КОМЕНТАРI

Сергій ТЕЛЕШУН, полiтолог:

Чому отримано саме такий результат? Вибори було побудовано, по-перше, на ставленні до влади. І в цьому випадку успіх Ющенка, Тимошенко і Мороза — це, передусім, навіть за всіх існуючих нюансів, сигнал владi про те, що вона повинна бути зовсім іншою в інформаційному, кадровому і т. ін. плані. Про це давно вже говорив Президент, але його зауваження не було реалізовано. Можливо, вибори зможуть вирішити цю проблему.

Хоч багато хто й сподівається на поповнення фракції блоку «За єдину Україну!» мажоритарниками, проте можна з упевненістю говорити про те, що бренд «партії влади» не став цікавим усьому населенню України. Тобто, будучи загальнонаціональною політичною силою, вона не змогла набрати 20%. Адже в інших країнах, де влада традиційно підтримується населенням, вона набирає від 12 до 25%. Щодо блоку Ющенка, то ця політична сила є міфологізованим ставленням населення до влади. Тобто люди хотіли побачити щось нове — у розумінні, поведінці, амбіціях, тощо. Можливо, ті, хто голосував за цей блок, ще самі не знали, за що саме вони голосують. Тому зрозуміло, чому було так побудовано передвиборну агітацію Ющенка, — кожний вкладав у «Нашу Україну» те, що хотів бачити. І, не отримуючи конкретної відповіді, народ підтримав блок Ющенка. Частину представників блоку Ющенка напевно підтримають щодо деяких питань Тимошенко і Мороза.

Таким чином, говорити про конституційну більшість не доводиться. У парламенті будуть обов'язково підніматися питання, що стосуються імплементації результатів референдуму, постійно діючої опозиційної більшості, внесення змін до Конституції України. Більшість може створюватися. Але вона поки що буде тільки ситуативною, для якої характерні міграція мажоритарників, приховані домовленості і т. ін.

Необхідно відзначити, що технічна оснащеність виборів була незадовільною. Я вважаю, що блок «За єдину Україну!» втратив дуже багато з тієї причини, що багато хто сприймає виборчий процес як складову адмінресурсу. Винними в організаційних прорахунках, чергах на дільницях і т. ін. вважають саме представників влади. У зв'язку з цим багато виборців прямо там змінювали свою думку не на користь блоку влади.

При тому, що вибори-2002 були більш жорсткими і технологічно витонченими у порівнянні з парламентськими виборами 1998 року, вони в той же час були більш прозорі: конкурували не лише влада та опозиція, але й політичні сили, які використали нові технології, займалися паралельним підрахунком голосів і намагалися сподобатися громадянам. Активність електорату пояснюється їхнім бажанням бути не просто об'єктами маніпуляції, а все-таки приймати важливі політичні рішення. Незалежно від «якості» виборів, народ у своїй якості починає рости.

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, полiтолог:

— На цей момент (10 годин 30 хвилин 1 квітня. — Авт. ) дані Центрвиборчкому щод більшості суб'єктів виборчого процесу ще змінюються. Якщо динаміка, яка спостерігається, збережеться (показники блоку «За єдину Україну!» будуть падати, соціалістів Мороза — дещо зменшуватися, а СДПУ(О) — зростати), то ми прийдемо до розкладу, який відобразили провідні соціологічні центри, котрі подали дані екзит-полу. У такому випадку (звичайно, я не виключаю певного неспівпадання даних ЦВК і соціологів, але розходження не повинне вийти за межі похибки) репутація соціологів не повинна постраждати. Якщо ж дана тенденція не підтвердиться, і блок Литвина набере понад 10—11%, то це буде, на мій погляд, дуже підозріло. Вважаю, на цю тему висловляться всі соціологи та політологи, оскільки наша репутація ставитиметься під сумнів.

Трохи більший за передбачуваний результат «Блоку Юлії Тимошенко» пояснюється, на мій погляд, тим, що в останні тижні перед виборами частина тих, хто не визначився, які могли б підтримати Ющенка, «поділилися» між Морозом і Тимошенко. Що, природно, дозволило останнім перевершити очікування соціологів. У свою чергу, Ющенко, який міг розраховувати на 27—30%, отримає, швидше за все, близько 22%. Думаю, основна причина перерозподілу цих 6% голосів — масований контрагітаційний тиск на Віктора Ющенка. Без нього Олександр Мороз і Юлія Тимошенко виявилися б у районі 4 відсотків. Проте остаточні висновки робити ще рано.

