Катерина СЕРЕБРЯНСЬКА: « У дитинстві я підглядала, як «розходяться» мої пиріжки»

Але, геть смуток! Бо життя не закінчується в 22 роки і віриться, що у Катерини Серебрянської її головний і найблискучіший бал ще попереду. Кореспондент «Дня» про це і завів розмову з нашою прославленою гімнасткою.

— Катерино, зрозуміло, що рішення залишити світ спорту, котрий приніс так багато радісних і переможних митей, було не з простих.

— Так, це не одномоментне рішення. Перед тим, як наважитися зробити цей крок, я довго роздумувала — чим займатимусь далі. І тільки сформувавши нову мету, вирушила, якщо можна так висловитися, підкоряти інші вершини. Але цей період роздумів, зізнаюся, дався мені дуже нелегко.

— Ці особисті болісні переживання і наштовхнули вас на думку створити Фонд допомоги спортсменам?

— Частково, так. Причому цей фонд, є надiя, що дасть не тільки матеріальну підтримку, а насамперед — моральну. Адже чого гріха таїти: за відсутності державних гарантій і правового захисту скільки людських доль зламалося. Чемпіони, котрі яскраво виступали на багатьох спортивних аренах, спустившись, як-то кажуть, на землю, спивалися, ставали наркоманами, грабіжниками, словом, опинялися на самому «дні».

І ще одне. Я сама пройшла через те, що молодий перспективний спортсмен, не маючи фінансової підтримки, а отже, можливості виїхати на змагання, зупиняється у своєму розвитку і не може добитися великих результатів. Нікому з державних чиновників немає справи до того, що такому хлопцю чи дівчині треба трохи допомогти і він стане прославляти своїми успіхами Україну на міжнародних аренах. І ці завдання стоять перед нашим фондом. Щоб не бути голослівною, під час великого спортивного шоу, яке пройшло 5 листопада у Палаці «Україна», ми вручили нашу першу стипендію і будемо її виплачувати протягом року одній зовсім юній легкоатлетці.

— Ви, до речі, дебютували в ньому не тільки як головна дійова особа, але і як режисер-постановник.

— І це, скажу вам, надзвичайно цікаво.

— Я знаю, що на одному з вечорів-зустрічей ви продемонстрували неабиякі вокальні дані. Чи будете пробувати себе і далі в цьому напрямку?

— Ні, це був просто подарунок друзям. Є справи, які у мене виходять набагато краще.

— Ви працюєте над книгою про своє життя в спорті. Цікаво дізнатися хоча б її робочу назву.

— Про це ще рано говорити. Скажу одне, що ця книга не буде спогадами чемпіонки, радше — роздумами про життя і долі людей спорту. Такий собі погляд зсередини.

— А яка роль вашого тренера і мами Любові Серебрянської в тому, чим ви зараз займаєтеся?

— Її роль — роль мами. А все це — мій подарунок саме їй.

— Запитання, яке мучить багатьох. А чи не рано ви залишили спорт?

— Не хочу говорити про погане. Якщо відверто, мене просто зіштовхнули з п'єдесталу, хоча я ще могла виступити, гадаю, з успіхом, і на Олімпіаді в Сіднеї. Звісно, жаль. Але якщо вже так сталося, значить, так мало статися. Цей трагічний період (я не згущую фарби, саме трагічний), на щастя, вже позаду і я повна бажання й енергії зробити щось нове.

— Це відчувається навіть по тому, що ви по закінченні Харківського інфізу вступили на дуже нетиповий факультет психогенезу Інституту психології.

— Якось уранці я прокинулася і зрозуміла, що нічого не розумію в людях. Нічого дивного, просто відчула потребу досконально вивчити психологію людини.

— Тоді з цієї галузі. Відомо, що в багатьох видах, і особливо у вашій улюбленій художній гімнастиці, настала ера зовсім інших, хоч і Міжнародна федерація, і глядач хочуть бачити на помості більш зрілих, так би мовити, з оформленими формами, гімнасток. Але нічого не вдієш — суперечність дана існує. За рахунок чого, як ви думаєте, може випередити цих безшабашних дівчат зріла спортсменка?

— Тільки в одному випадку вона зможе втримати пальму першості: якщо вона — королева. Ось якщо, не виходячи на майданчик, стоїть вже королева. І це повинні бачити і знати всі: і судді, і спеціалісти, і глядачі.

— І останнє. З ваших міркувань відчувається, що ви готуєте себе до ролі «бiзнес-women».

— Такий потяг у мене проявився вже в років дванадцять, коли я організувала в нашiй спортивнiй справi невеликий буфет, а як розпродувалися в ньому пиріжки, з іншої кімнати спостерігала крізь роздряпану дірочку в зафарбованому склі дверей. Ну а потім відкрила невелике кафе при школі. А взагалі я впевнена, що можу багато досягнути і в цьому напрямку. Так, олімпійською чемпіонкою я захотіла стати, побачивши на п'єдесталі нашу Олександру Тимошенко. Сказала тоді собі — я там себе бачу. Ось такі у мене зсуви і в плані бізнесу. Свого часу я навіть ходила спостерігати, як торгує сукнями та трусиками чоловік моєї тітки. Просто було цікаво. Я, звісно, не скажу, що хочу себе бачити за прилавком. Але на більш високому рівні знайомий силует проглядається.