Iван ПЛЮЩ: «Парламент і уряд — катети, Президент — гіпотенуза. Завдання всіх нас — зберегти цей трикутник»

Голова Верховної Ради Іван Плющ, ветеран української політичної верхівки, величає себе «Плющем другим», вважає себе не лідером більшості, але головою всього парламенту, тобто спікером, і підкреслює, що ні з чого не робить великої проблеми. Єдиним досягненням держави за її недовгу історію він вважає політичну стабільність в рамках владного трикутника президент— парламент—уряд. А отже, спрямовує свої дипломатичні таланти та досвід на згладжування гострих кутів цього трикутника, існування яких він не заперечує. В інтерв’ю «Дню» Іван Плющ постав дещо менш афористичним, ніж звичайно, зате значно більш дипломатичним. Плющ має зауваження і до уряду, і до пропонованого Президентом проекту внесення змін до Конституції — проте вважає, що обидва процеси пройдуть нормально. Плющ, як і раніше, не бачить необхідності в негайному запровадженні двопалатного парламенту, але не проти скоротити число народних депутатів. Плющ вважає, що попри добре ставлення до уряду, в енергетичному секторі він працював незадовiльно. Підстав говорити про будь-яку кризу — політичну, економічну, соціальну — сьогодні немає, переконаний Голова Верховної Ради. Так само немає кризи і в парламентській більшості — хоча Плющ визнає, що за ставленням до уряду вона розколота. Але більшість стримує від справжнього розколу те, що жодна з її окремих частин неспроможна самостійно прийняти рішення. Про Плюща можна казати, що він зручний для всіх, і що він — майстер закулісної роботи. А можна й констатувати, що як старожил української політичної сцени, він тримається на ній дуже впевнено.

— Розпочнемо з найбільш на сьогодні актуального і болючого — бюджетного процесу.

— Коли ви кажете «найбільше болить», то я хотів би, щоб усі розуміли, і ви, і я, і ті, хто нас бачить і читає, що бюджет — це те найболючіше, яке має пряме відношення до соціального захисту. Держава для того й існує, щоб соціально захистити знедолених, до яких я відношу тих, хто ще не може для себе заробити, або тих, хто вже не може для себе заробити. Шляхом перерозподілу вона може взяти в тих, хто може заробити, і в тих, хто може багато заробити, і в тих, хто не дуже багато, і в тих хто може, і за рахунок перерозподілу допомогти тим, хто вже не може, або ще не може. В цьому й полягає суть бюджету — основного економічного закону.

Основні джерела надходжень до бюджету — це податок з громадян і податок з юридичних осіб. Раз це мої та ваші гроші, які сходяться до бюджету та діляться, значить треба, щоб був і наш контроль. У цих двох питаннях — суть бюджетного процесу. Виключне право будь-якого парламенту — це формування бюджету і здійснення контролю за його розподілом.

Ми, як держава на десятому році своєї незалежності, ще не повністю сформували цю думку: парламентський контроль і є суттю контролю народу за цим процесом витрачання бюджетних коштів, який здійснює уряд, виконавча влада.

