Iсторія доби Мазепи

Мало не всі видатні діячі історії (і українська тут не є винятком) мають одну об’єднувальну спільну рису — якщо, звичайно, це постаті справді великі, а не пересічні, дуті «мильні бульбашки». А саме: їх проклинають, ними захоплюються, їх щиро шанують або ненавидять, немає у ставленні до них лише одного — холодної байдужості. Знаменитої особистості вже давно немає в живих, і, здавалося б, яка справа до її спадщини, до драм її життя суспільству, що швидко змінюється, людям, що давно вже стали геть зовсім іншими? Але — натомість бачимо щиру, гарячу зацікавленість. Про що це свідчить? Очевидно про те, що «силове поле» проблем, які мучили й хвилювали невмирущих наших предків, торкнеться (це — як мінімум!) і нас.

Приклад гетьмана Івана Мазепи, точніше, сприйняття його справ, його ідей та його життя наочно ілюструє цю закономірність. Байдужих немає! Тому навряд чи хтось залишиться байдужим і до нового, розкішного подарунка (тут немає непотрібних дифірамбів — лише констатація фактів), який приготувало усім шанувальникам української історії та культури київське видавництво «Темпора», випустивши в світ двотомник «Гетьман» (том 1 — «Шляхи», том 2 — «Осмислення»), котрий являє собою справжню, першу в сучасній Україні енциклопедію мазепознавства. Заслуга в такій творчій перемозі (а саме так слід оцінити видання цієї фундаментальної праці) авторського колективу «Гетьмана» — конкретно це знані, добре відомі читачам «Дня» українські науковці Володимир Панченко, Ольга Ковалевська, Сергій Павленко, Олексій Сокирко, Олексій Кресін, В’ячеслав Станіславський, Олена Дзюба, Олег Однороженко, Лариса Виногородська, блискучий художник Сергій Якутович, кінорежисер Юрій Іллєнко — є, поза сумнівом, величезною. І не можна не підкреслити особливу роль у «народжені» ідеї книги та — головне — у реалізації цієї ідеї пані Юлії Олійник, яка очолює видавництво «Темпора». Без виняткової енергії цієї людини, без її волі та цілеспрямованості розкішно виданого двотомника (дизайнер книги — Микола Койдан) ми не мали б. Презентація видання відбулась 8 грудня у книгарні «Є».

Особливо приваблює книга тим, що представлена не просто українська історія доби Мазепи, а історія «уречевлена». Цю історію можна не тільки раціонально сприйняти та збагнути, але й уявити, яскраво відчути (чому не в останню чергу сприяє величезна кількість ілюстрацій), ніби «доторкнутись» до неї. Це і є, на думку Олексія Сокирка, той формат подачі історії, якого нам сьогодні гостро бракує. А погляд правознавця Олексія Кресіна є таким: це — надзвичайно цілісний збірник, він, за першим враженням, є різнобарвним, навіть мозаїчним, але книга різнобарвна так, як різнобарвне життя, різнобарвне пізнання.

Складність тут в тому, що широка аудиторія (а двотомник є саме науково-популярним) хоче відповіді якраз у тій «палітрі кольорів», яка добре й давно знайома сучасному читачеві. І взагалі: в науково-популярному виданні треба давати відповіді, вимушено враховуючи існуючі міфи та стереотипи. Але й долаючи їх.

Професор НАУКМА, постійний автор і друг «Дня» Володимир Панченко (один із чильних творців другого тому «Гетьмана», де йдеться про Мазепу як культурного героя) відзначив, що місія, роль і рецепція Мазепи в світі культури — це особливий феномен, який невідомо, чи має собі аналог у світі. В двотомнику цей феномен досліджується у декількох вимірах: Мазепа — Рилєєв, Мазепа — Пушкін (сторінки, присвячені знаменитій поемі «Полтава», читаються на одному диханні; до речі, Володимир Євгенович вже докладно писав про це в «Дні»), Мазепа — Гоголь, Мазепа — Шевченко... А ще: Мазепа в образотворчому, музичному, театральному й кіномистецтві. Що ж до першого тому («Шляхи), то він присвячений як аналізу біографії самого гетьмана, так і визначним людям тієї доби, історії сусідніх з Україною держав.

Пані Юлія Олійник підкреслила, що авторський колектив прагнув творити книгу про Мазепу передовсім як про державника, одного з найяскравіших державників у нашій історії. Саме цей аспект актуалізує ставлення до Мазепи сьогодні. Можна стверджувати: цей задум увінчався успіхом. Ось чому «Гетьману» можна передрікати довге життя, що вимірюється роками, а, цілком можливо, й десятиріччями.