Хата — «п’ять зірок»

Думка про довгоочiкувану відпустку (ДЕ???), що цілий рік крає наших співгромадян, часто влітку перетворюється на банальне рішення — «краще відісплюся вдома». При місячній платні середнього українця 200-300 грн. (з регулярними затримками), досить складно викласти в 2-3 рази більшу суму за путівку в який-небудь санаторій Криму або Карпат. Про відпустку за кордоном при цінах від $300, зрозуміло, взагалі не йдеться.

Ось тут на допомогу тим, хто прагне відпочити, приходять винахідливі співгромадяни. У таких вигідно розташованих районах, як узбережжя Чорного чи Азовського морів, прийом, розміщення і утримання відпочиваючих вже давно є досить добре налагодженим видом малого приватного «бізнесу». У порівнянні з курортними розцінками, ціни від 5 до 20 грн. за кімнату на добу не так боляче б’ють по і без того невагомiй кишенi так званого «середнього» українця.

Останнім часом цей досить «дикий» вид відпочинку в Україні набуває цивілізованих рис. Тепер вже не лише мешканці морських регіонів, але й власники «садиб», розташованих у не так привабливих, на перший погляд, місцях, також намагаються залучити туристів і відпочиваючих до себе. Цей вид туризму дуже поширений у світі, і має назви «сільський», «зелений», «м’який» чи екотуризм. Нещодавно Спілка сприяння розвиткові сільського туризму в Україні видала каталог «Відпочивайте в українському селі» , де зібрано координати багатьох з тих, хто бажає здати кімнати туристам. Усього в базі цієї спілки адреси близько 700 сільських бізнесменів. Як сказав «Дневі» голова правління спілки Володимир Васильєв: «Якщо в минулому туристів влаштовували хоч якісь мінімальні побутові умови, то зараз вимоги зросли. Але пропозиції намагаються встигати за попитом. І треба зазначити, що спектр послуг, що пропонуються туристам, вже досить широкий. Це й обставлені кімнати, ванна, сауна плюс такі маленькі радощі побуту, як пральні машини, телефон, телевізор і подібне. До того ж багато хто з господарiв у селах мають свої городи, худобу, пасіки і, відповідно, можуть запропонувати тим, хто проживає в них, найсвіжіші продукти — прямо з грядки».

Декілька років приймає в себе туристів Наталя Кульчицька з с. Татарів на Івано- Франківщині . Вона є головою місцевого осередку зеленого туризму. Пані Кульчицька розповіла, що господарi стараються познайомити відпочиваючих з усіма принадами сільського побуту та спілкування з природою — дають провідників для походів у гори, організовують частування на природі, риболовлю, їзду верхи на конях, лікування травами. Деякі, в очікуванні, вочевидь, іноземного туриста, рекламують свої знання 3-4 європейських мов. Зустрічаються також і зовсім вишукані розваги, як, наприклад, слухання фортепіанних творів Баха, Ліста, Шопена. Ціни на подібний відпочинок коливаються від 6-10 до 30-35 грн. на добу за проживання і триразове харчування.

Розвиткові сільського туризму, крім порівняно низьких цін за повноцінний відпочинок, мабуть, може сприяти й те, що в більшості українських регіонів є безліч різних пам’ятників археології та історії, не кажучи вже про своєрідні природні заповідники, яких у нашій країні п’ятнадцять. Є навіть пам’ятники світового рівня, такі, як городища трипільської культури, скіфські та козачі кургани і под. Однак більшість місцевого населення, скоріше за все, і не підозрює про культурні скарби, які є фактично поруч. Тому розвиток такої оригінальної сфери туризму, як зелений, міг би пробудити інтерес місцевих жителів до історії свого краю, що допомогло б не лише їх духовному збагаченню, але й, напевно, було б на користь самим історичним цінностям — мається на увазі їх охорона, реставрація, вивчення і подібне. Розвиток сільського туризму сприяв би й пожвавленню сільських музеїв та краєзнавчих гуртків, які, поки що, повільно, але впевнено вмирають. Приплив капіталу на село, створення робочих місць у туристичному бізнесі, могло б би також якщо не зупинити, то хоча б сповільнити процес міграції молоді в міста, яка з села біжить передусім від безвиході та неробства. Все це значно освіжило б товарно- грошові відносини в регіоні, без яких наші села задихаються в безперспективності натуральних обмінів. На думку експертів, саме залучення туристів і відпочиваючих у сільську місцевість України може сприяти піднесенню авторитету й популярності України в Європі і світі. І не лише як країни, що має добре налагоджену інфраструктуру недорогого «патріархального» туристичного бізнесу, але й як країну, що має не менш унікальні, аніж, скажімо, піраміди Єгипту чи залишки шумерських міст, пам’ятки світової культури. До того ж, наш клімат вигідно відрізняється від клімату багатьох країн світу.

