Перейти до основного вмісту

Iсторія «серійного вбивці» як аргумент «за» смертну кару

Звинувачений у 52 вбивствах Анатолій Онопрієнко вважає себе не підсудним, а... полоненим
24 листопада, 00:00

Головує на процесі суддя обласного суду Дмитро Липський. Державне звинувачення підтримує начальник відділу прокуратури Житомирської області Юрій Ігнатенко. Захист А. Онопрієнка веде призначений облсудом житомирський адвокат Руслан Мошковський, С. Рогозіна — київський адвокат Юрій Туркінов. На процесі присутні близько двохсот слухачів, висвітлюють його десятки журналістів, в тому числі закордонних мас-медіа. Звинувачувальний висновок вчора зачитав державний обвинувач — Онопрієнкові інкримінується скоєння злочинів, передбачених тринадцятьма статтями Кримінального кодексу України, у переважній кількості — вбивств...

Це організація банди і бандитизм, вбивства з особливою жорстокістю, розбійні напади, пограбування і низка інших.

С. Рогозін звинувачується у скоєнні злочинів за трьома статтями КК, у тому числі бандитизм і співучасть у вбивствах. А. Онопрієнко на попередньому слідстві свою провину за всіма злочинами, в яких він звинувачується, визнав, однак на початку заявив, що закони, за якими його судять, — «це ваші закони», і що він вважає себе... полоненим. І пообіцяв на процесі пояснити свою позицію. С. Рогозін у ході попереднього слідства більшість висунутих проти нього звинувачень не визнав.

А. Онопрієнко також заявив, що рідних і близьких у нього нема, оскільки він із ними відмовились один від одного. «Дітей у мене по світу багато, але всі вони незаконні», — сказав він на суді, відмовившись визнати когось із них. З Рогозіним із самого початку вони посідали в різних кутках загратованої клітки й не спілкувалися.

За словами адвоката А. Онопрієнка Р. Мошковського, у нього встановився нормальний контакт із підопічним, оскільки він поставився до нього «як до звичайної людини». У в’язниці підсудний поводив себе спокійно й жодного разу не скаржився на здоров’я. Адвокат вважає цей процес не тільки кримінальним, але й соціально-політичним, оскільки, на його думку, скоєнню інкримінованих його підзахисному злочинів сприяв сучасний стан суспільства в Україні. Р. Мошковский підтримує мораторій на виконання смертних вироків в Україні і каже, що А. Онопрієнко у глибині душі скоріш всього не розраховує на поблажливість суду, сподіваючись хіба що на чудо. (А може — той же мораторій. — Авт.). Держава платить Р. Мошковському 17 гривень за кожний день процесу.

Сам А. Онопрієнко з перших кроків процесу намагався триматися впевнено, говорив різко, коротко, часто з викликом.

ЗВІДКІЛЯ ВІН УЗЯВСЯ — ЗГАДКА ПРО ВІДОМЕ

Народився А. Онопрієнко у 1959 році в селі Ласки Народицького району на Житомирщині. Коли йому було три роки, померла мати, батько на той час із сім’єю не жив. Спочатку Анатолія разом із старшим братом виховувала бабуся, але у сім років його віддали до школи-інтернату. Далі було: два курси Малинського лісотехнікуму, служба в армії, навчання в Одеській мореплавній школі, закордонні рейси, громадянський шлюб із Іриною Л. і робота в пожежній частині у місті Дніпрорудне Дніпропетровської області, де він ледь не став парторгом, народження сина Тараса. У 1989-му році А. Онопрієнко несподівано зникає із Дніпрорудного на довгі роки. Як з’ясується пізніше, більше в Україні він ніде й ніколи не працював.

КРИВАВИЙ СЛІД — ВЕРСІЯ ЗВИНУВАЧЕННЯ

І саме 1989 роком датовано перший «тур» серійних убивств, у яких звинувачується (і в скоєнні яких зізнався) А. Онопрієнко. Спочатку 14 червня у Синельниківському районі Дніпропетровської області у своїй машині, що стояла на автотрасі, було розстріляне й пограбоване подружжя Мельників. У липні й серпні цього ж року ще дві «серії», в результаті яких убито й пограбовано ще сім чоловік. У всіх тих випадках, за висновком слідства, А. Онопрієнку «асистував» Сергій Рогозін. На третьому «заході» А. Онопрієнко ледве відірвався від міліцейської погоні, а тому вирішив відсидітися за кордоном, куди й виїхав на початку 1990-го року. Побував у Німеччині, Австрії, інших країнах. Там він притягався до кримінальної відповідальності за крадіжки, інші злочини, три місяці просидів у в’язниці. 1994-го року був депортований назад в Україну. Другий «тур» серійних убивств, розпочатий у жовтні-листопаді 1995-го року розстрілами (і пограбуваннями) літньої одеситки М. Паращук (у власному домі), а також директора Малинської станції техобслуговування Олександра Світловського й працівниці тієї ж станції Галини Грищенко (в машині на автотрасі поблизу Малина на Житомирщині) тривав близько п’яти місяців і забрав загалом 43 людські життя. Останніми жертвами вакханалії вбивств, в яких звинувачується А. Онопрієнко, стало подружжя Новосадів, їх 9-річна дочка і сестра дружини господаря, вбиті у місті Буськ Львівської області 22 березня 1996-го року. Всього вбивцею було позбавлено життя 52 особи, з них 10 дітей, молодшому з яких минуло три місяці, а старшому — 11 років. Тільки в селі Братковичі на Львівщині загинуло 12 чоловік (це разом із дітьми).

На Житомирщині «гастролі» серійного вбивці-маньяка звели в могилу 15 чоловік, із них п’ятеро — діти. Найбільше жертв було у Малинському районі — там убито 11 чоловік, із них чотири дитини: зокрема, розстріляні й вирізані сім’ї Зайченків (село Гамарня), в тому числі тримісячний син Олег, і Бондарчуків (Малин).

Закінчення історії кримінальних пригод «серійного» вбивці у наступному номері «Дня»

№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Новини партнерів:

slide 7 to 10 of 8

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати