Канни-2011: «Золота гілка» для українського фільму

Найавторитетніший у світі кінофестиваль відзначив вітчизняну стрічку. «Золоту пальмову гілку» за кращий короткометражний фільм присуджено Марині Вроді за картину «Крос» (Україна — Франція). Таким чином, Марина стала другим молодим режисером з України, який досяг такого значного успіху: 2005 року в короткометражному конкурсі в Каннах переміг Ігор Стрембицький з неігровою кінопритчею «Подорожні».

Як повідомляє сайт фестивалю, отримуючи приз з рук голови журі конкурсу короткометражок — режисера Мішеля Гондрі — та актриси Людівін Сеньє, Марина Врода сказала: «Я дуже вдячна фестивалю, журі й велике спасибі моїм колегам, дев’яти іншим режисерам, разом з якими я брала участь у конкурсі. І, нарешті, спасибі тим, хто зняв фільми, представлені на фестивалі».

Марина Врода народилася 22 лютого 1982 року. 2007 року закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Працювала асистентом у картині Сергія Лозниці «Щастя моє», що брала участь у конкурсі в Каннах торік.

Початок на 1-й стор.

До «Кросу» вона виступила сценаристом і режисером короткометражок «Сімейний портрет» (2006 — 2009), «Клятва» (2007), «Дощ» (2007), брала участь з ними у фестивалі «Молодість». Уже тоді роботи Марини (зокрема, «Дощ» — історія про дорослішання — і «Клятва» — про чоловіка, який втратив свою дружину) запам’ятовувались з-поміж не лише вітчизняних, а й зарубіжних конкурсантів зрілою режисурою, динамічністю і майстерною операторською роботою.

П’ятнадцятихвилинний фільм «Крос» — це спогади автора про заняття з фізкультури, хоча стрічка не зводиться до простої пробіжки. Стрічка «Крос» є спільним проектом України та Франції. Зйомки проходили у вересні минулого року і тривали менше тижня. Зайняті лише непрофесійні актори.

Наступного дня після оголошення каннських кінопереможців, у понеділок, Марину привітав Віктор Янукович. «Завдяки постійному творчому пошукові, талантові режисера ви отримали «Золоту пальмову гілку», чим примножили світову славу українського кіномистецтва», — цитує слова глави держави УНН із посиланням на прес-службу Віктора Януковича. Повідомляється також, що Президент побажав Марині Вроді «міцного здоров’я, невичерпної енергії, натхнення та нових яскравих звершень в ім’я України». Втім, жодної підтримки молодому українському кінематографу з боку держави Віктор Янукович не пообіцяв. А голова Державної служби кінематографії Катерина Копилова з незрозумілих причин взагалі відмовилася від коментарів, спрямувавши нас разом із чітким переліком запитань до прес-служби та наполягаючи на офіційному запиті. Утім, можливо, причини не такі незрозумілі: адже радісна новина про українську «Пальмову гілку» ставить владу в доволі незручне становище, бо в той час як держава робить вигляд, що кіно немає, воно бере призи у Каннах. Про те, що означатиме перемога короткометражки українки Марини Вроди для неї самої та для української кіноіндустрії, «День» говорив із кіноекспертами.

КОМЕНТАРI

Андрій ХАЛПАХЧІ, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»:

— Ця перемога свідчить про те, що в Україні є кіно, бо коли кажуть про те, що, мовляв, в Україні немає кінематографу, я маю заперечення. І розвивається якраз короткий метр. Нове покоління створює дуже багато цікавих фільмів саме в короткому метрі. А це дає надію на те, що вдасться виплекати нову генерацію українських режисерів. І Марина Врода належить саме до цієї когорти, адже вона двічі брала участь у «Молодості» як студентка. Це її перший короткометражний фільм, який вона зробила в копродукції із Францією. І це теж дуже важливо, адже копродукція — вагомий елемент сучасної кіноіндустрії. Всього було відібрано дев’ять фільмів, а перемогу здобула саме Україна.