Ви знаєте, що з 1996 року Конституцією визначено дату надходження бюджету до парламенту. В Конституції це записано, щоб не було різних підходів, тобто до 15 вересня бюджет повинен надійти до парламенту. Якщо це не так — то це вже порушення Основного Закону. При надходженні бюджету до парламенту — скажу відверто, прописано далеко не чітко, на мою думку, процедуру подальшого розгляду цього важливого документа в парламенті. Я підкреслюю — далеко не чітко. Конституція передбачає закон про регламент Верховної Ради України. На жаль, вже чотири роки пройшло після Конституції, але закону цього ми не маємо й сьогодні. Ми маємо регламент Верховної Ради, до якого за чотири роки внесено численні зміни і доповнення. Так от, у цьому законі про регламент повинен бути розділ, де було б чітко розписано проходження цього процесу у Верховній Раді. Проводять цей процес два органи. Виконавча влада у особі уряду подає, Верховна Рада розглядає й робить зауваження і пропозиції, виконавча влада чи сприймає, чи не сприймає, чи сприймає в якійсь мірі ці зауваження і подає до Верховної Ради, а Верховна Рада вже тоді затверджує. Відповідно до цих правил було створено графік, погоджений з політичними фракціями і депутатськими комітетами і затверджений Головою Верховної Ради. Згідно з цим графіком, 4 жовтня ми заслухали презентацію бюджету, 18 жовтня розглянули цей бюджет у першому читанні, а 19 жовтня, це так співпало, тому що по внесених змінах до регламенту, Верховна Рада голосує раз на тиждень, і 19- го був день голосувань, ми повинні були винести це питання на голосування. 18 жовтня відбулася така зустріч, нарада, можна сказати, Президента України, керівництва Верховної Ради і уряду. В зустрічі прийняли участь керівники депутатських фракцій і груп, які входять до більшості. Я хочу зразу пояснити, чому інші не брали участі — тому що комуністи, соціалісти, прогресивні соціалісти та інші сказали — ми за бюджет голосувати не будемо. Їхня позиція чітка, і тому немає чого з ними домовлятися.

Але крім заяви і проекту постанови про неприйнятність, було внесено пропозицію профільного бюджетного комітету про прийняття в першому читанні. Але під час обговорення виникли і інші пропозиції — зокрема, направити для повторного першого читання. Коли ми обговорювали всі ці три проекти, то в результаті обговорення я, як Голова Верховної Ради, зробив для себе висновок, і цим висновком поділився з керівниками депутатських груп і фракцій, Президентом і урядом. Я запропонував, у зв’язку з тим, що є цілий ряд зауважень і пропозицій, які були висловлені 18 жовтня і, звичайно, не могли увійти до порівняльної таблиці, яку підготував бюджетний комітет, а також у зв’язку з серйозними недомовленостями про взаємовідносини бюджетів на регіональному рівні, взаємовідносини регіонів і центрального бюджету держави, голосувати бюджет в першому читанні неможливо. Я не робив з цього проблеми і не звинувачував і тих, які вносили пропозицію прийняти у першому читанні, так і тих фракцій, які пропонували повернути проект на повторне перше читання. Тому я запропонував з урахуванням графіку роботи Верховної Ради, а графік полягав у тому, що наступний тиждень депутати працювали в округах, а проголосувати можна тільки у наступний четвер, перенести це голосування на 2 листопада. Це не є порушенням графіку, це є максимальне врахування і використання часу для максимального переконання один одного з метою покращення цього бюджету, щоб він був якомога чесним, щоб він був якомога прозорим, щоб він відповідав нашим можливостям його виконання.

Це було розцінено по-різному. Від того, що Голова Верховної Ради став на бік тих сил, які хочуть провалити бюджет, до того, що Голова Верховної Ради зімкнувся з тими політичними силами, які підтримують «олігархів» і які хочуть за цей період щось видавити з уряду під прийняття бюджету. Я це однозначно відкидаю, як одне, так і друге. Ні на чию сторону я не ставав, а керувався виключно здоровим глуздом.

За цей час, що пройшов після 19 жовтня, я переконався у вірності цієї позиції, і сьогодні мені приємно чути від голови бюджетного комітету, який був моїм опонентом, що дійсно, коли комітет систематизував усі пропозиції, які були висловлені під час обговорення, він сам дійшов до висновку: потрібно робити або серйозний додаток до попередньої порівняльної таблиці, або майже нову таблицю. Як вони чинитимуть — не знаю. Я мав розмову з представниками переважної більшості політичних сил і з регіональними лідерами, і ще раз переконався, що уряду потрібно провести ще одну чи дві наради із суб’єктами регіонів — я маю на увазі обласний, міський, районний — базові рівні про міжбюджетні відносини центру з регіонами. І якщо цей час буде використано для цього, я думаю, що 2 листопада, з урахуванням усього цього ми можемо проголосувати бюджет у першому читанні.

— А далі?

