Iгор Курілець сьогодні припинив оперувати
Наказ по Київській лікарні швидкої допомоги, підписаний її головним лікарем, пояснює це фактично, як «удосконалення надання медичної допомоги хворим нейрохірургічного профілю».
Уже не раз описана у вітчизняній та закордонній пресі і показана по телебаченню війна між Курілцем та системою охорони здоров’я, яка ніяк, на його переконання, не реформується і яка заявляє, що вона насправді найкраща у світі і що лише такий вискочка, як Курілець, може вважати інакше. Ця затяжна війна, в якій постраждав не один хворий, нарешті закінчується просто: вирішено закрити відділення спинної хірургії, приєднати його до існуючого нейрохірургічного відділення, а Курілцю — вибрати, що краще — стати при цьому відділенні анестезіологом або рядовим нейрохірургом чи просто піти на вулицю.
Керівництво лікарні, що так круто вирішило долю нейрохірургічних хворих, пояснює свої дії по-різному. Цього разу воно заявило, що в такий спосіб воно подбало про киян. Адже Курілець, мовляв, лікував хворих з усієї країни. Тепер справедливість буде відновлено. А Курілець хай іде собі й організовує клініку де хоче. А всі хворі відтепер, нічого робити, будуть іти в Інститут нейрохірургії, в якого Курілець, бувало, відбивав пацієнтів. Питання конкуренції знято.
Адміністрація, дбаючи про хворих, нічого не сказала про запровадження якихось можливих нових технологій лікування — вона назвала удосконаленням медичних послуг лише те, що тепер у нейрохірургії не буде нахабного лікаря Курілця, а зате буде більше ліжок. А шестиліжковий блок реанімації, відібраний у Курілця, тепер обслуговуватиме не 30 хворих, як було в опального лікаря, а всі 80. За якою логікою це краще або, просто кажучи, чому вважається, що тепер їх нарешті вистачатиме на всіх? Про це можна навіть не питати, бо ніхто насправді тут не збирався дбати про хворих.
Уся проблема була в персоні Ігоря Петровича Курілця. Одних він урятував тим, що краще за інших оперував. Інших — тим, що не корився консервативним вимогам лікарні, де головне — не хворий, а правильно заповнена історія його хвороби, від чого й залежить відповідальність за життя пацієнта. Точніше, як казав Ігор Курілець, правильно заповнена історія хвороби є запорукою того, що лікар не відповідатиме за життя пацієнта...
Уся проблема була також у тому, що за кордон хотіли їздити всі, а не лише Курілець, який постійно співпрацював із британським колегою доктором Генрі Маршем і мав нахабство оперувати в Лондоні, щоб поліпшити своє практичне вміння, вчитися в Польщі робити операції хворим на сколіоз (може, саме тому, навчившись, він зміг прооперувати українських хворих не у своїй лікарні, яка не дозволила йому робити це, а в операційній лікарні СБУ). Уся проблема була також у тому що він просто не подобався лікарні швидкої допомоги через свій характер, бо там усі коряться адміністрації, а Курілець дуже нетрадиційно вважав, що в лікарні головні — лікарі, що їх не можна виводити із себе криками та дисциплінарними покараннями якраз перед тим, як вони заходять до операційної — там лежить хворий і не знає, що в лікаря трусяться руки після накачки «на килимі». Уся проблема в тому, що коли хочеться позбутися нарешті набридлого лікаря, то це дуже просто зробити, направивши до нього сто комісій, які за бажання обов’язково знайдуть непорядок у паперах або «суттєві помилки в методиці лікування». І от вони нарешті «знайшли»...
