Кандидат номер один

Зірка Валерія Пустовойтенка на політичному небосхилі України тихо зайнялася чотири роки тому: небагатослівного депутата Верховної Ради минулого скликання й мера Дніпропетровська було взято на посаду міністра Кабінету Міністрів в уряд Леоніда Кучми.

Його від'їзд у столицю майже нікого в Дніпропетровську не здивував - дружні стосунки мера й колишнього директора "Південмашу" були відомі й навіть обговорювалися в місцевій пресі. Сам Кучма, коментуючи нове призначення, заявив, що в його уряді є відчутним "гострий брак досвідчених чиновників".

Характеристика для Пустовойтенка вельми красномовна. За два десятиліття роботи в Дніпропетровську в нього склалася репутація "тихого орача", котрий методично й без помпи тягне ярмо на господарсько-комунальній ниві. Приїхавши з Одеської області, він крок за кроком, після закінчення будівельного інституту, піднімався службовими щаблями від прораба й головного інженера будтресту до голови райвиконкому й мера. Подейкують, що розв'язувати проблеми Дніпропетровська - одного з найбільших індустріальних центрів - йому завжди допомагали широкі ділові зв'язки й особисті знайомства.

У політику Пустовойтенка, як і багатьох інших, втягнула перебудова. Тодішньому заступнику голови Дніпропетровського міськвиконкому довелося не тільки знаходити вигадливі ходи для "нейтралізації" мітингів і демонстрацій, а також, як представникові міської влади, часто брати в них безпосередню участь.

У пожовклих підшивках місцевих газет можна знайти фотографії Пустовойтенка в компанії найзапекліших демократів і неформалів. З деякими він тоді посварився, з іншими - навпаки, налагодив корисні контакти, зробив їх із часом своїми помічниками. Під час виборів 1990 року до нового парламенту України й міськради майбутній мер не спокушав виборців гаслами про соціальну справедливість. Він обіцяв газопровід і новий кінотеатр на знаменитому тепер житломасиві Тополя. І справді дещо зробив, тихо й без показухи.

У Верховній Раді попереднього скликання депутат Пустовойтенко всі чотири роки переважно мовчав. Нечасті виступи на господарські теми не закарбувалися в пам'яті дніпропетровських виборців. Політику, судячи з усього, робили в кулуарах. Однак політичне честолюбство, мабуть, змушувало шукати свої способи самовираження. Пустовойтенко за тих років не приєднався, як Кучма, до руху "Нова Україна" чи МБР, проте виступив ініціатором створення Асоціації рад міст України базового рівня й очолив цю організацію. Її створення мало певний резонанс у Верховній Раді. Дехто навіть запідозрив спробу регіонального сепаратизму. Як виявилося, цілком даремно. Асоціація та її голова виявилися лояльними до тодішнього Президента Леоніда Кравчука. І навіть справили на нього позитивне враження. Принаймні навесні 1992 року Валерій Пустовойтенко мало не став представником Президента в Дніпропетровській області.

На крутому віражі його обійшов заступник голови облвиконкому з питань сільського господарства Павло Лазаренко. Саме тоді вперше перетнулися шляхи двох політичних діячів. Відтоді доля їх часто зводила один із одним. Місцеві рухівці "з почуттям глибокого задоволення" розповідають, що саме вони "підкузьмили" Пустовойтенка: через своїх людей донесли до вух Президента Кравчука вельми неприємну історію. У липні 1991 року на честь річниці Декларації про суверенітет України члени Руху встановили на Театральній площі Дніпропетровська високу щоглу з синьо-жовтим прапором. Проте вночі за рішенням міськвиконкому стяг зірвав наряд міліції, а рухівцям, котрі його охороняли, трішки пом'яли боки. На знак протесту лідер НРУ Іван Шулик оголосив голодівку. Скандал вийшов гучним, і меру Валерію Пустовойтенку довелося захищатись у пресі.

І треба ж було статися непередбачуваному! У серпні "загримів" ГКЧП. Після серпневого заколоту Пустовойтенку довелося, ніби нічого не сталося, разом зі знов-таки Шуликом піднімати синьо-жовтий прапор над міськрадою. Однак неприязнь до мера в націонал-демократів залишилася. Про неповагу до національної символіки згадують досі.