— А далі... Я хочу сказати, що я, як народний депутат, вже вдев’яте беру участь у бюджетному процесі. І маю сказати, що більш прозорого бюджету і більш реального бюджету я ще не бачив в Україні. Давайте порівняємо хоча б з бюджетом нинішнього року. Ви знаєте, що парламентська більшість була сформована наприкінці січня, а приступила до дії з 1 лютого, і першим її завданням було прийняти бюджет. Підкреслюю — ми тоді вперше прийняли бездефіцитний бюджет, тобто витрати були запланованими не більшими від доходів. І все ж маю сказати, що навесні ми прийняли не зовсім прозорий, а, можна сказати, матовий бюджет. Нас просто підпирав фактор часу. Жити без бюджету — це значно гірше, ніж жити за недосконалим бюджетом. Практика і досвід цього року переконали, що ми не помилилися. Це перший державний бюджет, який буде виконаний, я сподіваюся, у повному обсязі.

Так, недоліків у проекті бюджету на 2001 рік — безліч. Але ще більше недоліків у нашій хирлявій економіці, яка не може дати нам бюджету без недоліків. Проблеми є і в нашій системі оподаткування, і в нашій системі контролю. Всі ці недоліки якраз і визначають, якоюсь мірою, недосконалість нинішнього проекту бюджету.

Втім, я впевнений, що час, який пішов на додаткове узгодження прийняття бюджету в першому читанні, прискорить підготовку бюджету до другого читання. Тобто, не буде потреби довго тримати цей документ знову у бюджетному комітеті та уряді і можна буде через тиждень, або якийсь трохи більший чи трохи менший період, внести його на друге читання. Я глибоко переконаний, що бюджет буде прийнятий у другому читанні. Але окремі статті все ж таки можуть бути винесені на третє читання. Якщо подивитися наш графік, то у нас є час до грудня місяця розглянути і прийняти його в третьому читанні. Згідно з регламентом, у нас є така норма — якщо до 2 грудня не приймається бюджет на наступний рік, ми повинні прийняти постанову, за якою дозволити уряду до прийняття нового документу проводити фінансування господарства у межах показників бюджету минулого року.

— Це добра можливість?

— Вона не вносить якогось конструктиву, ця постанова. Краще обійтися без неї. Краще прийняти до 2 грудня бюджет на наступний рік. Це було б першим досягненням парламенту і першою ознакою дійсного, реального співробітництва між парламентом і урядом.

— Ви задоволені цією співпрацею у тому вигляді, в якому вона зараз існує?

— Якби я сказав, що я задоволений, то мені б ніхто не повірив. Я можу тільки сказати, що метод порівняння — це один з найпростіших і найдохідливіших. Порівнюючи із попереднім рівнем співробітництва, я б сказав, що ми у фазі чогось нового. Я не хотів би звинувачувати тут уряд у тому, що він, декларуючи свою програму і визначаючи ті проекти законів, які повинні допомогти уряду реалізувати цю програму, не дотримався внесення цих проектів. Я можу критикувати за це, але хочу зрозуміти. Значить, вони чомусь не готові були це внести. Але я можу віднести критику й до самого парламенту. Якщо уряд не вносить, то парламент має і право, і зобов’язання напрацювати і запропонувати уряду такі варіанти, особливо в тому, що стосується лібералізації податкового законодавства.

