Газотранспортний привид

Календарний, а також і бюджетний рік в Україні вже добігає кінця, а карти досі в московському рукаві і милого... серцю українського уряду дешевого газу... все немає. Якщо в четвертому кварталі 2010 року ціна імпортного російського палива складала 252 дол. за тисячу кубометрів, то в четвертому кварталі цього року — близько 400 дол. Якою вона буде 2012 року, доки достовірно не відомо. І як тут зверстаєш бюджет? Чи можна й далі відкладати цю життєво важливу для країни роботу? Схоже, терпець влади вже увірвався. Наприкінці минулого тижня лідер парламентської фракції регіоналів Олександр Єфремов заявив: «Ми вийшли з пропозицією до уряду і, наскільки я розумію, сьогодні уряд нас підтримує, щоб затвердити бюджет цього року (до 23 грудня) на базі тієї ціни газової, яка є».

Як здається, своєчасне прийняття бюджету в цій ситуації далеко не головне — терміни все одно вже зірвано. Тут одне з двох: або на перегляд ціни шанси вже втрачено, або наше бюджетне нетерпіння повинне показати контрагентам по перемовинах, мовляв, ми й без вашої знижки не пропадемо.

Але переконливий шантаж — це явно не наше ремесло. На жаль, нам, мабуть, звичніше, а можливо, й приємніше, коли шантажують нас. І тоді не залишається нічого іншого, як йти на повідку.. «Через якийсь проміжок часу, — говорить парламентський лідер правлячої партії, — якщо ми не поміняємо політику, то в Україні ГТС займатимуться не газівники, а збирачі металобрухту. Україна транспортує сьогодні 120 мільярдів кубометрів газу на рік. А за умови, що запустять «Північний» і «Південний потоки», у кращому разі, через нашу систему проходитиме 40 мільярдів кубометрів. І це навряд чи дозволить утримувати її в робочому стані. Тому нам треба ухвалювати рішення. І часу більше немає. Тому фахівці сьогодні розробляють питання створення потрійного консорціуму Європи, Росії та України».

Єфремов проте сподівається, що «ми зможемо домовитися з Росією до кінця року про перегляд газової угоди, і точно там не буде підвищення ціни на газ»... Невже вже йдеться не про перегляд несправедливої формули, не про зниження ціни, яка робить українську промисловість неконкурентноздатною, а лише про збереження цінового статус-кво? З іншого боку, за повідомленням джерела однієї з газет, домовленість про створення консорціуму (на першому етапі подвійного і лише в перспективі — потрійного і, на думку газети, ще небезпечнішого для України, оскільки в ньому, швидше за все, з європейського боку братимуть участь дружні «Газпрому» компанії) практично прописана і представлена на розгляд керівників України й Росії. При цьому створюється враження, що в українському керівництві з приводу цього документа немає єдиної думки, а намір уряду закласти в бюджет-2012 ціну на газ, що діє в четвертому кварталі цього року, є ні чим іншим як антипрезидентською фрондою Азарова, який нібито не згоден з умовами створення консорціуму і не хоче брати на себе відповідальність за «здачу» української енергетики.

Експерт «Дня» Олександр Нарбут до цієї інформації ставиться з деякою недовірою. Він наводить «влучний» вислів Президента Віктора Януковича, який сказав, що Митний союз — це не наша гра. І поширює його слова також і на консорціум (в тому випадку, якщо його умови становитимуть загрозу для України). «Є надія, що Президент усвідомлює, що це теж не наша гра, — говорить незалежний експерт і повторює. — Є надія на те, що у нього (Януковича) є розуміння — не в свою гру точно грати не потрібно». Нарбут наводить слова Президента США Барака Обами про те, що країна, яка не контролює свою енергетику, не має майбутнього, і додає, що розуміння це прийшло до американського Президента після першого року роботи на цій посаді. Але контроль — це ще не все. Не менш важливо розвивати власну енергетику і мати можливість фінансувати її модернізацію. У нашому випадку — це велика проблема.

Скандальна інсайдерська інформація про хід газових перемовин іде від деяких інформованих джерел, а тому не обов’язково є достовірною і, можливо, навіть переслідує певну політичну або самокорисливу мету, поставлену тими чи іншими кланами. Але хто кого замовляв, як вважають експерти «Дня», незрозуміло. Проте тема реформування «Нафтогазу України» і, відповідно, створення консорціуму, дійсно, піднімається мало не щодня. Так перший заступник голови Адміністрації Президента України Ірина Акімова в подальшій долі «Нафтогазу» не сумнівається: «Звичайно, реформуватимемо. Це питання тільки часу».

