КОМЕНТАРІ

Юліан КУЛЯС, голова Українсько- американської демократичної партії, президент банку First Security Federal Savings Bank:

— Якщо ситуація в Іраку не зміниться, й там надалі гинутимуть американські солдати, якщо до кінця року не поліпшиться економіка Сполучених Штатів, то Джон Керрі матиме надзвичайно великі шанси на перемогу в президентських виборах. Згідно з останніми опитуваннями, популярність Джорджа Буша постійно зменшується. До виборів ще чимало часу, й стан справ може змінитися, але я все ж переконаний, що шанси на перемогу в Керрі вищі, аніж у діючого президента США. Адміністрація Буша захищала інтереси великого бізнесу, заможних людей. Білий дім досягнув того, що Конгрес (більшість у ньому також становлять республіканці) зменшив податкову ставку в країні. Найбільше користі нова фіскальна зміна принесла багатій верстві населення. Буш сподівався, що його податкова новація сприятиме економічному розвитку, однак економіка й надалі перебуває в стагнації. Помітні невеликі ознаки росту, але про загальну тенденцію поки що не йдеться. Один із доказів тому — величезна кількість безробітних. За президентства демократа Білла Клінтона рівень безробіття був значно меншим. Проте найбільша проблема Буша лежить у зовнішньополітичній площині й стосується війни в Іраку. Зараз дедалі частіше лунають критичні заяви, що Білий дім поквапився з початком війни, що спочатку він мав би створити широку коаліцію в рамках Організації Об’єднаних Націй. Коли американець щодня чує про загибель своїх співвітчизників у Іраку, то починає замислюватися, а чи заслуговує Буш на переобрання.

Із приводу критики в бік Джона Керрі, мовляв, він неодноразово демонстрував у своїй політичній кар’єрі непослідовність. Кажуть, він був непослідовним, бо попри участь у в’єтнамській війні, сам виступав за її припинення. Хотів би категорично заперечити зауваження подібного роду. Джон Керрі справді служив у В’єтнамі. Він повів себе як патріот, він не втікав від служби за кордон. Однак як людина, яка на власні очі побачила несправедливості тієї війни, він мав повне право її засудити й вимагати припинення воєнних дій. Іншого виходу тоді не було. Нашу війну у В’єтнамі можна порівняти з вторгненням Радянського Союзу до Афганістану. У обох випадках загинуло дуже багато людей. Тому Джон Керрі піднімає сьогодні питання щодо нашої участі в Іраку.

Якщо ж подивитися на політику Білого дому щодо України, то українці в Сполучених Штатах дуже невдоволені змінами в ставленні Вашингтона до Росії після трагічних подій 11 вересня. Буш фактично розв’язав руки впливу президента Путіна на всі колишні республіки Радянського Союзу. Очевидно, це негативно відбивається на процесах і в Україні. Звичайно, в цілому політика як демократів, так і республіканців зводиться до того, аби Україна за будь-яких умов залишилася самостійною державою, щоб вона знову не потрапила в якийсь союз із Російською Федерацією. Але ж ми пам’ятаємо й Буша-батька, який рекомендував українцям триматися своїх «радянських побратимів». У адміністрації Буша-молодшого також працюють люди, які вважають, що Україна повинна перебувати в російській сфері впливу. Українська діаспора в Америці не може бути задоволеною тим рівнем уваги до України, який існує на сьогодні. Він не йде в жодне порівняння зі співпрацею Білла Клінтона. У часи його президентства працювала комісія Кучма — Гор, українська громада постійно тримала тiсний контакт з адміністрацією. До України приїжджав Білл Клінтон, Гілларі Клінтон, Альберт Гор... Ми не бачимо цього за нинішньої адміністрації. Ані Буш, ані Чейні не дуже цікавляться сьогодні українською тематикою.

Із приходом Джона Керрі, вважаю, політика щодо Києва могла б стати значно кращою. Але дуже багато залежить від українського керівництва. Останні події в політичному житті України знову насторожили американських спостерігачів. Йдеться про негативні публікації у впливовій щоденній газеті «Волл Стріт Джорнел», де вона піднімає питання про податкові утиски прихильників опозиції. Маю також на увазі заяви генерала Валерія Кравченка про нібито накази стежити за опозицією. Якщо подібні заяви з’являтимуться й надалі, то теплота відносин України та США знову може опинитися під знаком запитання. Хоч, звісно, в Америці не можуть не помічати й значного позитиву з українського боку: рівною мірою це стосується відправки вояків до Іраку та рішення про європейський напрямок нафтопроводу Одеса — Броди. Чим більше Київ робитиме таких кроків, тим коротшим буде шлях до зближення із розвинутими, демократичними країнами Заходу...