Остання комісія у складі дев’яти провідних вітчизняних нейрохірургів, спеціалістів МОЗ та Головного управління охорони здоров’я Києва (ГУОЗ), очолювана головним позаштатним нейрохірургом України С. Нелаченком, зробила невтішні висновки. Вона записала у своїй довідці, що хоча лікування під час планової хірургічної допомоги відповідає сучасним вимогам, «принципи невідкладної допомоги, коли гостра хребетно-спинномозкова травма, у відділенні № 3 грубо порушуються, виявлено суттєві помилки в лікуванні, грубі порушення в організації лікувального та діагностичного процесу». Стверджується також, що медпослуги у відділенні не відповідають «стандартам надання меддопомоги в лікувальних профілактичних закладах України». Виходячи з цього, поважна комісія рекомендувала, зокрема, відокремити планову нейрохірургічну допомогу в ЛШМД від ургентної. (І.Курілець наполягає на тому, що це недоцільно і що на Заході не практикується розподіл клінік на ургентні та планові). Крім того, ГУОЗу Києва спільно з Асоціацією нейрохірургів України рекомендовано «визначити професійний рівень підготовки І.Курільця», посилаючись на те, що окремі його пацієнти стали інвалідами або вмерли через помилки в лікуванні.
Подібне звинувачення — і це добре знає комісія, — можна висунути кожному хірургу, бо, на жаль, хоч як це прикро констатувати, хворі можуть мати невтішні наслідки операції, адже хірург не Бог, він може помилитися, а може бути безсилим. А може бути й таке, що, розуміючи — хворому операція вже не допоможе, лікарю краще все ж «розрізати й зашити» цього хворого, бо після того, як він однаково помре, хірурга можуть звинуватити, що людина померла саме тому, що їй не зробили операції. Подібних чорних історій ходить багато серед лікарів, і не всім їх розповідають. І того назвуть безсовісним циніком, хто скаже, що один зі способів позбутися конкурента — підштовхнути, звичайно ж, невтішних рідних жертви медицини покарати винного й підняти одну з таких справ у суді. Тим більше, що сьогодні справді багато кого варто було б покарати...
Однак загартований постійною конфліктною ситуацією («День» розповідав про один із конфліктів, пов’язаний із візитом британських нейрохірургів — інвесторів, яким відмовили у відвідуванні операційного відділення), Ігор Курілець доводить, що обвинувачують його безпідставно, а протистояння пояснюється намаганням опонентів, зокрема, колег із Київського НДІ нейрохірургії, втримати монополію та не «пущать» альтернативної думки на ринку медпослуг. За його словами, часом відділення ЛШМД приймає на операцію хворих, яким відмовили в наданні медичної допомоги в інституті. До того ж «ми відбираємо в НДІ, який має 400 ліжок і 3 тис. операцій за рік, одну третину роботи, бо здійснюємо, маючи лише 30 ліжок, — понад 1 тис. операцій за рік. При цьому летальність у відділенні хірургії хребта і спинного мозку становить 0,8%, тоді як у середньому по Україні цей показник — 5,5%, а в НДІ — 1,1%.
Опальний нейрохірург зустрівся також із колишніми пацієнтами, яких комісія визнала інвалідами. Один із них працює, як виявилося, муляром на будівництві, інший — начальником складу, і інвалідами вони не вважаються. І.Курілець вважає, що члени комісії, серед яких були фахівці з обласних лікарень, критично і упереджено поставились до застосування у відділенні сучасніших та ефективніших методик операцій, та нових медичних технологій. Неминучі при цьому нововведення в організації праці сприйнято адміністрацією ЛШМД як порушення правил внутрішнього розпорядку. «Дехто із членів комісії, яких я добре знаю і які свого часу консультувалися в мене в складних випадках, — розповів І.Курілець, — визнали в приватній розмові, що вони мої друзі і підтримують мене, просто змушені були підписати документ. Мовляв, ти якось викрутишся, а нас можуть з роботи звільнити». На думку «незручного» нейрохірурга-новатора, комісія спекулює випадками смерті хворих, хоча вину лікаря, зокрема із приводу смерті важко травмованого громадянина Великої Британії Мейнарда Джона, не доведено. Останній закид виглядає особливо некоректно, якщо врахувати, що обладнанням, інструментарієм та новітніми технологіями відділенню ЛШМД впродовж восьми років допомагає секретар Асоціації британських нейрохірургів, консультант-нейрохірург пан Генрі Марш. Цікаво, що комісія пропонує притягнути його до відповідальності за «наклепницький, брехливий характер статті», котра була надрукована два роки тому в журналі «British Journal of Neurosurgery». У статті йдеться про те, що в Україні збереглася більшість елементів старої системи охорони здоров’я, а звинувачення на адресу принципового українського колеги вмотивовано заздрістю і страхом конкретних осіб із вищої медичної ієрархії. При цьому Генрі Марш вважає проблеми української медицини «настільки більш надзвичайними і серйозними, аніж наші власні, що є честю працювати з українськими колегами».