Наважимося заперечити: не тільки. Президент ще 2 вересня доручив прем’єр-міністрові Миколі Азарову до 1 жовтня підготувати проект програми реформування монополіста. Але надворі вже грудень, тому виникає питання про елементарну виконавську дисципліну. Нагадаємо також: у відповідному дорученні Президента говориться, що реформування проводиться у зв’язку з необхідністю адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу у галузі енергетики і з метою виконання ухваленого торік закону про реформування ринку газу. Отже у Президента з’явилися вагомі причини бути невдоволеним діями Азарова... У відповідь прем’єр, головуючий у правлячій партії, міг би, напевно, спробувати зіграти на національних почуттях українців, які не дуже симпатизують двосторонньому консорціуму, і, як колись Ющенко, віддати перевагу високій газовій ціні над здачею «Нафтогазу» на фантастично невигідних умовах. Але, думається, насправді розмова у президентському кабінеті розгорталася зовсім не в такому ключі, як про це заявляє підпільне джерело. І саме Азарову, чия здатність бунтувати проти «Лідера» підлягає великому сумніву, довелося давати роз’яснення...

Тим часом заступник спікера парламенту Микола Томенко заявляє, що реорганізація НАК «Нафтогаз України» неможлива без участі Європейського Союзу. Опозиція, за його словами, стурбована газовими перемовинами між Україною й Росією, оскільки точно ніхто не знає, що саме відбувається. Як зазначив Томенко, Україна є підписантом Європейської енергетичної хартії і тому повинна здійснювати реорганізацію «Нафтогазу» і газотранспортної системи виключно на принципах європейського законодавства. «Не можуть Україна і Росія сьогодні самостійно підписати угоду, яка б передбачала реорганізацію НАК «Нафтогаз» або ГТС без європейських партнерів», — вважає народний депутат.

Але яка роль Євросоюзу в модернізації української газотранспортної системи? Деякі експерти вважають, що Захід досить лояльно ставиться до будівництва Росією газопроводів, які йдуть до Європи в обхід України. Чи є за цих умов в України, незважаючи на ризики, альтернатива створенню консорціуму? І яким йому бути?

КОМЕНТАРI

Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ, експерт енергетичного ринку:

— Повідомлення джерела про результати переговорів, швидше за все, є правдою лише частково. Економічних реалій я там не побачив. Повідомлення про етапи у створенні консорціуму (спочатку двостороннього, потім тристороннього) особливих сумнівів не викликає, можна повірити й у відповідний розподіл часток: 50:50 (на першому етапі) і 33:33:33 (на другому). Але що натомість? Яка ціна пакетів, що передаються? Які умови створення консорціуму? Українська ГТС продається чи, наприклад, передається в управління? Який статус українських підземних сховищ газу? Цього я не побачив. Водночас подальше зволікання з розв’язанням питання фінансування модернізації української ГТС може позбавити Україну статусу найбільшої країни-транзитера російського газу. Практично 2/3 магістрального газопроводу, газоперекачуючого устаткування і механізмів, що забезпечують роботу підземних сховищ газу, морально і фізично застаріли, відпрацювали більше половини свого терміну служби і потребують заміни. На жаль, Європа практично відмовилася брати участь у фінансуванні модернізації і реконструкції української ГТС і посилено шукає альтернативу російському газу, а Росія нарощує темпи будівництва обхідних газопроводів. Як би Україна не втратила свої транзитні позиції. Тоді нам доведеться шукати гроші не на реконструкцію, а на консервацію застарілих потужностей, які за 5 років не цікавитимуть ні Москву, ні Брюссель.

Михайло КОВАЛКО, екс-голова комітету з питань ПЕК Верховної Ради:

— Українська ГТС вимагає інтенсивної модернізації. Необхідно зберегти українську ГТС і надати її роботі нового сучасного технологічного рівня. Те, що Європа не вкладає коштів у модернізацію нашої ГТС, пов’язане з тим, що європейські країни зараз активно працюють над розвитком альтернативних видів енергетики, прагнуть понизити відсоток вжитку газу. Друга причина в тому, що ЄС на роздоріжжі, адже на повну розвиваються проекти щодо «Північного» і «Південного потоків». Якби Європа визначилася, відповіла сама собі гранично чітко: чи готова вона підтримати український маршрут, то, думаю, були б інвестиції в модернізацію ГТС.

Богдан КЛЮК, екс-голова правління «Укргазпрому», президент Української нафтогазової академії:

— Українську трубу врятують гарантії прокачування газу. Нам давно треба було домовитися з Росією. Наша ГТС перебуває у нормальному робочому стані, але, звичайно, є і проблеми. Сьогодні з’явилися нові покоління турбоагрегатів, систем автоматики і механіки, але це не означає, що наша система погана, просто вона потребує істотної модернізації. Експерти, і компанії «Шелл», і російські, всі говорять, що у нас є додаткові потужності, можна покращити систему. Потрібно лише мати завдання і мету — задля чого? Здійснювати модернізацію задля самої модернізації непотрібно. Чи є інші джерела постачання газу до Європи, окрім Росії? Немає. Раз немає, значить, нам треба шукати шлях розв’язання питання саме з РФ. Треба домовитися з ними, аби вони нам поставляли ту кількість газу, яка забезпечить рентабельну роботу ГТС. А це не менше 95—100 мільярдів. А якщо буде 120 мільярдів, то — ще краще. Адже, щоб вкладати гроші в модернізацію, треба бути упевненим в тому, що вони окупляться. Є досі багато питань щодо «Південного потоку», «Північного», все заполітизовано, залежить реально від того, скільки газу братиме Європа.