Якщо дані ЦВК практично співпадуть із даними екзит-полу, то створення стійкої парламентської більшості у найближчій перспективі буде, на мою думку, неможливим. Швидше всього, проводитиметься законодавча робота в інтересах багатьох політичних сил, при цьому вони не братимуть на себе зобов'язань щодо реалізації конкретної політики. І тільки після зміни «правил гри» може сформуватися більш-менш стійка більшість. Якщо говорити про поділ міністерських портфелів, то найбільш імовірною уявляється ситуація, коли «заединники» домовляться з комуністами. Це може бути найпростішим розвитком подій, тому що комуністи, що б вони не казали, не претендують на головні ролі в уряді. Представники ж блоку «За ЄдУ!» — серйозні люди, та їм, ймовірно, у парламенті буде нудно, їм знадобляться крісла у Кабміні. Чи піде на такі домовленості блок «За єдину Україну!», залежатиме від багато чого. Наприклад, чи погодиться йти на компроміси блок «Наша Україна», чи не поділиться він на частини...

Створення ж парламентської більшості на основі СДПУ(О) і блоку «За єдину Україну!», якщо ситуація не зміниться докорінно, неможливо суто технологічно. Хоча, я вважаю, що такий варіант розглядався б представниками «блоку влади» раніше, ніж варіант з комуністами.

До речі, незважаючи на те, що до парламенту проходить значна кількість політичних організацій під опозиційними лозунгами, створення опозиційної більшості, на мій погляд, неможливе за жодних обставин. По-перше, це неможливо технологічно. Єдиний варіант — комуністи плюс «Наша Україна». Однак цього точно бути не може, хоч приклади їхніх ситуативних домовленостей відомі всім.

Вікторія ПОДГОРНА , політолог:

— Дані, які оголошує країні Центральна виборча комісія, на цей момент (11:40, 1 квітня 2002 року. — Авт. ) несуть у собі «сюрприз» — високий рейтинг блоку «За єдину Україну!». Можливо, це робиться за рахунок інших політичних сил. Наприклад, «Жінки за майбутнє», зелені та інш., за даними соціологічних досліджень, мали більші шанси на проходження до парламенту, ніж ті, які подає зараз ЦВК. Швидше за все, відбувається певне «переформатування» результатів голосування.

Є підстави передбачати, що надалі це може призвести до досить тривіального сценарію, випробуваного у 1999-2000 рр. у Росії. Простіше кажучи, комуністи можуть об'єднатися з блоком «За єдину Україну!» і створити більшість з метою розподілу керівних посад в органах законодавчої і виконавчої влади. До того ж, те, що набирає СДПУ(О), враховуючи їхні інвестиції в партійну інфраструктуру, виглядає не зовсім переконливо. Хоч не виключено, що «блок влади» може піти на коаліцію з СДПУ(О). Тим більше, що по мажоритарних округах, як і треба було чекати, блок «ЗаЄдУ!» провів дуже багато своїх кандидатів. Але про більшість такого роду можна буде говорити лише після оприлюднення остаточних результатів голосування.

Таким чином, у наступному парламенті нам потрібно чекати дуже цікавого розвитку подій. До речі, якщо взяти до уваги той факт, що і багато «заєдинщиків», і комуністи є представниками старої партійної номенклатури, то вони могли б скласти досить стійку коаліцію. Щоправда, окремі заяви Петра Симоненка дозволяють зробити висновок, що комуністи ще не ухвалили остаточного рішення щодо цього. Але те, що ми спостерігаємо з боку «блоку влади» — це, безперечно, досить авторитарна технологія. Можуть, якщо взяти до уваги досить опозиційні настрої на цих виборах українських громадян по відношенню до влади, комуністи увійти до коаліції і з блоком Тимошенко та СПУ. Але я слабо собі уявляю, що комуністи можуть змінити свою традиційну модель «граючої» опозиції.

Володимир ФЕСЕНКО , політолог:

Вибори підтвердили прогнози щодо фаворитів, але неабиякою мірою є й сенсаційними. Успіх «Нашої України» прогнозувався даними соціологічних опитувань і не став несподіванкою, так само як і результат КПУ. Більше того, Петра Миколайовича Симоненка можна вважати одним із головних переможців у серії передвиборних телевізійних дебатів. У порівнянні з президентськими виборами він зробив явний крок уперед.

Співавтором перемоги блоку Віктора Ющенка значною мірою можна вважати місцеву владу, яка грубо і прямолінійно (іноді просто тупо) протидіяла регіональним турам лідера «Нашої України». Результат виявився протилежним, у блоку з'явилися хороші інформаційні мотиви, а Віктор Ющенко, можливо, всупереч своїм початковим очікування, виявився у ролі «ситуативного опозиціонера». Інформаційна кампанія проти лідера «Нашої України», що побудована у модному нині стилі «замочити», також, швидше всього, спрацювала на його користь. Ось такий парадоксальний, на перший погляд, ефект. Конкуренти Віктора Ющенка прагнули сформувати і посилити його «антиобраз», але у результаті вони тільки підкреслювали той «міф Ющенка», який у загальних рисах склався в його потенційних виборців, особливо в областях Західної і Центральної України.