Праця в подібних умовах і справді видається подвижництвом. Надто коли врахувати, що відділення протягом 9 років свого існування пережило 10 реорганізацій. Крім того, конфліктна ситуація, всередині якої живе І.Курілець, нескінченні перевірки, комісії, звинувачення в непрофесіоналізмі та порушенні стандартів нейрохірурга, котрий один із перших у державі застосував понад 20 нових методик і виконує близько 500 оперативних втручань за рік, — не сприяють професійній діяльності. Зрештою, страждають від протистояння, що надто затягнулося, хворі.
«Дню» ситуацію прокоментували:
Секретар Комітету ВР із питань прав людини, національних меншин та міжнародних відносин, народний депутат України Михайло ГУЦОЛ:
«Ігор Курілець очолює нову, реформаторську, європейську школу нейрохірургії, яка не сприймається прибічниками старої, корумпованої, радянської за суттю. Розвиток ним сучасних напрямків нейрохірургії зачепив бізнесові кланові інтереси людей, яким Курілець заважає, бо чимало хворих іде до нього. Звідси — конфлікт. Висновки комісії, призначеної МОЗ України, грунтуються на неперевірених та фальсифікованих фактах, і тому Комітетом ВР відправлено депутатський запит на ім’я Генерального прокурора України про притягнення їхніх авторів до кримінальної відповідальності.
Начальник Головного управління охорони здоров’я Києва Роман МАКОМЕЛА:
«Що стосується проблеми Курілця, то її просто не існує. До речі, він мій однокурсник, ми вчилися в одній групі, і я знаю його як чудового, справді талановитого спеціаліста. Проте медик і не може бути іншим. І чимало хірургів, які про себе не заявляють уголос, роблять складніші операції, мають не менше хисту. Повторюю, я не бачу в цій ситуації конфлікту, і якщо Ігор Курілець вважає, що він зазнає утисків, то це його враження, так він сприймає навколишню дійсність. Відділення, яке він очолює, працює, лікарня живе за внутрішнім розпорядком, а перебувати у вільному плаванні, вважати, що ти найбільший у столиці та Україні, — так не можна. Комісія МОЗ, авторитетні нейрохірурги, об’єктивно оцінили його працю. ЛШМД приймає за добу до 150 тяжких, із політравмами хворих, яким необхідна невідкладна допомога, тоді як «планові» є більш прогнозованими, що також викликає певне нестикування. Чи заважає це наданню таким пацієнтам швидкої допомоги? Ні, якщо наявні нормальні характерологічні особливості керівника. Зрештою, планується створити повноцінне відділення для планової допомоги хворим із патологією хребта у 8-й клінічній лікарні, яке буде запропоновано очолити Ігорю Петровичу. Там він зможе працювати в рівних з іншими заввідділеннями умовах».
Зовсім скоро після того, як були сказані і записані вашим кореспондентом ці слова керівника міської медичної служби, проблема Курілця і зовсім перестала існувати.
Наказ по лікарні закінчується такими «доброзичливими» словами: «У разі відмови від запропонованої посади (анестезіолога або рядового хірурга. — Авт. ) попереджаємо Вас, шановний Ігор Петрович, що Ви будете звільнені 1 серпня 2000 року за скороченням штатів...»
На жаль, життя таке, що кожен може, не приведи, звісно, Боже, одного разу пошкодити собі хребта, і тоді його повезуть надавати «поліпшену медичну допомогу», не питаючи, кому з лікарів він довіряє життя. У нашій системі охорони здоров’я у хворих узагалі не заведено щось таке питати. Один журналіст, який спостерігав цю безпрецедентну війну «медичних авторитетів», сказав, що відтепер носитиме в кишені записку: «У разі нещасного випадку прошу нізащо не везти мене в лікарню, а краще одразу — на цвинтар».
Утім, є ще й така думка, що всі ті, які лише те й роблять у цій країні, що сплачують податки, вже сплатили їх стільки, що мають уже право запитати, кому вони довіряють своє життя.