Однак не так все просто, і одного бажання заповзятливого населення розвивати зелений туризм недостатньо. По-перше, існують «білі плями» в законодавстві, без «зафарбування» яких сільським мешканцям просто ніхто не дасть спокійно займатися туристичним бізнесом. Як зазначив В. Васильєв , «у нас немає такого законодавчого акту, який би регулював механізм функціонування системи зеленого туризму. Існують нормативні акти, що регламентують ведення курортного та готельного бізнесу, але вони непридатні для сільського туризму. Адже коли на господаря «повісити» всю структуру органів забезпечення: пожежників, лікарів, інспекторів безпеки, то бізнес вмить «задихнеться». З огляду на це ми запропонували проект закону, за яким ті підприємці, які здають до 8 ліжок, звільнятимуться від податків. Мені здається, це було б дуже вигідно». По-друге, питання в тому, чи готовий звичайний український сільський обиватель прийняти й розмістити відвідувачів на європейському рівні? Адже досі великими проблемами на селі є такі звичні для городянина блага, як газ, каналізація, гаряча вода і подібне. Багато з сіл мають проблеми з дорогами й транспортом. До того ж, у сільській місцевості часто відсутні необхідні для нормального розвитку туризму структури сфери обслуговування — крамниці, дискотеки, ресторани і подібне.

Простіше кажучи, поки що розвиток зеленого туризму в Україні тримається виключно на сільських ентузіастах, котрі втомилися від безробіття й безгрошів’я. Держава не поспішає з наданням кредитів, які б дуже допомогли заповзятливим сільським жителям. Окрім того, в селян виникають труднощі з рекламою своєї діяльності. «Якщо в межах області ще є якісь можливості заявити про свою справу, то в масштабі держави зробити це дуже важко», — зазначила Н. Кульчицька.

Одна з найпростіших істин ринкової економіки свідчить, що не вклавши гроші, ніколи не отримаєш прибутку. Схоже, це розуміють не лише економісти, але й прості мешканці української глибинки, які хочуть вкладати гроші та отримувати прибуток. Проблема полягає лише в тому, що вкладати в них часто немає чого, окрім своєї енергії, бажання працювати, заробляти й гідно жити, що, коли розібратися, також чимало.

КОМЕНТАР

Анатолій КТИТАРЕВ, заступник начальника управління організації туризму департаменту туризму і курортів Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму:

— Розвиток сільського чи «зеленого» туризму — це дуже важливе питання. Наприклад, у країнах Європи йому приділяють дуже багато уваги і створюють вигідні умови для його розвитку. Водночас з ініціативи Асоціації «зеленого» туризму внесено зміни до програми розвитку туризму до 2010 року. У бюджеті передбачаються певні кошти на розвиток цієї галузі. Ми вважаємо, що маємо вкладати максимум зусиль і коштів у розвиток «зеленого» туризму. Так, у травні наш комітет, спільно з Міністерством аграрної політики й Асоціацією розвитку сільського туризму, проводив семінар за участю іноземних представників і випущено каталог, який рекламує сільський туризм. Адже головною проблемою в розвитку «зеленого» туризму є проблема рекламування можливостей приватного сектору. Пропозиції, які внесено на семінарі і до нього, враховано в державній програмі. Це окремий блок, який буде заслухано в парламенті на спеціальних слуханнях. Питання розвитку сільського туризму постійно перебуває на контролі державних структур, але йому не завжди є змога приділяти увагу і підтримку у зв’язку зі складним економічним становищем. До того ж, ми внесли пропозицію в закон, який готує Міністерство аграрної політики, щоб створити пільгове оподаткування для людей, які займаються організацією «зеленого» туризму.

Андрій КОЛЕСНИК, заступник директора координаційного бюро програм ТАСIS:

— Для іноземців дуже цікавий народний український колорит, адже Україна в частині природних та культурних ресурсів вигідно відрізняється від багатьох країн світу. Наша організація надає допомогу в розвитку туризму в Україні: проводить консультації для уряду і просто для громадян, які хочуть займатися туристичним бізнесом, створює інформаційні центри. Однією із проблем «зеленого» туризму була і є реклама. Тому в рамках підтримки програм туризму ми видали рекламну продукцію, яка має залучати відпочиваючих. Сільський туризм може вирішити таку проблему, як створення нових робочих місць, саме в тих регіонах, де справді досить великий відсоток безробітних. До того ж, попит спричиняє пропозицiю. Наприклад, якщо до когось приїжджатимуть туристи, то, можливо, хтось із жителів села вирішить відкрити крамницю або кафе, що також створить додаткові робочі місця. З-поміж проблем можна виокремити основну — те, що немає початкового капіталу та механізму кредитування. Незважаючи на підтримку цієї галузі, також і фінансову, TACIS не може підняти таку галузь, як сільський туризм, із нуля, ми можемо тільки надати поштовху, а розвиток залежатиме від державної політики щодо «зеленого» туризму.