Важливою особливістю нинішніх виборів є безперечний успіх антипрезидентської опозиції (блоку Юлій Тимошенко та СПУ). Багато спостерігачів зазначали, що касетний скандал вичерпав себе, і шанси противників Леоніда Кучми на подолання 4-відсоткового бар'єру уявлялися примарними. Але, виявилося, і Олександр Мороз зберіг свій сільський електорат, і Юлія Тимошенко змогла за короткі строки сформувати «армію» своїх прихильників.

Сумарний результат антипрезидентської опозиції за багатомандатним загальнодержавним округом буде приблизно таким же, як у блоку «За єдину Україну». Тому формально в їхньому поєдинку можна зафіксувати бойову нічию. Але навряд чи на такий результат розраховували ініціатори та конструктори «блоку влади». Порівняно з минулими парламентськими виборами можна говорити про відносний успіх СДПУ(О). Проте, враховуючи солідні інформаційні ресурси, що працювали на есдеків, вагомі матеріальні вклади і в партію, і у виборчу кампанію, ефект міг би бути набагато більшим.

Ще одна визначна особливість виборів-2002 — провал політтехнологічних проектів. Схоже, що практично всі політтехнологічні проекти («Жінки за майбутнє», КОП, «Яблуко» та деякі інші), які інтенсивно розкручувалися, не зможуть виконати головне своє завдання — подолати чотиривідсотковий бар'єр. У чому тут справа, ще потрібно розібратися. Але головна причина, на мій погляд, — у певному консерватизмі українського виборця. Особливо показовою є невдача Команди озимого покоління. «Модерн» московських політтехнологів КОПу абсолютна більшість українських виборців не сприйняла. Можна, звичайно, списати на те, що московські консультанти дуже далекі від українських політичних реалій, адже із тріском програли і їхні українські колеги, які працювали на «Яблуко» і Демсоюз.

Оглушливо провалився «щасливчик» минулих парламентських виборів — Партія зелених України. Виїхати зі старим багажем не вдалося. А претендентів на голоси «аполітичних» виборців цього разу виявилося з лишком. Як не пригадати класика, — «Болівар не виніс двох». Спроба одного з лідерів ПЗУ одночасно поставити на два електоральних проекти (крім своєї партії і на політичне об'єднання «Жінки за майбутнє») з самого початку здавалася деяким політологам сумнівною. Адже електорати цих партій значною мірою перетиналися (що, до речі, підтверджували й опитування), фактично «зеленим» і «жінкам» мимоволі доводилося боротися між собою. Успішний старт виборчої кампанії, схоже, дещо розслабив і лідерів, і технологів проекту «Жінки за майбутнє». Вони не врахували негативної динаміки рейтингів своєї партії і не спробували змінити ситуацію.

Невдача ПЗУ та «Жінок за майбутнє» створює цілком іншу конфігурацію політичної структури нового складу Верховної Ради. Адже пропрезидентська парламентська більшість проектувалася з урахуванням їхньої присутності у парламенті. Тепер спектр вибору для конструкторів більшості значно звузився. Принципова відмова Віктора Ющенка від співпраці з СДПУ(О) може призвести до появи політичної коаліції, що складається тільки з двох блоків-лідерів. Обидва блоки, особливо «За єдину Україну!», отримають значну надбавку в мажоритарних округах, і за рахунок цього можуть сформувати парламентську більшість. Але наскільки стабільною виявиться ця коаліція, і на якій політичній основі вона буде формуватися? Якою буде політична формула нової парламентської більшості? Поки тут запитань більше, ніж відповідей.

А ось поява об'єднаних есдеків у парламентській меншості може стати цілком новим віянням в українському політичному житті. Не виключено, що нас чекає чимало сюрпризів. Новий склад парламенту може отримати дуже строкату та суперечливу опозицію. Однак у них буде й спільний інтерес — закріплення свого політико-правового статусу. Цілком можлива й поява ситуативної конституційної більшості.

Вибори закінчилися. Скандальний шлейф за ними ще тягнутиметься, але все-таки вони стали кроком уперед у розвитку української демократії. Хоч би тому, що період жорстокої передвиборної боротьби йде у минуле, настає час політичних компромісів.

Олександр ДЕРГАЧОВ , політолог:

— По ходу надходження інформації про результати голосування ми маємо деякі несподіванки. Це, зокрема, впевнене проходження до парламенту Соціалістичної партії та блоку Юлії Тимошенко. Присутність цих партій може суттєво змінити загальну атмосферу в Верховній Раді. Вірогідно, що там з'явиться неконтрольована опозиція. Що ж стосується основних результатів виборів, то я передбачаю, що блок «За єдУ» буде змушений пояснювати деякі очевидні нелогічні факти, пов'язані із ситуацією у регіонах, зокрема на Донеччині. Адміністративний та ідеологічний тиск на виборців тут був масовим.

