Гіркий реалізм Бухареста

Учорашній день — один із тих, які можуть закарбуватися в історії. Можуть позначитися на долі майбутніх поколінь. Чи розуміють це ті, хто вчора бездумно стояв на площах?

Чуда на саміті НАТО в румунській столиці не сталося. Організація Північноатлантичного договору не досягла консенсусу щодо надання Україні Плану дій щодо членства. Відтак, наша країна не отримала позитивного сигналу, на який розраховувала. Зараз не хочеться «сипати сіль на рани» — тому аналіз причин — попереду. Характерно, що задовго до Бухарестського саміту були відомі основні країни, які виступали проти надання Україні ПДЧ на квітневому саміті Альянсу і вказували конкретно на причини можливої відмови — неготовність українського суспільства. Перш за все, це Німеччина і Франція. Також називались країни Бенілюксу — Іспанія та Італія. Досить дивно, що в останній момент до них приєдналась Угорщина, яка має спільний кордон з нашою країною.

Звісно, можна звинувачувати названі вище країни в тому, що вони перестаралися, враховуючи російський фактор, наявний в їхній енергетиці, спільних економічних проектах, а також іноді в особистих контактах. Як відзначив один український дипломат, ніхто цього не визнає і не визнає. І тут постає питання, чи не керує цими країнами хтось зі сторони. Разом з тим, мабуть, Німеччина має рацію в тому, що українська влада недостатньо підготувалася до Бухареста і очікувала, що станеться чудо. Адже програма інформування населення так і не розпочалася, що визнав український Президент під час прес-конференції з американським президентом. То чи варто було очікувати іншого фіналу. Але чи будуть зроблені українською владою правильні висновки з рішення Північноатлантичної Ради, чи вистачить волі для майбутнього?

Мабуть, уже Києву треба самому визначити, як сприймати це рiшення i слова Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера. «НАТО вітає євроатлантичні прагнення України й Грузії. Ми погодилися, що ці країни стануть членами Альянсу», — додав Генсек на прес-конференції. А також уважно вивчити комюнiке, в якому говориться наступне:

«План дій щодо набуття членства є наступним кроком для України й Грузії на шляху до членства. Сьогодні ми вирішили підтримати заявки цих держав щодо ПДЧ. Разом із тим, ми зараз вступаємо в період інтенсивних політичних контактів з обома країнами на високому політичному рівні для того, щоб вирішити питання, які ще залишаються для переходу до виконання ПДЧ. Ми доручили міністрам закордонних справ зробити першу оцінку досягнутого прогресу під час зустрічі в грудні 2008 року. Міністри закордонних справ будуть уповноважені владою для ухвалення рішення щодо заявки України й Грузії».

Мабуть, Києву також потрiбно прислухатися до тональностi заяв, якi лунають на його адресу зi сторони Берлiна та Парижа. Здається, що цi заяви виглядають не такими категоричними.

Наприклад, президент Франції Ніколя Саркозі вважає «легітимним» бажання Грузії й України приєднатися до НАТО, однак наголошує, що для цього Тбілісі й Києву належить пройти шлях демократичних перетворень. «Ми продовжимо працювати з ними, підбадьорювати їх у проведенні демократичних реформ», — зазначив Саркозі.

З другого боку, німецький канцлер Ангела Меркель теж визнала, що опозиція Німеччини наданню Україні ПДЧ не є принциповою й вічною. «Двері відкриті. Але на даний момент ще зарано надавати статус ПДЧ двом країнам (Україні й Грузії. — Ред.)», — зауважила вона.

Як повідомила «Дню» журналістка «Радіо «Свобода» Наталія Чурикова, на прес-конференції Меркель не дала прямої відповіді, чому Німеччина виступила проти надання ПДЧ Україні й Грузії саме зараз. Також, за словами журналістки, такої відповіді не дали й інші країни, що стали на бік Німеччини й Франції.

