КОМЕНТАРI
Сергій КВІТ, керівник управління з координації діяльності друкованих ЗМІ Державного комітету з інформаційної політики, телебачення та радіомовлення:
— Видання, які мають російські аналоги, реєстрували не ми, а наші попередники з 1995 по 1999 рік. Чим вони при цьому керувалися, сказати не можу. Ми не збираємося змушувати видання переходити на іншу мову. Наша постановка питання полягає у захисті вітчизняних видань. Ми вітаємо іноземні інвестиції в Україну. Але на її території не може діяти зарубіжне видання, яке обходить українське законодавство. Наприклад, відомо, що наша податкова збирає податки тільки за ті гроші, які надходять на рахунок цих видань. Але ж українські редакції видань-аналогів не одержують гроші за російську рекламу, i тому немає об’єкта оподаткування. Цим i користуються московськi видавцi.
Ми не маємо таких повноважень, щоб закривати газети чи знімати їх з реєстрації. Звинувачення Держкомінформу в намаганні ізолювати Україну несправедливі. Ми вважаємо, що конкуренція повинна бути, щоб у нас продавалися усі газети — і не тільки російські, а й німецькі, англійські, польські. Йдеться про інше: на ринку друкованих ЗМІ немає рівної конкуренції. «Коммерсантъ» — це дуже потужна корпорація в Росії, але якщо ми даємо їм кращі умови, ніж нашим виданням, то подібні корпорації тоді не створяться у нас.
Наш інформаційний простір практично не існує, тому що ми його не контролюємо. Свідомість наших громадян формується під потужним впливом сусідньої держави. Ми стаємо заложниками різних інформаційних компаній і провокацій, зокрема проти нас. Подивіться, що показує канал РТР: Крим як аналогія Чечні.
Ми не лобіюємо чиїсь інтереси, не закриваємо одні видання, щоб іншi підтримати. Ми конкретно намагаємося створити економічну ситуацію, сприятливу нашій вітчизняній журналістиці.
Михайло ЦЮПКО, головний редактор газети «Диорама плюс «Московский комсомолец» в Украине»:
— Ми хотіли зробити нормальну українську газету, яка регулярно вміщує частину московських матеріалів, цікавих читачеві. У даний момент співвідношення українських і московських матеріалів становить 50 на 50, іноді менше, іноді більше. Ми є на сто відсотків українським підприємством, але маємо право на торгову марку та авторські права на матеріали «Московского комсомольца». Матеріали ми замовляємо, і за них платимо «МК». Якби в нас були проблеми зі сплатою податків за розміщення реклами, то шановне податкове відомство давно б нам пояснило, що ми не маємо рації. Оскільки перевірок податківців у нас було декілька і претензій до нас немає, ми відчуваємо себе упевнено в цьому питанні.
Московська реклама у нас з’являється. Ми розміщуємо московські рекламні матеріали не як рекламу, тобто ніяких рекламних послуг ми нікому не надаємо й не отримуємо за це грошей, тому немає об’єкта оподаткування. Ніяких відрахувань за кордон ми не робимо, лише за матеріали, які ми замовляємо; всі гроші залишаються в Україні. Читацький попит поступово змінюється, і оскільки гострих подій у Москві немає, ми менше даємо матеріалів про російську політику. Гадаю, що згодом це співвідношення різко зміниться на користь українських журналістських матеріалів. Мабуть, ми більш вільні, ніж iншi українськi друкованi ЗМI, оскільки ми не пов’язані якимись зобов’язаннями з жодною політичною групою або партією. Тому на нас можуть давити, тільки кажучи, що не подобаються російські матеріали. На мій погляд, заява І.Драча викликана незграбними спробами нібито захищати й нібито розширювати інформаційний простір України.
Валерій ІВАНОВ, професор, завідувач кафедри організації масово- інформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка:
— Якщо вести мову про Європу, про Штати, то переважно держава втручається в регулювання теле- та радіопродукції, а не газетної. Вважається, що для теле- та радіопродукції обмежені частоти, там є сенс утручатися. У газетному виробництві частоти необмежені і у втручанні держави немає необхідності. Втім, за останнє десятиріччя, коли почали з’являтися нові способи розробки частот, з’явилося супутникове та кабельне ТБ, держава дедалі менше втручається і в цю сферу. Наприклад, у тій же Франції було приватизовано Перший канал Французького телебачення. У Німеччині також дозволили приватну власність на канали ТБ. Раніше це було заборонено. Потім уклали угоду про транскордонне ТБ, тобто сьогодні, у принципі, дуже важко заборонити теле- та радіопрограми із сусідніх держав.
Щодо газетного виробництва. Спільний ринок, по-моєму, взагалі не запроваджує мито для ввезення газетної продукції. Принаймні в будь-якій країні світу можна знайти газети з інших країн. Та ж німецька «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» — у них п’ять випусків, причому один англійською мовою. Вони його відправляють за кордон. Багато які країни знімають обмеження на імпорт і на експорт друкованої продукції.
Україна підписала Договір про транскордонне ТБ. А щодо газет немає сенсу підписувати такий договір. Те, що каже Драч про підпільні тиражі, — це справа митних органів.
Посилання на Францію не зовсім коректні. Там обмеження йдуть щодо мови у двох напрямах: щодо теле- та радіомовлення, щоб послабити американський вплив, і щодо зовнішньої реклами (вивіски). Наскільки я знаю, з газетами там ніхто не бореться і не звертає увагу, якою мовою виходить преса. Так, в аналогах російських видань багато російського журналістського продукту, але це проблеми цих газет і журналів. Попит породжує пропозицiю. Якщо ці журнали економічно існують, значить, є аудиторія, рекламодавці. Знищити ці видання — з’являться інші. Боротися із цим — означає боротися не із причиною, а з наслідками, бо заборонні заходи — це глухий шлях. Преференції — так. Можна національній пресі робити якісь податкові знижки, але забороняти інші видання? Це призведе до того, що національні видання опиняться в умовах відсутності конкуренції із зарубіжними зразками і знизиться їхній рівень.