Друге питання. Ні для кого не секрет, що найболючішим сектором економіки є ПЕК. Не можна звинуватити парламент у недостатньому контролі чи у якомусь зволіканні з активізацією роботи цього комплексу протягом останнього року. Ми чуємо неодноразові звинувачення Президента в бік цього сектора урядовцям. Але реальний стан справ засвідчує, що оцінка населення і підстави для такої оцінки, на жаль, такі, які не дають можливості сказати про задовільну роботу цієї ланки. Тому ви знаєте, що проведені парламентські слухання з цього питання, і 2 листопада ми повинні прийняти постанову. Це буде дуже болюча постанова. Парламент керується настроями людей, виборців. Виборці диктують кожному депутату, як йому поставитися до оцінки роботи уряду в цій галузі. Я скажу вам узагальнюючи, що звичайно, це буде незадовільна оцінка. Уряд намагається переконати парламент у тому, що саме він зробив дуже багато для наведення порядку. Я не хочу заперечити, скільки вони зробили, але я можу однозначно констатувати, що зробили недостатньо. Якщо опалювальний сезон починається несвоєчасно, якщо багато людей страждають від того, що хтось не платить, а багато не можуть заплатити, то все це — проблеми уряду. І є інші невирішені питання, які не дають мені підстави сказати, що наша співпраця з урядом забезпечила вирішення таких проблем. Але я хочу перед цим сказати, що вперше було знайдено порозуміння з цілого ряду питань, які допомогли не тільки стабілізувати ситуацію в економіці, а й ліквідувати борги з цілого ряду проблем бюджетної сфери. Це і пенсії, і зарплати, і так далі. Тому я це відношу до позитиву співпраці уряду та парламенту.

I останнє. Ми пов’язані сьогодні в трикутник, де є два катети та одна гіпотенуза. Один катет — це парламент, другий — це уряд. І гіпотенуза — це Президент. Завдання для всіх нас — зберегти цей трикутник. Якщо ми цього не зробимо, трикутник не втримається, і за цим послідують всі ці розмови про політичну, економічну, соціальну та інші кризи.

— Тобто, зараз їх немає?

— Зараз їх немає.

— А чи є підстави говорити про кризу парламентської більшості?

— Немає. Я читав висловлювання і депутатів, і політиків, і експертів, які пророкують дві більшості серед більшості в парламенті — пропрезидентську і проурядову. Знаючи зсередини відносини між урядом, парламентом і Президентом, я можу стверджувати, що підстав для кризи сьогодні немає.

— Було багато коментарів з приводу того, що бюджетний процес сьогодні є, як і в попередні роки, дуже заполітизованим, але зараз це може стати мірилом того, який на сьогодні існує розклад політичних сил і у Верховній Раді, і в суспільстві. Ви з цим погоджуєтеся?

— Повністю. Цей процес не може бути незаполітизованим. Тому що все, що зв’язане з бюдфілософія якого збігається з філософією Михайла Драгоманова: всі революції — це руйнівне, вони несуть в собі руйнівний заряд. І тільки еволюція — це цивілізоване. Революції — це від нерозуміння і від небажання. А еволюція — від знань і вихованості.

Я за еволюційний шлях. Тому коли цей процес назвали революцією — це не краще. «Оксамитова» вона, перманентна чи... «Оксамитова» — це, я так розумію, м’яка, це толерантно з точки зору Леоніда Макаровича, він взагалі любить усе толерантне, «оксамитове». Зрозумійте, Президент іде на вибори і каже: якщо я буду вдруге обраним президентом, я не працюватиму з таким парламентом, в якому немає більшості. Це у вересні чи жовтні 1999-го. Я хочу, щоб ви зрозуміли: у січні 1998-го була в розпалі кампанія з виборів я й борюся за можливість утримати той трикутник, про який я вже говорив. Він забезпечить політичну стабільність, економічне зростання, підвищення добробуту.

— Ще є важке питання імплементації.

— Це не важке питання. Це — життя. Тим більше, що Президент починає по- новому його піднімати. Імплементація — це питання з бородою. Воно виникло не після референдуму 2000 року, а задовго до нього. Приклади: під час всіх скликань весь час піднімалося питання депутатської недоторканості. Під час виборів до Верховної Ради нинішнього скликання стояло це питання — кожний клявся «я підписую», принаймні я. Двічі збиралися списки про ліквідацію недоторканості, і я двічі підписував ці списки. Набиралося від 150 до 170 депутатів. Питання кількості нажетом, це велика політика. Друге. Ми започаткували більшість у січні— лютому на 249, 254, 260 народних депутатів. Сьогодні в більшості — 282 народних депутати. Це говорить про кризу чи про стабільність? Я думаю, що це говорить про стабільність. Інша справа — що із цих 282 є представники тих політичних сил, які сліпо підтримують уряд. І є ті політичні сили, які огульно, безпідставно його критикують.

