КОМЕНТАРІ

Сергій СТОЯНОВ , генеральний директор Української аграрної конфедерації:

— Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та на інші способи переходу права власності на такі землі, що діє де-юре, у реальному житті не запобігає тіньовим операціям із землею сільськогосподарського призначення, іншими словами — земля сьогодні продається-купується, проте лише на тіньовому ринку.

Відсутність легального продажу землі не дає змоги більшості селян — її власникам, особливо людям похилого віку та тим, що не мають нащадків, але мають велику потребу у коштах на якісь свої та своїх родичів невідкладні потреби —легально отримати сьогодні такі кошти та скористатися ними. Багато таких людей вже й померли, не дочекавшись такої можливості.

Загальновідомо, що наше сільське господарство має вкрай обмежений та недостатній для повноцінного кредитування обсяг майна, що може бути передано банкам у заставу під отримувані кредити. А кредити отримуються лише під заставу. Створення ринку землі дало б можливість додатково залучити для таких потреб предметів застави (земельних ділянок) на суму близько 500 мільярдів гривень та отримати додатково через механізми іпотечного кредитування до 400 мільярдів гривень кредитів! Вони б, ці кредити, могли бути використані на придбання сучасної сільськогосподарської техніки (дефіцит одних комбайнів складає 60 тисяч, тракторів — близько 180 тисяч), придбання якісного високопродуктивного насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив.

Зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель повинно змінити ставлення до землі, бо господар, придбавши землю у власність, ніколи не буде по-хижацьки ставитися до неї, виснажувати її, із року в рік висаджуючи, наприклад, той самий соняшник, не вкладаючи коштів у поліпшення родючості земель.

Існують побоювання, особливо серед людей малоосвічених, що здебільшого прислуховуються до чуток, що зняття мораторію на продаж земель може призвести до тих чи інших «страшних» негативних наслідків. Хочеться нагадати тим, хто ці страхи продукує та підтримує в суспільстві, що ринок землі існує в усьому світі, окрім окремих країн.

Я ж, щоб бути лаконічним, зазначу таке — сформована на сьогодні законодавча база щодо ринку земель є достатньо добротною, вона достатньо регулює та мінімізує можливі ризики, пов’язані із запровадженням в Україні ринку землі.

Андрій МАРТИН , кандидат економічних наук, завідувач кафедри землевпорядного проектування Національного аграрного університету:

— Справа в тому, що, не зважаючи на чинний нині «мораторій», існує принаймні декілька цілком реальних схем, як забезпечити перехід прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від однієї особи до іншої. У «навколокиївських» районах, не зважаючи на усі мораторії, близько 80% колишніх паїв вже поміняли своїх власників.

Продаж земельних ділянок селянами є цілком усвідомленою дією. Справа в тому, що нині понад 70% селян — це пенсіонери та особи похилого віку. Самостійно вони сільським господарством займатися вже не будуть (немає ні сил, ні бажання), а молодь у переважній своїй більшості не горить бажанням пов’язувати своє життя із селом.

Крім того, одноосібні господарства, як це не дивно, мають високу собівартість продукції — вони не можуть застосовувати сучасні агротехнології (техніку, хімію, нові високопродуктивні сорти рослин та породи тварин), які потребують значних інвестицій, але у підсумку здешевлюють вартість продукції. Навряд чи селянин самостійно може купити сучасний комбайн або побудувати елеватор — одного паю буде замало, щоб компенсувати такі затрати.

Ще одна «проблема» виникла у зв’язку зі вступом України до СОТ. Тепер сільськогосподарські товаровиробники мають гарантувати якість виробленої продукції. А утримання лабораторій з контролю якості є недешевим задоволенням. Вітчизняне селянство ще ніколи не стикалося із необхідністю забезпечення жорсткого і безперервного контролю якості (а ми, в свою чергу, далеко не завжди достеменно знаємо, чи доброякісна продукція, яку споживаємо). Забезпечити відповідну сертифікацію якості зможуть лише великі крупнотоварні підприємства, а дрібні виробники будуть змушені поступово залишити ринок.

Великі підприємства вже давно мають у оренді десятки тисяч гектарів земель, і їх не стримують жодні «мораторії». Іноземну інвестицію за допомогою досить нескладних юридичних маніпуляцій досить легко замаскувати під «українську», а тому будь-які спроби обмежити участь іноземного капіталу у вітчизняному сільському господарстві приречені на невдачу.

А «кріпацтво» та зубожіння на селі спостерігається, скоріше, у даний час. Допоки суспільство не зрозуміє, що сільське господарство є таким самим бізнесом, як і будь-який інший, воно буде знаходитись у занепаді. Перехід землі від менш ефективних власників (а сільського пенсіонера навряд чи можна назвати ефективним господарем) до ефективнiших, які забезпечують її раціональнiше використання, є цілком природнім. Завдяки цьому зникає проблема незасіяних ланів, впевнено забезпечується продовольча безпека країни.

Люди, які сьогодні лякають «кріпацтвом» та зубожінням, не розуміють простої істини — земля є економічним ресурсом, а не відділом соціального забезпечення. Якщо земля ефективно працює, з неї платяться податки, а село живе. Коли ж земля поділена порівну на всіх, але залишається мертвим економічним активом — годі чекати збільшення привабливості сільського способу життя.

Референдум абсолютно нічого не дасть. В Україні більшість населення проживає у містах і мало що розуміє як у самому сільському господарстві, так і у юридичних нюансах процедур набуття і реалізації прав на землю в Україні.

Тож мораторій слід знімати. Його слід вважати «атавізмом» радянської епохи, який вже давно приносить більше шкоди, аніж користі вітчизняному селу.

Постійне ж нав’язування апологетами «мораторію» орендних відносин завдає значної шкоди українській землі. Сьогодні селяни змушені передавати землю виключно у оренду. Але хто такий орендар? Орендарі є тимчасовими господарями, які мають на меті отримати швидкий прибуток, виснажуючи чужу землю соняшником, рапсом, просапними культурами, натомість не вкладаючи гроші у меліоративні заходи, відновлення родючості. До власної, а не орендованої землі, товаровиробник буде відноситись, скоріш за все, набагато дбайливіше...