Мабуть, бажаючи "навести мости" до наступного Дня Незалежності 1992 року Пустовойтенко виділив 10 млн. карбованців на зведення чергового пам'ятника Тарасові Шевченку. І не помилився: пам'ятник, ніби яєчко на Великдень, звели якраз до візиту до Дніпропетровська Президента Кравчука. Леонід Макарович власноруч поклав до підніжжя Кобзаря квіти.

Пам'ятають, правда, у Дніпропетровську і про інші квіти. Навесні 91-го року газети оприлюднили інформацію про розпорядження, підписане Валерієм Пустовойтенком: виділити 50 тис. рублів на щоденні квіти до пам'ятника Леніну. Але це справи минулого!

І все-таки Пустовойтенко залишив у Дніпропетровську добру пам'ять. Багато хто його любив, особливо газетярі. У пресі випадало читати і про "імпозантну фігуру в модному французькому плащі", і про "античний профіль" мера. Щоправда, часом газети підкидали йому чимало клопотів: то напередодні виборів публікували інформацію про спецобслуговування в міськвиконкомі, то писали про дивні випадки "прихватизації". Попри це, за Пустовойтенком закріпилася репутація скромного трудяги.

Останній рік роботи в Дніпропетровську для Пустовойтенка був непростим. Його команда раз у раз займалася перетягуванням канату з обласною адміністрацією Лазаренка.

Робота в кабінеті Кучми 1993 року тривала недовго. Буквально через півроку, коли прем'єр пішов у відставку, Пустовойтенко опинився на скромній посаді в "Експобанку". До того ж на початку 1994 року відбулися вибори, тож йому довелося боротися за депутатський мандат. Спроба перемогти на парламентський виборах у рідному Бабушкінському окрузі Дніпропетровська виявилася марною. Вийшовши у другий тур, Пустовойтенко з суперником якось дивно не добрали лічених голосів, і обидва вибули з гри.

У сусідньому окрузі така сама історія сталася з іншим екс-мером, колегою за роботою у міськраді й у Верховній Раді Володимиром Яцубою. Злі язики стверджували тоді, що все це не просто так, обидва вони нібито "не вписалися" в нову "розстановку сил" у регіоні.

І все-таки, втративши депутатські мандати, обидва екс-мери активно включились у президентську виборчу кампанію Кучми й доклали чимало зусиль для його обрання. Фортуна усміхнулася, команда Кучми відсвяткувала перемогу, й уже в червні Валерій Пустовойтенко повернувся у крісло міністра Кабінету Міністрів, яке відтоді, вже протягом 3 років, обіймає, "переживши" на цьому посту трьох прем'єрів. Можна лише здогадуватися, як складалися його стосунки з останнім прем'єром Лазаренком. При Павлові Івановичі міністр Кабінету Міністрів чомусь зайнявся кураторством великих будівельних об'єктів у столиці й навіть футболом. Дніпропетровці, котрі останніми роками стали частими гостями в Кабміні, помітили, що в приймальні Пустовойтенка народ уже не товчеться. Цікавою також є інша деталь. На початку 1996 року міністр став одним із керівників Народно-демократичної партії, відомої своєю нелюбов'ю до останнього прем'єра. Хоча досі Пустовойтенко майже демонстративно відмежовувався від будь-яких політичних партій.

Ім'я Валерія Пустовойтенка як вірогідного кандидата на пост прем'єр-міністра України на рівні чуток спливало останніми роками майже щоразу, коли у верхах починалася чергова рокіровка. Попри це, він завжди залишався в тіні, залишаючи простір для здогадів і припущень про ступінь його впливу на українську політику. У політичному прагматизмі й витримці Валерію Пустовойтенку не відмовиш. За найрізкіших поворотів і ударів долі він завжди вмів зробити вигляд, ніби нічого особливого не сталося.

Проте це стосувалося його особистої кар'єри. Чи зможе він зберегти ці якості там, де життя вимагає вольових рішень?

Дніпропетровськ