Гра на загострення

Міністерство закордонних справ Російської Федерації укотре звернуло не найприхильніший погляд на Україну. Як наголошується у повідомленні МЗС РФ, переданому «Інтерфаксом», «схоже, що деякі сили в Україні збираються витворити небачений досі у Європі феномен — зробити рідну для переважної (? — Авт.) кількості населення мову по суті вигнанкою». Так російські власті розцінюють той факт, що відповідно до грудневого рішення Конституційного суду України, яким «урізане правове поле для нормального, відповідного європейським стандартам функціонування російської мови», робляться кроки щодо негайного адміністративного втілення у життя цих «нових, з дозволу сказати, стандартів». У заяві говориться, що «Росія може тільки вітати зусилля України щодо розвитку і підтримки української мови, але лише тоді, коли це робиться не за рахунок ущемлення прав людини і не за рахунок адміністративної деформації самобутнього культурно-мовного середовища» країни.

А уповноважений з прав людини РФ Олег Миронов дозволив собі засудити дії української влади, розцінивши обмеження використання російської мови при виконанні службових обов’язків держслужбовцями як «грубе і явне порушення цивілізованих відносин між народами, обмеження основних прав і свобод громадян».

Тон цих заяв свідчить про те, що Росія свідомо йде на загострення у такій дуже чутливій сфері відносин, як культурно-мовна політика. Враховуючи нинішній внутрішньополітичний стиль Кремля, тільки наївна людина може вважати, що йдеться про права людини. Цілком очевидно, що ці акції вписуються у передвиборну «логіку» російської влади стосовно «зон російських національних інтересів»: кавказька політика, нова концепція Нацбезпеки, нова Військова доктрина РФ, посилення позиції з нафтогазових боргів України. От чи тільки вдало вибрано об’єкт — адже при нинішній нееквівалентності культурно-інформаційного обміну між Україною і Росією тривога з приводу ситуації з російською мовою в Україні виглядає, м’яко кажучи, дивною.

А може, просто не можна скидати з рахунків того, що вплив російських ЗМІ, російської поп-культури і монополія російських видавництв на книжковому ринку у нас в країні у перспективі — це надійніший, ніж нафтогазові борги, «повідок» для України?

КОМЕНТАРІ

Вадим КАРАСЬОВ, перший заступник голови Харківської філії Національного Інституту стратегічних досліджень:

— Мабуть, це новий виток у відносинах Росії й України. І треба сказати, що цей спад відносин, можна сказати, більш фундаментальний ніж, наприклад, питання Чорноморського флоту, оскільки проблема культурно- мовних відносин більш принципова. Дана акція може означати таку тенденцію, що російська влада дуже хворобливо й не завжди адекватно ставиться до внутрішньополітичних подій в Україні. Пов’язане це з тим, що такого роду події розглядаються Росією, як кроки до реалізації європейського вибору України, що входить у пряму суперечність з основними геополітичними інтересами Росії. Ми повинні зрозуміти, що будь-яка культурна проблема російсько-українських взаємовідносин має геополітичний підтекст. Очевидно, цей підтекст відчуватиметься все більше, враховуючи нові геополітичні завдання, що стоять сьогодні перед Україною. Другий момент — для нинішнього світу загалом характерні гуманітарно-культурні компоненти проведення геополітики.

Що стосується адекватності кроків Росії щодо реальної ситуації в нашій країні, то в російському мас-медійному просторі створюється дещо спотворена картина мовно-культурної ситуації, що складається в Україні. Не звертається увага на те, що на медіа-ринку України вільно поширюється російський інформаційний продукт. Зі спостережень за репортажами провідних російських телеканалів стає очевидною причина — вихвачується щось сенсаційне, без урахування того, що це далеко не завжди є повсякденною культурно-політичною реальністю України. Крім того, українська влада і еліта слабко працюють на роз’яснення в російському медіа-просторі реальної ситуації з російською культурою і російською мовою в Україні. Другий аспект проблеми, на мою думку, пов’язаний з необхідністю більш коректного перетворення в життя конституційних положень про статус української мови, використання її урядовцями і подібне. Мені здається, що в діях нашої влади є наліт деякого національного романтизму, що дає привід для якихось геополітичних спекуляцій.

