуває все більшого значення, бо вона посилить стрес чоловіків. Поведінка чоловіків, які належать до середнього класу, й тих, хто належить до бідноти, швидше за все, буде принципово різною. Якщо перші страждатимуть від проблем, пов’язаних із, наприклад, діяльністю банків, від втрати престижної роботи чи посади, то біднота буде люмпенізуватися. І тут має спрацювати держава. У мене немає цифр це довести, але на рівні інтуїції дослідника я переконана, що Україні загрожує люмпенізація широких верств населення, — наголосила Елла Лібанова.

ЧИ МОЖНА ПОДОЛАТИ Й ЦЮ КРИЗУ?

Експерти наголошують, що змінити ситуацію буде складно, але в будь-якому випадку роботу слід проводити. Найперше — це пропаганда здорового способу життя та занять спортом; це зменшення шкоди від зайнятості на виробництві; це діяльність спеціальних служб, покликаних сприяти соціальному та психологічному благополуччю жінок і чоловіків... Ці умови для покращання здоров’я чоловіків та жінок чітко прописані, зокрема, у Державній програмі «Репродуктивне здоров’я нації на 2006—2015 роки» та Законі України «Про забезпечення рівності прав жінок і чоловіків». Тому в даному випадку слід просто виконувати закони.

Народний депутат Олена Бондаренко також пропонує ввести «податки на гріхи», які, за її словами, є в багатьох країнах, зокрема в Польщі. Йдеться про збільшений податок на товари, які згубно впливають на здоров’я людини.

— Є згода економістів, що навіть невелике коливання ціни на алкоголь та тютюнові вироби впливає на споживання. Зменшення ж кількості реклами та збільшення ціни на алкоголь зменшує кількість злочинів, згвалтувань, насилля тощо. І цей ефект є найсильнішим для осіб до 21 року, — зазначила Олена Бондаренко. — Із упровадженням таких цільових податків кошти не відокремлюються від основного бюджету: ресурси генеруються спеціально для реалізації цільових програм. Це може бути вагомим інструментом політики контролю за алкоголем та тютюном та просування ідей здорового способу життя.

Крім того, на думку фахівців, потрібно реформувати українську армію, де поширені дідівщина, непоодинокими є спроби самогубства: контрактна армія — це нагальна необхідність. Окрім того, як вважає Олена Бондаренко, нам потрібні фахівці, які б консультували чоловіків на предмет батьківської неспроможності, у випадку втрати роботи. Зрозуміло, що такі спеціалісти в Україні є, справа лише за організацією та пропагандою цієї служби. Ще проблема — протидія гендерному насильству, яке призводить до морального виродження як чоловіків, так і жінок. Нині фахівці деяких неурядових організацій уже працюють над залученням відомих чоловіків (спортсменів, співаків) до пропаганди через ЗМІ ненасильницького ставлення до жінки. Обіцяють, що ці ініціативи з’являться найближчим часом. Роботи в цьому напрямку є дуже багато. Головне ж, аби державна влада не перекладала її на плечі громадських організацій та не кивала на відсутність коштів.