«Катинь» — біль, пам’ять, любов

Позавчора в Києві сталася знаменна подія — прем’єра фільму Анджея Вайди «Катинь». Важливою вона стала не лише для глядачів, а й для режисера. «Я ніколи в житті не припускав, що доживу до такого моменту й що я зможу показати це тут, де відбувалися події», — сказав Анджей Вайда. Нагадаємо, що Катинь під Смоленськом стала символом страшної трагедії ХХ століття — масового вбивства НКВС СРСР узятих у полон після розподілу Польщі офіцерів польської армії. Більшість із них було розстріляно в Катині, й саме там 1943 року вперше були виявлені поховання. Однак страти офіцерів відбувалися й у інших місцях: прах батька режисера, офіцера кінної артилерії Якуба Вайди, покоїться в районі П’ятихаток під Харковом. У день прем’єри, 16 квітня, в нашій газеті вийшла стаття Сергія Тримбача «Без наркозу», в якій він розповів і про фільм, і, головне, про те, чому «Катинь» не могла не з’явитися. Не лише як факт особистої біографії великого режисера. Творчість Анджея Вайди завжди «несла «моральний неспокій», занепокоєння долею поляків і всього людства, яке не хоче, незважаючи ні на що, ставати кращим». І в цьому сенсі створення «Катині» є закономірним для 82-річного класика світового кіно.

Дуже важливим є й те, що на прем’єрі (подяка всім організаторам — Польському кіноінституту, посольству Польщі в Україні, Польському культурному центру та Українській кінофундації) був присутній Віктор Ющенко. «Хтось вважатиме, що цей фільм присвячено полякам, хтось — історії, хтось — десяткам тисяч людей... Я бачу в цьому фільмі історію суверенності», — сказав Президент перед початком прем’єрного показу фільму. В. Ющенко підкреслив, що завдяки А. Вайді й польським творцям, завдяки їхній великій роботі, українські глядачі мають можливість побачити «частину нашої історії». «Я хотів би пану Анджею Вайді вклонитися в ноги за цю велику режисерську працю», — сказав Президент.

А потім вручив Анджею Вайді орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня за значний внесок в українсько-польську співпрацю. Анджей Вайда подякував і, приховуючи збентеження, пожартував: де ви бачили мудрих режисерів? Зал, оцінивши жарт, між тим, на знак протесту зааплодував. Великий майстер заслуговує на нагороду не лише за талант і мудрість, а й за рідкісну мужність.

Чому цей фільм важливо побачити всім нам? Перше й найсильніше враження — прийняти історію страшно й боляче. Може, не ятрити рани? Загнати правду глибоко в безпам’ятство й жити, якщо не щасливо, то спокійно? Як це й намагаються робити деякі герої фільму? Як це намагаються робити цілі держави, наші сусіди, наприклад? Навіщо весь час повертатися в вчорашній день? Каятися, хоч особисто ти нічого поганого й не робив. Адже говорити правду, щоб бути почутим, — важко, незручно, а часом і в буквальному значенні смертельно небезпечно. «Катинь» і про це теж. Але коли це було? Сьогодні інші часи. Та в тому-то й річ, що не так давно було. Півстоліття знадобилося, щоб світ заговорив про Катинь уголос. А скільки знадобилося нам, щоб сказати все або майже все про Голодомор? Що змінилося б, якби ми не дізналися правди? Та все змінилося б. І країна б була іншою, й ми — іншими. Підозрюю, що гіршими за нинішніх. Хоча поки ще радіти теж особливо нема чому. Але шанс є. Тепер головне їм уміло скористатися...

Своїми першими враженнями про фільм з «Днем» поділилися наші експерти.

КОМЕНТАРI

В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Після перегляду цього фільму хочеться мовчати... Мовчати тому, що, по-перше, відтворена страшна трагедія. А, по-друге, картина зроблена дуже проникливо. Вона наскрізь пронизана болем. На мою думку, треба зібрати з’їзди комуністичної й соціалістичної партій — для перегляду стрічки «Катинь»... Очевидно, силоміць це не зробиш. Тому потрібно надалі ще більше і, може, ще сміливіше і відвертіше говорити про злочини радянського режиму.

Богдан СТУПКА, народний артист України:

— Хотілося б, щоб «Катинь» переглянуло якомога більше людей. Цей фільм — катарсис для нашого суспільства. Як далі жити без цього катарсису?.. Повноцінне життя можливе тільки після очищення і прийняття історичної правди, якою болісною б вона не була, а не перекладати на наступні покоління витягувати її на світ Божий... Це як задавнений прабатьківський гріх. Бо ж сказано: пізнайте правду і правда визволить вас....

Ганна ЧМІЛЬ, голова Державної служби кінематографії:

— Створивши «Катинь», Анджей Вайда виконав велику місію перед польським народом. Дивлячись картину, звичайно, я ловила себе на думці, що ми, українці, дуже багато ще не дорозслідували, не відкрили правди про самих себе, не переосмислили свого драматичного минулого, зрештою, не відтворили на екрані своїх трагедій. Думаю, цей непіднятий пласт питань свідчить про стан нашого суспільства. Але у тому ж суспільстві є безліч яскравих і непересічних особистостей у науці та мистецтві, яким до снаги дорослідувати, відкривати історичну правду і спонукати до переосмислення минулого.... Все це нам потрібно для очищення, відтворення національної ідентичності і побудови громадянського суспільства...

Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер:

— Я дуже емоційно сприйняв фільм «Катинь». Як режисер, не просто бачу конструкцію, драматургію стрічки та її технологію, а руку Великого Майстра, який працює надзвичайно точно. І треба сказати, що уже в літах Майстер — актуальний у всіх епохах польського кіно.

Після перегляду цієї картини я думаю про актуальність українського кіно. Про те, що поляки нам дали яскравий приклад, як і, зрештою, багато разів, як засобами високоякісного глибокого мистецтва говорити про свій народ і його історію. І мушу зазначити, що нам потрібно робити неймовірні зусилля для того, щоби так само говорити сміливо про власне минуле і не озиратися на тих, хто хоче переписувати нашу історію або тлумачити її по-іншому.