Керченський компроміс
Які тільки коментарі не лунали з приводу зустрічі Леоніда Кучми і Володимира Путіна, яка відбулася в середу в Керчі. Одні називали досягнуті домовленості не інакше як «Керченська Рада» (за аналогією до Переяславської), інші — великим проривом. У центрі уваги експертів — договір між Україною і Росією про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки, а також спільна заява президентів. Критики стверджують, що ці документи ідуть урозріз із українськими національними інтересами. Офіційні джерела, навпаки, вважають, що двом президентам нарешті вдалося досягнути рішення, на яке досі не могли вийти десятки попередніх консультаційних груп чи комісій.
Суперечки триватимуть, вочевидь, ще тривалий час. Так само — як і вишукування суперечностей в укладених документах. Каменем спотикання в ситуації, що склалася, слугує трактування окремих положень договору, а також спільної заяви двох президентів. Навколо чого виникає найбільше дискусій? По-перше, у Статті 1 договору мовиться: «Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між сторонами. Врегулювання питань, що відносяться до акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між сторонами». По-друге, згідно зі спільною заявою «військові кораблі під прапором третіх держав можуть заходити в Азовське море і проходити через Керченську протоку тільки на запрошення України або Росії, погоджене з іншою прибережною державою». По-третє, у згаданій заяві «Кабінету Міністрів України та уряду Російської Федерації доручається створення спільної українсько- російської корпорації з метою співробітництва в Азово-Керченській акваторії, включаючи експлуатацію Керч-Єнікальського судноплавного каналу».
«Головне те, що ми чітко домовились про розмежування Азовського моря лінією державного кордону на внутрішні води України і внутрішні води Російської Федерації. Нам вдалося досягнути того, до чого ми йшли дванадцять років і з чим не погоджувалася Російська Федерація. Завдяки жорсткій позиції Президента Леоніда Кучми ми змогли відстояти цю позицію», — наголосив учора «Дню» Леонід Осаволюк, головний радник Міністерства закордонних справ України. Із ним не погоджується екс-посол України в США та Румунії, колишній перший заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко. Він звертає увагу на те, що згідно з міжнародним морським правом внутрішні води в будь-якому випадку передбачають розмежування лінією державного кордону. За його словами, «формула записана в Статті 1 договору — все одно, що сказати масло масляне». Обидва дипломати по-своєму праві. Однак не варто забувати, що упродовж усього переговорного процесу Росія жодного разу документально не підтвердила навіть можливості проведення лінії держкордону на морській ділянці. А тому навряд чи варто відносити до поступок України той факт, що нарешті вдалося отримати запевнення від Росії з цього приводу. Особливо, якщо Москва намагалася заперечувати «масляність» масла...
Не менше нерозуміння викликала наявність у спільній заяві позиції про необхідність узгодження заходу в Азовське море військових кораблів третіх держав. Абсурдною цю домовленість назвав Антон Бутейко: «Брати на себе таке зобов’язання — національне приниження». Водночас Леонід Осаволюк підкреслив: «Це не проблема для України». Він пояснив, що за всі роки української незалежності жодних бажань від інших держав відвідати Азовське море чи Керченську протоку саме військовими кораблями не було. «Причина проста — глибини і Азовського моря, і Керченської протоки не дозволяють здійснювати такий захід», — наголосив пан Осаволюк.
Не менше критики лунає і щодо створення спільної корпорації для експлуатації Керч-Єнікальського каналу. Зокрема, говорять про можливі фінансові втрати української сторони, а також про надмірну схильність росіян до «спільних проектів»: газотранспортний консорціум, реверс Одеса — Броди, а тепер — канал. Леонід Осаволюк спробував розвіяти усі домисли: «Ми використовуємо цей канал і сьогодні. І не лише з російською стороною, а спільно з усіма країнами, судна яких ходять через Керченську протоку. Проте це зовсім не означає, що віднині кораблі не сплачуватимуть збори, які сплачують сьогодні за прохід Керч-Єнікальським каналом».
Нарікання з боку оглядачів також лунали з приводу нібито непричетності української сторони до підготовки договору. Антон Бутейко розповів «Дню»: «Склалося враження, що Леонід Кучма підписав те, що йому підсунули росіяни. Можливо, це не так, але навіть якщо це було зроблено з дотриманням процедури, то люди, які візували документ, мають за це нести відповідальність». Водночас Леонід Осаволюк запевнив, що Україна також працювала над договором. «Стаття перша — якраз наша робота. Я оцінюю цей документ як велику перемогу нашого Президента наприкінці року», — повідомив дипломат.
Проблеми з інтерпретацією керченських документів, імовірно, виникатимуть і в подальшому, якщо зважити на розбіжності в коментарях росіян і українців. Так, Інтерфакс-Україна вчора процитував слова радника-посланника посольства Росії Олексія Сазонова, який заявив, що «не було завдання вирішувати питання про кордон — йшлося про співробітництво двох країн в Азовському морі та в Керченській протоці». Можливо, на цьому етапі дискусії з приводу трактування — ще не привід для iстерики. Тим більше, що підписаний договір мають ратифікувати парламенти. Крім того, в Статті 4 документа мовиться: «Спори між сторонами, пов’язані з тлумаченням та застосуванням цього договору, вирішуються шляхом консультацій та переговорів, а також іншими мирними засобами за вибором сторін».