Нарешті, треба бачити те, що Росія є могутнім інформаційно-культурним полюсом для України. У Росії поки що інформаційний і друкований продукти більш конкурентоздатні, ніж українські. Тому захист національного виробника культурно-інформаційного продукту треба провести насамперед економічними інструментами.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, письменник, член Ради з питань мовної політики при Президентові України:

— Мовою міжнародного права відповідь могла би бути короткою та однозначною: це є грубе втручання у внутрішні справи Української держави. Одначе російська дипломатія сотні разів на день повторює ці слова, коли їй нагадують про криваву помсту власним громадянам у Чечні і продовжує жорстокі бомбардування. Я не хочу говорити про лукавство і брутальність самої заяви. У ній звучать просто-таки сусловські інтонації і тон метрополії, яка покрикує на свою власну колонію. Якесь просто моторошне ретро. А відбулося спокійне і ділове засідання Ради з питань мовної політики при Президентові України. Наведено вражаючі цифри. Про те, що україномовна книжка посідає на книжковому ринку сьогодні лишень десять відсотків. На каналах телебачення лише 18 відсотків україномовних передач. У газетному просторі українські видання займають лише одну чверть. Отож у мовному питанні Україна ще й сьогодні є таким собі філіалом Росії.

Ми підтримали постанову уряду, дуже спокійну та розумну, про ширше, я підкреслюю, тільки ширше впровадження української мови в діловодстві і в офіційному спілкуванні. Усе це згідно з Конституцією України та чинним законодавством. До речі, нагадую, що й досі в Україні діє той закон про українську мову, який був прийнятий за існування Радянського Союзу і за який проголосувала тоді ще комуністична Верховна Рада. Тому я думаю, що нічиї окрики не повинні нас зупинити в будівництві Української держави.

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук:

— «Мовна» проблема в Україні давно потребує свого вирішення. За результатами нашого січневого опитування, 46% респондентів вважають, що російська мова має стати в Україні офіційною мовою, і лише 36% вважають, що ні. Решта не можуть визначитися. І скільки ми не опитуємо, картина виходить усе та ж: більшу частину населення України складають ті, хто вважає, що російській мові необхідно надати статус другої державної. Певна річ, політики не завжди мають потурати громадській думці, але враховувати її вони зобов’язані.

Відомо, чому Росію так хвилює статус російської мови за межами країни. Мова — це можливість більшого впливу, це основний інструмент, за допомогою якого Росія й Україна можуть бути єдиним організмом. Потрібно тримати на повідку Україну. Необхідно вдаватися до якихось акцій, щоб Україна не відчувала, що у неї немає великого сусіда.

Тут, на мою думку, для нас значно важливіше інше питання: як нам будувати відносини з Росією — ми ж нікуди не подінемося від факту існування північного сусіда. Те, що у Росії буде залишкова (а можливо, з’являться й нові елементи) політика з інтеграційними елементами — це зрозуміло. І якщо Росія не може зараз реалізувати цю ідею, то вона все одно ідеологічно ще довгий час її підтримуватиме.

Ганна ШЕРЕМЕТ, Наталя ТРОФIМОВА, Олександр МIХЕЛЬСОН, «День»

КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

У той час, коли з різних відомств Російської Федерації надходять заяви про утиски російської мови в Україні, у посольстві України в Росії кореспонденту «Дня» Сергієві СОЛОДКОМУ повідомили, що наразі тут не отримали жодної реакції від українського Міністерства закордонних справ (де, за інформацією посольства, вчора проходило обговорення заяви російського МЗС якраз з цього приводу), а отож, давати коментарі поки що «неуповноважені». Натомість зв’язатися в українському МЗС із кимось, хто б міг дати коментар із цього приводу, кореспонденту «Дня» так і не вдалося. Щоправда, у прес-служби МЗС повідомили, що вчора не відбувалося ніяких нарад чи засідань, на яких розглядалися б заяви російських дипломатів.