Капіталізм у паранджі

За підсумками року частка операцій з акціями українських компаній, які здійснюються публічно на біржах, поменшала на 32%. Переважну більшість операцій було оформлено без афішування ціни із залученням «своїх» фондових посередників (законодавство зобов’язує здійснення всіх фондових операцій через ліцензованих торговців). Олег Мозговий заявив, що Держкомісія з цінних паперів поки не збирається вживати адміністративних заходів для виведення торгівлі на біржі і почекає, поки власники акцій самі усвідомлять переваги публічності операцій. Щоправда, навіть самі організатори торгів зізнаються, що на сьогоднішній день купівля-продаж акцій «без зайвих вух і очей» простiша і вигіднiша. Голова популярного фондового майданчика країни — ПФТС — Ірина Заря вважає, що державі давно пора створити систему стимулів для пожвавлення організованого ринку.

Утім, на сьогоднішній день Держкомісія з цінних паперів з величезними труднощами домагається навіть елементарної звітності про фінансове становище і реєстр найбільших акціонерів українських компаній. Олег Мозговий назвав «неприродними» закриті АТ, які мають по декілька десятків тисяч акціонерів. За його словами, підприємство, яке має всі ознаки публічної компанії, просто зобов’язане бути відкритим. Начальник управління звітності ДКЦПФР Олена Величко вважає, що держава зобов’язана знати про справжніх власників стратегічних підприємств. Зокрема, якщо вони є закритими акціонерними товариствами. Адже більшість ЗАТ-гігантів були створенi після приватизації. Директорам пострадянського періоду, уникаючи публічності, було просто зручніше встановити повний контроль над компаніями.

Небажання українських компаній розкривати інформацію про себе стало причиною більшості порушень, що фіксуються ДКЦПФР. 87% перевірених минулого року емітентів акцій вели справи не зовсім чисто. Найпоширенішим порушенням стало проведення зборів акціонерів без повідомлення всіх членів АТ. Також компанії вважають за краще не повідомляти щоквартально про зміни у складі акціонерів, чиї пакети перевищують 10%. Часто навіть сам список акціонерів без їхнього відома передається від одного реєстратора до іншого, що допомагає менеджменту «хімічити» при прийнятті стратегічних рішень.

Закон «Про акціонерні товариства», який має жорстко врегулювати ці проблеми, вже кілька років чекає на остаточне затвердження парламентом. У Верховній Раді клубок різних інтересів сплівся так туго, що чекати прийняття закону найближчим часом вельми важко. Як компроміс Держкомісія з цінних паперів збирається до кінця березня 2003 року запропонувати найбільшим компаніям країни добровільно підписатися під Кодексом корпоративного управління. Цей документ передбачить основні принципи відносин менеджменту, великих і дрібних акціонерів. Хоч дуже сумнівно, що український менеджмент раптом дійде до усвідомлення всіх переваг публічності своїх компаній до кінця першого кварталу. Адже серйозний інвестор, особливо іноземний, навряд чи матиме справу із закритою компанією.