Короткий метр — це незалежна частина кіноіндустрії. Особливо вона розвинена в Франції. Там короткометражки демонструються в звичайних кінотеатрах, здебільшого у вигляді збірок. Загалом є чимало режисерів, зокрема, Кріс Маркер, які чи не все своє життя присвячують короткому метру. Це окремий жанр, наприклад, як у письменників новели.

У нас, безумовно, ситуація перекручена... Грошей на повнометражні фільми немає, натомість короткометражні фільми часом можна зробити доволі дешево, незалежно від держави та великих інвесторів. Протягом року на адресу відбіркової комісії «Молодості» ми отримуємо до тисячі українських фільмів. Деякі з них, звісно, зовсім аматорські, але серед них викристалізовуються справді талановиті люди.

Між іншим, на ринку в Каннах ми демонстрували дві короткометражні збірки — вже відому «Мудаки» та «Закохані у Київ», прем’єра якої ще відбудеться в Україні. Серед цих збірок є дуже цікаві стрічки.

Безумовно, я вважаю, що після такої перемоги на Марину Вроду звернуть увагу. Але це вже залежить і від неї самої. Адже ми спостерігали, як, здобувши перемогу декілька років тому, Ігор Стрембіцький, на жаль, не виправдав сподівань багатьох, які очікували на якийсь «великий крок» режисера, принаймні в короткому метрі. Але режисер майже нічого за цей час не зробив, хоча Ігор працює на телебаченні й для нього це щось означає. Отже, подальша доля Марини залежатиме насамперед від неї самої, від того, чи з’являться в неї нові ідеї, новий цікавий проект, бо сьогодні й приватні інвестори, й держава можуть підтримувати саме цікаві проекти. І це також непросте завдання для режисера — довести, що твій наступний проект має шанси на успіх. Хоча, безумовно, «Золота пальмова гілка» — це вже певна гарантія.

Василь ВІТЕР, режисер, засновник студії «ВІАТЕЛ», доцент кафедри телережисури Національного університету театру, кіно й телебачення ім. І. Карпенка-Карого:

— Завдяки перемозі в Каннах фільм Марини Вроди «Крос» приверне до себе увагу в Україні. Можна сподіватися, що його побачить більше глядачів та не оминуть своєю увагою критики, при чому їхня думка певним чином буде скоригована фактом перемоги в Каннах. Загалом Марина Врода дуже здібна як режисер. Я чув про її фільм «Крос» позитивні відгуки. Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю дає на початку кар’єри режисера багато можливостей для створення нових проектів. Марина повинна використати ці можливості не тільки задля розвитку своїх режисерських здібностей, а й продюсерських, та задля створення нових проектів, спрямованих на підняття культури в Україні. Єдине, чого б хотілося їй побажати, — це ділового й прагматичного ставлення до досягнутого успіху. Зрозуміло, що ця перемога супроводжується великою ейфорією та емоціями, але найголовніше, щоб ця енергія була спрямована саме на подальшу продуктивну роботу, трансформувалася в інші, цікавіші й більші за хронометражем проекти. А що стосується питання, чому успішними серед українських фільмів виявляються саме короткометражні, то це абсолютно закономірно. В університеті театру, кіно й телебачення, де навчають режисерів, весь навчальний процес зорієнтований на короткометражний формат. Далі випускники, навчені професії, за нормальною схемою повинні приходити в кіноіндустрію і продукувати власні повнометражні проекти. Але українське виробництво фільмів великого формату для кінотеатрів, яке має використовувати наявні таланти, можливості й навіть таке визнання, як перемога в Каннах, у нас, на превеликий жаль, відсутнє. Більше того — існуюча індустрія дуже вульгарно використовує цих здібних людей на досить посередні проекти. За те, що не працює система українського кіновиробництва, відповідальні, в першу чергу, міністерство культури, далі — Кабінет Міністрів України, а також парламент, який не створив потрібного закону для розвитку кіно.