— Чому ж так склалося?

— Без підстав нічого не буває. У цьому і є суть політики компромісів. Підстави для такої ситуації — різні оцінки уряду. А оскільки їх роблять суб’єкти, то вона суб’єктивна. Якраз це і є основою для компромісу.

— Дуже дипломатично.

— Так, дуже дипломатично. А причина є у тому, що ті сили, які сліпо підтримують уряд, керуються своїми баченнями і своїми політичними дивідендами, а ті, хто навпаки — своїми.

— І тільки політичними дивідендами?

— Я прочитав сьогодні, що партія «Справедливість», Арестов сказав: ну, я вам чесно сказав, що наша партія існує не на членські внески...

— Це було опубліковано в «Дні».

— Це свідчення того, що я читаю вашу газету. Так це і є свідченням того, що ці дивіденди — не тільки політичні.

— Якщо виходити з того, що саме ця більшість схвалила програму діяльності саме цього уряду, то може, було б логічним вимагати від більшості більш конструктивних підходів, а від уряду — більшої відповідальності і більшого зв’язку з парламентом?

— Відверто, як учасник цього процесу, скажу, що вимагати від більшості можуть тільки виборці, більше ніхто.

— Мова — саме про виборців.

— Якщо про виборців — я поділяю цей підхід. При формуванні уряду і схваленні програми уряду ці фактори були присутні. Тому я поставив би питання — яка їхня тенденція і динаміка? Я радий, що ці розбіжності і ці оцінки не дійшли до того, що немає підстав для співробітництва і співіснування. Або співіснування і співробітництва. Я можу засвідчити, що підстави для подальшого співіснування і співробітництва є.

— Ця ситуація, коли більшість створювалася революційним шляхом, вона є унікальною, логічною чи єдино можливою?

— Вона є логічною. Це ми так надали їй революційного характеру. Ми виховані в революційному дусі і так її й називаємо. Я — противник революцій. Я започаткував фонд Пантелеймона Куліша, нинішньої Верховної Ради. Я провів майже 50 зустрічей у 12-ти областях України. Я розпочинав і закінчував тим, що люди добрі, я не приїхав до вас просити, щоб мене обрали депутатом. Я ще менше приїхав для того, щоб переконувать, що Народно-демократична партія, до якої я входжу, найдемократичніша і найнародніша. Я приїхав з одним проханням. Вам дано виключне право сформувати парламент. Це буде третій парламент у історії нашої незалежної держави. Сформуйте його таким, щоб потім не називати його театром, бардаком, цирком. А далі пояснював — таким парламентом може бути тільки той, що діятиме. А щоб він діяв — треба щонайменше 226 голосів. Тому оберіть такий парламент, щоб представники тих політичних сил, яких ви оберете, знайшли в собі можливість створити коаліцію. Більшість — це коаліція, притаманна всім парламентам. Це — обов’язковий елемент, фактор, без якого не може існувати парламент. Необхідність створення більшості у парламенті — це більше, аніж проста логіка, це те, що не має альтернативи.

Найбільш структурованим парламентом була Верховна Рада 12-скликання. Була група 239, була так звана «Народна Рада» (138—140 депутатів). І було легко працювати. Наступний парламент. Подивіться: Мороза було обрано 161-м голосом. Протягом чотирьох років були намагання його змістити, і за це голосувало 189— 190 депутатів. На його підтримку —169—170. Це і не давало можливості бути парламенту дієздатним, але це давало можливість як одній, так і іншій стороні заблокувати те чи інше рішення, «золоту акцію». От до цього ми й підійшли зараз у більшості. І одні, і інші мають можливості заблокувати рішення, але не мають можливості приймати рішення самостійно. Розуміння цього і забезпечує існування більшості.

— Як Ви думаєте, в наступному парламенті ця більшість буде вже більш природною?

