Кiнець багатосторонньої дипломатії?
Зустріч президентів країн- членів Співдружності, що закінчилася вчора в російській столиці, зафіксувала головну тенденцію розвитку взаємовідносин на пострадянському просторі — наголос саме на двосторонню дипломатію і фактично смерть дипломатії багатосторонньої, що залишилася, скоріш, лише тлом для справжніх політичних процесів, переговорів, консультацій і ухвал. Це можна зрозуміти хоча б із короткого огляду головних ухвал саміту. Створення антитерористичного центру виглядає насамперед потрібним Росії пропагандистським кроком. Спеціальні служби країн СНД і так співпрацюють між собою коли йдеться про терористичну загрозу. А от цікаво, чи буде цей центр сприяти видачі Азербайджанові колишнього президента цієї країни Аяза Муталібова, якого вважають там заколотником і учасником замаху на Гейдара Алієва? Муталібов живе в Росії. А як щодо видачі до Грузії колишнього шефа держбезпеки республіки Геоградзе, якого в Грузії звинувачують у організації замаху на Едуарда Шеварднадзе? Георгадзе живе в Росії.
Тепер зона вільної торгівлі. Її знову не буде, незважаючи на тверду позицію, що її зайняв ще на зустрічі прем’єрів Віктор Ющенко. Київ знову не був підтриманий тими своїми партнерами з СНД, тобто тими, хто таку підтримку обіцяв, однак якось знітився під незворушним поглядом Михайла Касьянова. Не випадково, як на мене, Володимир Путін зустрічався з Леонідом Кучмою саме перед колективною зустріччю, щоб запобігти українсько-російській полеміці. Виведення миротворчого контингенту з Таджикистану? Не виведення, а перейменування. Тепер на території країни, стабільність влади в якій насамперед залежить від російської військової присутності, будуть просто російські військові бази — без усяких там есендевських псевдо.
Так чи варто дивуватися, що перед телеоб’єктивами президенти СНД говорили: про погоду, що от, мовляв, у Москві, такий дощ, такий дощ. Але це ж добре, хороших гостей вітають дощем. Побоююсь, що коли президенти залишались наодинці зі своїм російським колегою, тональність розмови різко змінювалась. Путін усвідомлює, чого він бажає від кожного, і, на відміну від Бориса Єльцина, не дуже тяжіє до особистих взаємин із партнерами. Так що головне завдання тих, хто сьогодні намагається пручатися російським уявленням про те, «як нам облаштувати радянський простір» — продумати, якими є реальні ресурси для такого пручання.