Олег КОХАН, кінопродюсер:

— Перемога молодого українського режисера демонструє, що Україна може заявити про себе не лише як майданчик для роботи європейських знімальних груп, а також як рівноправний творчий партнер, ще раз підтверджуючи наявність значного творчого потенціалу. Тим паче, що саме в рамках 64-го Каннського МКФ між Україною та Францією було підписано дуже важливий документ для розвитку міжнародних зв’язків у європейському кінопросторі — міждержавна угода про спільне кіновиробництво. Я від усієї душі вітаю Марину з цією великою перемогою. Це третя самостійна робота цієї талановитої молодої дівчини, з якою мені вдалося ближче познайомитися на зйомках фільму «Щастя моє» Сергія Лозниці, де Марина впевнено диригувала масовкою з 200 осіб.

БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю

Марина ВРОДА: це не так вже й складно — бути в Каннах

Наразі Марина Врода досі перебуває у Франції. В Україну режисерка повернеться 26 травня. Утім, «Дню» вдалося додзвонитися до Марини.

— Я не можу сказати, очікуваною була для мене ця перемога чи ні, — зізнається Марина ВРОДА. — Адже на Каннському фестивалі ніхто ніколи не знає напевно, яке рішення приймуть судді. Деякою мірою я перемоги очікувала, адже фільм здається мені доволі цікавим, передусім формою, багато що в ньому вдале, є якісь «живі» речі. Хоча були й сумніви, звичайно. Так чи інакше, я не думала про перемогу чи поразку, я займалася виробництвом фільму, для мене було головне, щоб його показали.

— Ви були асистентом Сергія Лозниці у фільмі «Щастя моє», доволі серйозному кіно, яке, по суті, намагається осмислити пострадянську дійсність. Ваша власна короткометражка, яка здобула перемогу в Каннах, як я розумію, мала інші задачі. То для вас як режисера які теми є пріоритетними? Що вас найперше цікавить?

— Я намагаюся зрозуміти, в який час я народилася та виросла, зрозуміти, що таке — цей пострадянський час і ця пострадянська дійсність. Якими були радянські часи, в які народилися мої мама з татом, і якими були часи, коли я народилася та дорослішала, коли все вже було зруйновано, але нічого не створено. Саме про це я говорю передусім.

Окрім того, я особисто намагаюся розібратися в тому, що важливіше — займатися художньою творчістю, бути художником чи просто жити, адже коли ти спостерігаєш життя, аналізуєш його, ти не живеш у цей момент. Загалом у житті ти можеш і те, і те робити, але не водночас. Коли ти створюєш мистецтво, ти не живеш. Але ж часу не так багато...

Я думаю, що в кіно завжди одні й ті самі теми, проблеми буття і взаємовідносин зі світом. Я хочу віднайти певну гармонію, шукаю її в людині. В принципі, мені здається, що я не втратила віри в людину. Колись мій майстер сказав, що людина з екрану не зникне ніколи, скільки б ти її не знімав. І навіть коли ти знімаєш пейзаж чи інтер’єр, це все одно про людину.

— Мабуть, ви вже отримали багато привітань. Але привітання привітаннями, але чи сподіваєтеся ви на якісь більш сутнісні кроки з боку держави щодо кінематографії?

— Я про це не думаю. Як буде, так буде. Я нічого не очікую з боку держави. Добре, що відреагували. Це вже приємно. Найбільші мої очікування пов’язані з тим, що студенти побачать, що це не так вже й складно — бути в Каннах. Адже один фільм для такої країни, як Україна, — це дуже мало. Їх могло б бути 15. Я маю надію, що моя перемога відгукнеться активізацією, яка має початися з творчих кіл, студентів, молодих людей. Це була б для мене справжня радість.

— Як гадаєте, можливо, наше телебачення зацікавиться вашою стрічкою? Були вже якісь пропозиції щодо показу?

— Показ в Україні, думаю, буде на фестивалі «Молодість», можливо, на інших фестивалях, у клубах. Щодо телебачення, то тут є сумніви... Вирізати шматки, думаю, я не дозволю. Можливо, змонтую якийсь трейлер. Я б хотіла, аби фільм був показаний у прокаті. Принаймні у Франції він ітиме в прокаті.

— Якими будуть ваші подальші кроки? Що після «Золотої гілки»?

— Працюватиму далі. Така дивна професія у мене, що окрім як знімати кіно я більше нічого робити не вмію.