— Я не тільки думаю. Я на своїй першій прес- конференції після обрання сказав, що робитиму все, щоб зберегти цей парламент і надати йому можливість допрацювати свій конституційний термін. Це не просто самоціль, якась амбіція, егоїстичне переконання, це та необхідність, яка потрiбна, щоб щось зробити у становленні національної економіки і соціально захистити людей. Тільки це може вплинути на виключне право виборця сформувати такий парламент, про який ви кажете. Все інше ми вже пройшли, воно нічого не принесе. Які б не були партії, які б не були блоки, це не дасть можливості. Тільки покращення стану справ у економіці і з цього — покращення життєвого рівня людей принесе обрання такого парламенту. Тому родних депутатів. Давайте ж будемо відверті. На початку 1994-го чи в грудні 1993-го ми приймали закон про вибори народних депутатів 13-го скликання. Починали голосувати з 250. Було 40 чи 50 голосів. За 300 — 130 чи 140. За 450 — триста (314 чи 316). Ніколи діюча Верховна Рада не проголосує за зменшення кількості народних депутатів, ніколи.

Питання двопалатного парламенту. Саме від демократів у 12— му скликанні були вимоги записати це у виборче законодавство, у Конституцію. Це питання було на слуху і в житті нащої молодої демократії. Нове питання — це розпуск Верховної Ради. Або надання можливості розпуску Верховної Ради Президентом, якщо... І тут уже можна нанизувати. У Конституції записана одна норма — якщо протягом 30 днів не відбулося пленарного засідання. Але цього недостатньо. Пленарні засідання тривають не 30 днів, а більше п’яти років, а реформи не йдуть, життя не міняється, погіршується. Виникло питання — вирівняти противагу. Якщо у парламента є право імпічменту, то таке праве повинно бути і в Президента. Виникло питання — якщо парламент протягом конституційного терміну не приймає бюджет. Я ніколи не був прихильником референдуму. Я це засвідчую ще раз публічно. І Президент про це знає. Але я категорично стверджую, що питання, винесені на референдум, крім знятих, це були питання, які були на слуху і в нашому житті. Інша справа — чи можна так записати в Конституції, як це було сформульовано на референдумі. Ні. І це засвідчив Конституційний Суд. Тому я зауваження Конституційного Суду сприймаю, як народний депутат і як Голова Верховної Ради, як керівництво до дії. І я звернувся до Президента з проханням — створiть комісію з фахівців і експертів, щоб врегулювати це питання з урахуванням зауважень Конституційного Суду. Тобто, я однозначно за чітке формулювання механізму недоторканності, виходячи з вимог референдуму. Ви ж знаєте, що у нас сьогодні школи юристів поділилися на дві. Одні кажуть: записати так, як у Конституції — то хоч Верховна Рада мала право позбавити, а тепер уже ніхто такого права не матиме. А інші кажуть, навпаки, як так записати, то це значить, що завтра дiльничний прийде і будь- якого депутата забере. То треба ж виписати це в законі.

Інше питання. Якщо Верховна Рада не прийме бюджет. А якщо уряд не надішле його? Або надішле явно неприйнятний — то як бути? Це також підлягає виписанню. Тепер. Конституційний Суд сказав: «А що таке більшість?» Випишіть — і тоді в нас не буде цієї проблеми.

Сьогодні питання імплементації, або впровадження, або внесення змін не в тому, коли, а в тому, яких змін. Якщо ми завершимо ці проекти, і вони будуть прийняті у Верховній Раді, я глибоко переконаний, що ми наберемо 300 голосів, щоб внести зміни до Конституції.

І про двопалатний парламент. Я не роблю проблеми ні з чого. Досвід і розвинутих, і тих, хто розвивається, і усталених, і молодих демократій каже, що можна мати і однопалатний, і двопалатний парламент. Головне — треба розібратися, для чого. Тому я вважаю, що нині діюча Конституція не дає можливості сьогодні запровадити двопалатний парламент. Одні юристи кажуть, що треба 38 статей переписати, інші — більше 40, тобто, більше половини статей Конституції. Я прихильник того, що давайте спочатку перепишемо Конституцію, а потім будемо відповідно до неї запроваджувати двопалатний парламент. Коли це ми зробимо — покаже час.