Мирон КУРОПАС, професор історії Університету Північного Іллінойсу, колишній спеціальний асистент президента Джеральда Форда (1975 — 1976 роки), представник Республіканської партії:

— Я впевнений у перемозі на виборах Джорджа Буша. І, зрозуміло, голосуватиму лише за нього. Мені імпонує консерватизм у поглядах республіканців, а також та політика, яку впроваджували попередні республіканські адміністрації. Особливо хотів би звернути увагу на те, як США вибудовували свої відносини із СРСР. Наприклад, республіканець Рональд Рейган дотримувався жорсткої лінії, а демократи навпаки — більш поблажливої: мовляв, навіщо боятися радянську верхівку, коли там такі ж самі люди... Якщо говорити про сьогодення, то Джордж Буш став першим президентом, який вирішив по-справжньому боротися проти тероризму. За попередньої адміністрації «Аль-Каїда» знищувала наші посольства а Африці, а Білл Клінтон нічого не робив. Осама бен Ладен відчув слабкість американців, а тому й стала можливою трагедія 11 вересня. Лише Буш розпізнав реальне зло, тому й розгорнув війну проти тероризму в Афганістані й Іраку. Вірю, що Ірак не просто стане демократичною державою, але взірцем для інших мусульманських держав, які зрозуміють усі вигоди життя в країні, де поважають права та свободи громадянина.

Якщо говорити про Джона Керрі, то тут варто зупинитися на кількох епізодах в його біографії. Насамперед, я не поділяю його критику війни в Іраку. Оцінюю це як зраду державних інтересів. Америка — у війні, тому перед нами обов’язок всіляко підтримувати діючого президента. Незважаючи на те, до якої партії він належить: чи то до Республіканської, чи до Демократичної. Не зовсім совісно повів себе Джон Керрі й щодо критики війни у В’єтнамі, адже вона проводилася проти комуністів. Саме в той час радянський керівник Брежнєв розширював свою імперію. Америка мусила щось робити. Джон Керрі сам брав участь у в’єтнамській воєнній кампанії, однак це не завадило йому піти на зраду своїх товаришів і виступити з протестами проти Америки. Він удався до недопустимого, коли викинув усі медалі, отримані за участь у в’єтнамській кампанії, перед парканом Білого дому. Хочу нагадати, що інший демократ Білл Клінтон в 1960-х роках фактично втік від служби у В’єтнамі. Чимало політиків за це критикували екс-президента. Однак Джон Керрі наголошував, що не було нічого поганого у втечі Клінтона від служби. Вважаю, це до певної міри фарисейство. Керрі був учасником протестів проти Білого дому в 1970- х роках разом із відомою акторкою Джейн Фондою. Під час воєнних дій вона поїхала до Північного В’єтнаму й сказала, що не проти загибелі американців, оскільки вони там не повинні бути. Але таке неприпустимо, аби славетна акторка хвалила ворога! Джон Керрі, схоже, того не усвідомлював.

Якщо аналізувати політику демократів і республіканців стосовно Києва, то мушу визнати, що Білл Клінтон був сильним прихильником України. У 1994 році він запросив Президента Леоніда Кучму на state dinner (державний обід), а такої честі удостоюється далеко не кожен лідер країни. То був дуже значний прояв поваги до України. Коли Клінтона було переобрано на президентську посаду, то «українська» політика Білого дому була дещо відкоригована. Київ мав невиразну зовнішню політику: сьогодні він зближується з Росією, а потім зі США. Коли до влади прийшов Джордж Буш, то його адміністрація звернула увагу на недостатній рівень боротьби з корупцією, проблеми зі свободою слова. Хоч це не означає, що Штати не допомагають Україні: лише торік Америка надала допомоги на $189 млн. Мені також здається, що якби Керрі став президентом, то був би більшим прихильником Росії, аніж нині Буш. Проте багато залежатиме від президентських виборів в Україні. Якщо в Україні не відбудеться змін, то неважливо, хто прийде до влади в США: Керрі чи Буш. Якщо Президент України тяжітиме до Росії, то Америка не виступатиме проти цього. Вирішувати повинні самі українці.

Із приводу закидів у бік Буша-старшого, мовляв, він закликав Україну не виходити з Радянського Союзу, можу сказати одне: той виступ був великою помилкою. У президентів є багато радників. Державний департамент був переповнений прихильниками радянської Москви. Не сумніваюсь, що саме такі люди й мали вплив на Буша-батька, аби він виступив із такою неприпустимою промовою. Також визнаю, що нинішній радник президента США з питань національної безпеки Кондолізза Райс — русофілка. Поводила себе досить зневажливо до Президента Леоніда Кучми. Хоч яким би був президент, але не потрібно забувати, що він представляє велику державу. На жаль, у держдепартаменті досі сидить чимало людей ще старої генерації. Поза тим, запевняю, у США хочуть бачити Україну вільною й демократичною державою.