Художній Київ, піднакопичивши, мабуть, за літо сонячної енергії,
дав останніми днями картеч надзвичайно цікавих виставок. Щедрою на вернісажі
видалася середа: спочатку в Музеї імені Т. Шевченка відкрив величезну ретроспективну
експозицію один із найавторитетніших українських живописців — Іван Марчук,
а ввечері артистична богема сконцентрувалася на Андріївському узвозі. Там,
у меморіальному музеї Івана Кавалерідзе, було представлено живописні, графічні
та скульптурні роботи чудового художника Віктора Зарецького. Виставка обіцяє
стати маленькою сенсацією, бо руйнує стереотипний погляд на творчість талановитого
майстра, який, на жаль, вже пішов із життя, до якого міцно причепилося
визначення «київський Клімт».
А в ательє Карася як контррепліка до докладного, психологічно конкретного,
колористично багатого живопису Віктора Зарецького — радикали 90-х. Одесити
Олександр Ройтбурд і Василь Рябченко виставили в одній із «найконцептуальніших»
галерей столиці оригінальні живописну і графічну серії, а киянин Олександр
Друганов (на знімку), що примкнув до них, позерську, хоча в контексті насиченого
відмінним живописом і культурою (напередодні в галереї «Тадзіо» прекрасні
роботи представляв Роман Кухар) найбільш банальну інсталяцію «Мова тиші».
Тим самим художник підтримав моду на артистичний жест, який, на жаль, все
частіше замінює у сучасних художників гармонію і смисл.