— Тобто, поспішати не будемо?

— Та не тільки не будемо. Немає такої можливості й потреби. Якщо ми сьогодні не можемо толку навести з однією палатою і створити умови депутатам однієї палати, то чого ми спішимо з другою?

— Наступного року вже розпочнеться підготовка до нових виборів...

— Болюче, болюче питання. Коли ми говоримо про вибори, то перше питання: на якій законодавчій основі? Бажана найбільш чітка, прозора, зрозуміла система виборів наступної Верховної Ради. Є таке сьогодні в законодавстві? Немає, однозначно вам скажу. Діючу систему критикують, діюче законодавство критикують як далеко не досконале. Зміни до нього або новітню редакцію вносять в залежності від свого бачення. Сьогодні реальність така, що прийнятий у першому читанні закон про вибори народних депутатів наступної Верховної Ради за пропорційною системою, тобто, за партійними списками. Цей проект проголосовано більше як 300 голосів. Це реальність. Але є і друга реальність. Якщо сьогодні в нас 106 партій, і всі братимуть участь у виборах за партійними списками, то важко собі уявити такі вибори. З іншого боку, сьогодні неоднозначно тлумачиться перевага народного обранця за мажоритарною системою і за партійним принципом. Я маю на увазі зв’язок з виборцями. Сьогодні кажуть, що тільки політична сила або політична партія, яка отримала підтримку на виборах, повинна взяти на себе відповідальність за стан справ. Або коаліція. I це правда. А закон передбачає змішану систему.

У зв’язку з референдумом — як бути щодо кількості? Сьогодні однозначно я тлумачу, що наступні вибори повинні проходити за змішаною системою до однопалатного парламенту в кількості 450 народних депутатів. Сьогодні діє саме така норма закону. Не буде іншої — діятиме ця.

Крім того, Центральна виборча комісія підготувала новий проект, в якому пропонує вдосконалити ще цілий ряд положень виборчого процесу. Від формування виборчої дільниці, статусу і так далі.

Я вважаю, що розмаїття підходів до нового виборчого закону цілком виправдане. І це потребує ретельної роботи. Особисте моє бачення — це зберегти для наступної Верховної Ради однопалатний парламент у 300 депутатів, обраних за змішаною системою: половина — за пропорційною системою, половина — від мажоритарних округів. Чому 300 — тому що люди однозначно висловили думку за зменшення депутатського корпусу і його здешевлення. Це можна б підкріпити створенням кращих умов для роботи наступної Верховної Ради.

— За роки після того, як Ви вперше керували Верховною Радою, багато чого змінилося. Чи змінився сам Плющ? Які головні відмінності нового Плюща?

— Парламент 12— го скликання був політично структурованим. Було дві політичні сили, Президія ВР діяла як конституційний орган. Враховуючи нашу ментальність, вона поступово перебирала функції Політбюро, депутати з цим мирилися. І «Плющу першому» було значно легше проводити будь-яке рішення в сесійній залі.

«Плющ другий» — це все-таки спікер.

— Ви не боїтеся вживати це слово?

— Ні. «Плющ другий» — це роль, визначена Конституцією, де є стаття «Голова Верховної Ради». «Плющ другий» має ситуацію, коли тільки в більшості діє 12 фракцій та груп, і кожна з них при цьому вважає, що діє тільки вона. Плюс існує дуже жорстока опозиція.

Саме тому я з першого дня казав, що я — Голова Верховної Ради, а не лідер більшості. І за 9 місяців своєї діяльності я переконався, що вірно тоді зайняв позицію.

Я вдячний опозиції за те, що вони йшли на домовленості, компроміси, сприяли роботі Верховної Ради — без такої позиції було б значно важче забезпечити роботу парламенту.

Я не тільки не боюся слова «спікер», але й хочу, щоб кожний депутат краще усвідомлював функції законодавчого органу та його голови.