Iсторія «серійного вбивці» як аргумент «за» смертну кару

Головує на процесі суддя обласного суду Дмитро Липський. Державне звинувачення підтримує начальник відділу прокуратури Житомирської області Юрій Ігнатенко. Захист А. Онопрієнка веде призначений облсудом житомирський адвокат Руслан Мошковський, С. Рогозіна — київський адвокат Юрій Туркінов. На процесі присутні близько двохсот слухачів, висвітлюють його десятки журналістів, в тому числі закордонних мас-медіа. Звинувачувальний висновок вчора зачитав державний обвинувач — Онопрієнкові інкримінується скоєння злочинів, передбачених тринадцятьма статтями Кримінального кодексу України, у переважній кількості — вбивств...

Це організація банди і бандитизм, вбивства з особливою жорстокістю, розбійні напади, пограбування і низка інших.

С. Рогозін звинувачується у скоєнні злочинів за трьома статтями КК, у тому числі бандитизм і співучасть у вбивствах. А. Онопрієнко на попередньому слідстві свою провину за всіма злочинами, в яких він звинувачується, визнав, однак на початку заявив, що закони, за якими його судять, — «це ваші закони», і що він вважає себе... полоненим. І пообіцяв на процесі пояснити свою позицію. С. Рогозін у ході попереднього слідства більшість висунутих проти нього звинувачень не визнав.

А. Онопрієнко також заявив, що рідних і близьких у нього нема, оскільки він із ними відмовились один від одного. «Дітей у мене по світу багато, але всі вони незаконні», — сказав він на суді, відмовившись визнати когось із них. З Рогозіним із самого початку вони посідали в різних кутках загратованої клітки й не спілкувалися.

За словами адвоката А. Онопрієнка Р. Мошковського, у нього встановився нормальний контакт із підопічним, оскільки він поставився до нього «як до звичайної людини». У в’язниці підсудний поводив себе спокійно й жодного разу не скаржився на здоров’я. Адвокат вважає цей процес не тільки кримінальним, але й соціально-політичним, оскільки, на його думку, скоєнню інкримінованих його підзахисному злочинів сприяв сучасний стан суспільства в Україні. Р. Мошковский підтримує мораторій на виконання смертних вироків в Україні і каже, що А. Онопрієнко у глибині душі скоріш всього не розраховує на поблажливість суду, сподіваючись хіба що на чудо. (А може — той же мораторій. — Авт.). Держава платить Р. Мошковському 17 гривень за кожний день процесу.

Сам А. Онопрієнко з перших кроків процесу намагався триматися впевнено, говорив різко, коротко, часто з викликом.

ЗВІДКІЛЯ ВІН УЗЯВСЯ — ЗГАДКА ПРО ВІДОМЕ

Народився А. Онопрієнко у 1959 році в селі Ласки Народицького району на Житомирщині. Коли йому було три роки, померла мати, батько на той час із сім’єю не жив. Спочатку Анатолія разом із старшим братом виховувала бабуся, але у сім років його віддали до школи-інтернату. Далі було: два курси Малинського лісотехнікуму, служба в армії, навчання в Одеській мореплавній школі, закордонні рейси, громадянський шлюб із Іриною Л. і робота в пожежній частині у місті Дніпрорудне Дніпропетровської області, де він ледь не став парторгом, народження сина Тараса. У 1989-му році А. Онопрієнко несподівано зникає із Дніпрорудного на довгі роки. Як з’ясується пізніше, більше в Україні він ніде й ніколи не працював.

КРИВАВИЙ СЛІД — ВЕРСІЯ ЗВИНУВАЧЕННЯ

І саме 1989 роком датовано перший «тур» серійних убивств, у яких звинувачується (і в скоєнні яких зізнався) А. Онопрієнко. Спочатку 14 червня у Синельниківському районі Дніпропетровської області у своїй машині, що стояла на автотрасі, було розстріляне й пограбоване подружжя Мельників. У липні й серпні цього ж року ще дві «серії», в результаті яких убито й пограбовано ще сім чоловік. У всіх тих випадках, за висновком слідства, А. Онопрієнку «асистував» Сергій Рогозін. На третьому «заході» А. Онопрієнко ледве відірвався від міліцейської погоні, а тому вирішив відсидітися за кордоном, куди й виїхав на початку 1990-го року. Побував у Німеччині, Австрії, інших країнах. Там він притягався до кримінальної відповідальності за крадіжки, інші злочини, три місяці просидів у в’язниці. 1994-го року був депортований назад в Україну. Другий «тур» серійних убивств, розпочатий у жовтні-листопаді 1995-го року розстрілами (і пограбуваннями) літньої одеситки М. Паращук (у власному домі), а також директора Малинської станції техобслуговування Олександра Світловського й працівниці тієї ж станції Галини Грищенко (в машині на автотрасі поблизу Малина на Житомирщині) тривав близько п’яти місяців і забрав загалом 43 людські життя. Останніми жертвами вакханалії вбивств, в яких звинувачується А. Онопрієнко, стало подружжя Новосадів, їх 9-річна дочка і сестра дружини господаря, вбиті у місті Буськ Львівської області 22 березня 1996-го року. Всього вбивцею було позбавлено життя 52 особи, з них 10 дітей, молодшому з яких минуло три місяці, а старшому — 11 років. Тільки в селі Братковичі на Львівщині загинуло 12 чоловік (це разом із дітьми).

На Житомирщині «гастролі» серійного вбивці-маньяка звели в могилу 15 чоловік, із них п’ятеро — діти. Найбільше жертв було у Малинському районі — там убито 11 чоловік, із них чотири дитини: зокрема, розстріляні й вирізані сім’ї Зайченків (село Гамарня), в тому числі тримісячний син Олег, і Бондарчуків (Малин).

Закінчення історії кримінальних пригод «серійного» вбивці у наступному номері «Дня»

№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»