Коли «сачки» у законі

А рецепт — поряд. Кореспонденти «Дня» отримали його, розмовляючи з директором київської «Школи екстернів» Людмилою IВАНОВОЮ. Нині цей експериментальний заклад підводить підсумки першого навчального року.

— Людмило Василівно, ви зазиваєте до вашої школи й підлітків із ДЮСШ, спортивних секцій. Чому?

— Неприпустимо, на мій погляд, вважати прогульниками тих, хто — не побоїмося гучних слів — захищає честь країни чи нехай навіть області на престижних стартах. Та, на жаль, доля їхня ще «не дійшла» до свідомості освітян, які звикли навчати на старий лад. Поки все залишається приватною турботою учнів. Погасити конфлікти допомагають то листи із спорткомітетів, то батьківські підношення.

— А хтось із спортивних структур уже відгукнувся?

— Ми у Києві розіслали запрошення особисто кожному директору всіх ДЮСШ, але на конференцію з індивідуального навчання, що проходила в столичному Будинку вчителя, вони не прийшли. Хоча там, образно кажучи, засідала вся Україна. Цікавою є й відповідь одного з фахівців (школу не хочу називати — вона вельми шанована в місті): «Проблеми навчання нехай хвилюють вас — нас цікавлять тренування». Щоправда, цей «кидок» я парирувала: «А мене, кажу, хвилює, щоб ваші підопічні психологічно були готові до життя. Щоби могли заяву грамотно написати, та й спілкуватися нормально поза стадіоном».

— Таке враження, що ви сама або методист фізвиховання, або, принаймні, великий «фанат» спорту?

— Працювала я й у середній школі, й асистентом кафедри стилістики української мови педінституту імені Михайла Драгоманова. Останні роки впритул займаюся проблемами екстернату. На мою думку, стосовно спорту йдеться, передусім, про розумне планування. Якщо тренер знає, що в такому-то місяці у нього збори, а в такому-то — змагання, то ми зможемо побудувати індивідуальне засвоєння наук з урахуванням виїздів команд. А в звичайній школі дитину припруть до стінки небезпекою бути неатестованим. Але ж абсолютно ясно, що, віддаючи по 4—6 годин на день спорту, вона не сприймає адекватно потік інформації в кабінетах і класах.

— Яку програму пропонує «Школа екстернів»?

— Дисципліни — це звичайний шкільний стандарт, включаючи музику та малювання. Один різновид отримання свідоцтва про освіту — це натуральний щорічний екстернат із попередньою серією консультацій. Інший — регулярне (2—3 рази на тиждень), помірне відвідування занять у режимі «малих груп». Але усувається найприкріше для дитини поняття — «відстаючий». Робота з кожним починається не з чергової сторінки підручника. А з моменту фактичного пізнання. До нас прийшли маленькі діабетики. Вони не можуть займатися в загальноосвітній школі. Адже вони потребують по шість уколів на день.

— Якими розробками ви керуєтеся?

— До школи вже взяли психолога. На майбутній рік поставлено завдання дослідити посильну норму денної праці школяра. Треба, напевно, налагодити контакт з Лікарсько-фізкультурним диспансером, а паралельно формувати власну медслужбу. Звичайно, якщо вдасться знайти кошти.

— Це доведеться вирішувати у високого начальства?

— Півроку провчилися в нашій школі 97 дівчаток і хлопчиків зовсiм не з Московського району, та саме завідуюча відділом освіти райдержадміністрації Ніна Олексіївна Головешко «пробила» нам тимчасове приміщення, включила до аж ніяк не величезного районного кошторису. Низько їй кланяємось. Як і начальнику главку освіти Києва Борису Михайловичу Жебровському, котрий, по суті, дав «Школі екстернів» путівку в життя. Ці люди, до того ж, відкинули запитання на кшталт «Як це, за п’ятьох учитель отримуватиме ставку, мов за клас у 30 осіб?» Та тому, що ці п’ятеро, котрі часто не вибираються з букета болячок, «запущені» щодо програми, варті всіх 50-ти...

— Як юридично все це може бути підтверджено?

— Асоціацію вчителів індивідуального навчання створено в Україні чотири роки тому. Очолює її Тетяна Олександрівна Зима, до речі — викладач математики нашої школи. Ліцензію ми маємо поки що на роботу з дітьми Києва. Але статут не забороняє створювати філіали в регіонах. У самій столиці зацікавилися ідеєю Дарницький та Мінський райони. Але не через зайві бюджетні надходження (ними, зрозуміло, не пахне), а внаслідок розуміння потреб дітвори. Врешті-решт, згідно із законом, належить створювати оптимальні умови для навчання, що ми й навели в пакеті пропозицій, відправлених у наше міністерство. Ймовірно, назрів момент створення благодійницького Фонду розвитку індивідуального навчання дітей України. Тут не обійтися без меценатів. Та хіба діти на це не заслуговують?

P.S. 28 травня київська «Школа екстернів» проводить збори батьків, учнів і представників зацікавлених організацій за адресою: вул. Голосіївська, 12. Ліцей № 241, к. 119. Початок — о 18.00.