Щодо утворення парламентської більшості, то найбільш вірогідним буде намагання консолідувати максимальну кількість мажоритарників, в тому числі так званих самовисуванців, з метою зробити велику фракцію «За єдУ». На первинному етапі шляхом компромісів Банкова спробує сформувати більшість на основі співпраці з «Нашою Україною», але вона буде нестійкою. Хоч з економічних питань є передумова для такої співпраці, та з політичних суперечноcті можуть носити принциповий характер. Вірогідним є також створення більшості за російським варіантом, що передбачає співпрацю провладного блоку з комуністами. Аксіоматично можливим видається союз блоку Тимошенко та Соцпартії. З іншого боку, несумісними комбінаціями є такі варіанти: Ющенко — СДПУ(О), та Ющенко — комуністи.

Слід відзначити, що настрої прохідних партій, загалом, «антизаєдистські». Комуністи нарешті мають якось зреагувати на те, що їх використовують. Це стосується і соціал-демократів об'єднаних, які сподівалися на кращий результат і будуть шукати пояснень щодо деяких серйозних невідповідностей. Хоч, звичайно, є підстави говорити про успіх СДПУ(О) у порівнянні з минулою виборчою кампанією. А загалом, ми матимемо досить складну ситуацію.

Володимир МАЛИНКОВИЧ , політолог:

— Я задоволений даними, одержаними внаслідок проведення екзит-полу, тому що вони істотно відрізняються від результатів, які пропонує ЦВК. Останні відрізняються зниженням кількості голосів, відданих за Ющенка і збільшенням відсотків «За ЄдУ!». Але це не відповідає реальності, оскільки протягом останніх місяців «За ЄдУ!» не мала й близько 14%. Незважаючи на те, що явно має місце певний рівень фальсифікацій, ми зробили серйозний крок у бік демократії. Шкода, що цей крок супроводиться успіхом блоку Тимошенко, «Нашої України», де присутня достатня кількість націоналістів. Але ми все-таки відкидаємо командно-адміністративну систему, від якої наші люди явно втомилися. Очевидна поразка партії влади свідчить про те, що люди розуміють необхідність політичних змін.

Найвиразнішим результатом виборів буде порівняння даних, отриманих за партійними списками і за мажоритаркою. Ми побачимо, що мажоритарка явно не відповідає даним за партійними списками. І не дивно, адже опорою командно-адміністративної системи в Україні є мажоритарка. Тому для подальшого розвитку шляхом демократії необхідно скоротити різко частку кандидатів по мажоритарних округах або зовсім її ліквідувати. Тільки партійні вибори можуть відображати реальне розташування сил у країні. Крім того, я сподіваюся, що ми зможемо побудувати парламентсько-президентську республіку. Ми не Росія, у нас немає надзавдань, геополітичних та імперських амбіцій, Чечні, по суті, немає ворогів. Нам досить мати парламентсько-президентську республіку й уряд, відповідальний перед парламентом. Зараз з'явився шанс піти цим шляхом.

Посилаючись на успіх опозиційних сил (поміркованих націоналістів і лівих Мороза), можна сказати, що громадянське суспільство в Західній Україні та Києві існує. Саме це демонструє успіх Ющенка, Мороза і, на жаль, Тимошенко. Поки у великих містах східної України перед громадянами стоїть вибір — голосувати або за комуністів, або за «За ЄдУ!» — люди не йдуть голосувати. Тому відвідуваність дільниць там набагато нижче, ніж в інших регіонах. Однак ці вибори стимулюють розвиток громадянського суспільства у східних регіонах.

У парламенті буде дуже цікава конфігурація сил. Близько 90 мандатів блоку Ющенка, 20 мандатів Тимошенко і 25 Мороза дадуть в сумі приблизно 130 мандатів. У партії влади буде більше, ніж у будь-якого іншого блоку, але менше, ніж це число. Блок влади не отримає навіть третини мандатів, тобто, влада не зможе нав'язувати свої рішення. Можна говорити про патову ситуацію, але лише з окремих питань. Мандатів Ющенка і мандатів комуністів (порядку 75) може вистачити для вирішення питань, пов'язаних з демократичними перетвореннями. Я сподіваюся, що есдеки зі своїми приблизно 30 мандатами також прилучаться до прийняття демократичних рішень щодо обмеження президентської влади і мажоритарної системи. Я не виключаю можливості конституційних змін і формування ситуативної більшості з окремих питань в 300 голосів, яка дозволить подолати президентське вето. Міграції мажоритарників до партії влади не буде, оскільки вона сьогодні слабіша за опозицію. Міграція буде у бік Ющенка і, частково, до Медведчука, якщо він буде проводити незалежну політику і дистанціюється від партії влади.