Згідно з даними з дипломатичних джерел, проти надання Україні й Грузії статусу країн-кандидатів через небажання ускладнювати відносини з Росією виступають вісім членів НАТО: Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Португалія, Нідерланди, Бельгія й Люксембург. До «групи активної підтримки» на чолі із США входять Канада, Румунія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Болгарія, Словаччина, Словенія й Чехія.

Схоже, що формулювання натовського комюніке не дуже сподобалося російській стороні. Коментуючи заяву генсека НАТО Яапа де Хооп Схефера про початок консультацій і дискусій з приводу вступу України й Грузії до альянсу, заступник глави МЗС РФ Олександр Грушко заявив, що «вступ Грузії й України до альянсу — це велика стратегічна помилка, яка матиме самі серйозні наслідки для загальноєвропейської безпеки».

Сьогоднiшнiй день стане справдi моментом iстини, про який неодноразово наголошувала українська сторона. Адже сьогоднi вiдбудеться засiдання Комiсiї Україна—НАТО i тепер уже Києву доведеться продемонструвати, як вiн сприйняв вiдтермiнування рiшення щодо ПДЧ.

КОМЕНТАР

Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:

— Я гадаю, що на саміті НАТО досягнуто непростого, як для них, так і для нас, рішення, воно абсолютно чітко стверджує, що ми будемо членами Альянсу. Це підтвердив Генсек НАТО і комюніке. З іншого боку, вони реалістично сказали, що сьогодні не всі члени НАТО готові прийняти Україну і Грузію до режиму ПДЧ. Але тут же одразу була створена нова і досить незвична пропозиція почати інтенсивні політичні консультації на високому політичному рівні. Крім цього, тут є дуже важлива річ, що під час зустрічі у грудні 2008 року міністри закордонних справ мають зробити першу оцінку прогресу, який досягнуто Україною і Грузією.

Фактично, якщо навіть зняти слово ПДЧ, то воно все одно залишається. Адже продовження консультацій на високому рівні, моніторинг нашого прогресу — все це елементи ПДЧ. Таким чином, головне, що ніхто не сказав: Україна і Грузія, назавжди забудьте про ваші мрії бути членами НАТО. Єдине — починається дуже складний і відповідальний період для України, який може тривати два роки, — це період особливих відносин з Росією, яка, безперечно, не буде повністю задоволена цим рішенням і буде посилювати тиск на Україну. Аж ніяк наших сусідів не може задовольнити рішення саміту НАТО. Вони очікували, можливо, жорсткiшої формули, принизливiшої. Вони були б тоді задоволені. А тепер вони будуть, звичайно, казати, що це величезна перемога російської дипломатії і пана Рогозіна, відомого «українолюба», який представляє зараз Росію в НАТО. Але це не так. Тому що нам залишили відкритий шлях до НАТО. Двері якщо не повністю розчахнуті, то наполовину відкриті.

Тепер з нашого боку потрібно дуже серйозно проаналізувати цей документ, що мається на увазі «консультації високого політичного рівня». Мені здається, що треба зараз сконцентрувати увагу на Німеччині і Франції, на тому, щоб їх переконати. А для цього треба задіяти весь арсенал: не тільки професійних дипломатів, не тільки урядовців, а й так зване експертне середовище, неурядові організації — для того, щоб впливати на громадську думку цих країн і переконувати в тому, що Україна має безперечне право стати членом НАТО. І звичайно, виконувати ті наші плани, які вже були розроблені щодо вступу в НАТО — з тим, щоб гідно виглядати на зустрічі в грудні 2008 року. Оці всі рішення повинні бути втіленні в конкретний розгорнутий план дій України. І зараз не розслаблятися, не кричати, не посипати голову попелом, говорячи — ми чекали ПДЧ. В політиці дуже рідко бувають максималістські рішення. Вони відбуваються поступово. Є таке слово — зрушення. Це як раз було зрушення на нашу користь, і ми повинні його використати. Але ще треба пройти шлях до остаточної перемоги.