Комп’ютер «порадив» піти в тінь

Коли він дізнався, навіщо я його запрошую пити пиво, відразу ж відмовився. Потім зм’як, нагадав, що пива не любить і попередив у дусі шпигунських історій: гаразд, однак ніяких прізвищ, ніяких імен, ніяких адрес!

— Але хоч ім’я можна, Валентине!?

— Ім’я теж треба змінити!

Хоча його ім’я я й ризикнув назвати, але, схоже, наш персонаж не так уже не має рації, обстоюючи своє інкогніто.

Він ріс хорошим і розумним хлопцем, допитливим і винахідливим. У десять років вигадав, як гасити торфовища: закачувати у вогнища інертний газ. Спитав батька, куди про це написати. «Нікуди!» — безнадійно махнув рукою батько. Пізніше він дізнався справжню причину цього песимізму. Батько був військовим. Винайшов пристрій, що захищає людей від радіоактивного випромінювання. Подав рапорт. Батькові оголосили подяку, видали премію — 30 карбованців. А його начальникові присвоїли позачергове звання і забрали служити до Москви. Пристрій, кажуть, і зараз застосовується у військах.

Років за двадцять після гасіння торфовищ за допомогою інертного газу цей метод застосували під час ліквідації пожеж у Європі...

Конструктором Валентин не став: перемогло гуманітарне єство. Він ще в школі писав фантастичні оповідання — друзі зошити зачитували до дірок — і захоплювався історією. Загалом, після армії та нетривалої праці на фабриці він став студентом історичного факультету Харківського університету. Не відволікаючись на деталі, скажу, що «універ» він закінчив своєчасно. Валентин до того часу опанував навичками роботи на комп’ютері, перед дипломною працею написав програму для політиків. Моделюючи сучасну ситуацію за стандартними критеріями на комп’ютері, користувач міг дізнатися, як у подібній ситуації вчинив би той чи інший історичний діяч. Програму він назвав «Таємний радник». Рецензент дипломного проекту докоряв йому за романтизм, однак саме через цього «Таємного радника» його запросили на працю до одного технічного університету на посаду молодшого науковця.

А йому хотілося бути істориком. Він навіть задумав нову програму на допомогу собі й усім, кого цікавить минуле: комп’ютерну мапу світу в розрізі часу. Набрав дату — і бачиш кордони держав на той чи інший час... Щоб закінчити «Таємного радника», йому забракло сотні доларів. За мапу світу він навіть не брався. Це був 1994 рік, шалений розпал інфляції. Все зароблене йшло на життя.

Він з досадою відчував, що гроші стали грати занадто важливу ролю в його житті. Щоб навчатися в аспірантурі й писати дисертацію (а документи він вже підготував, навіть зробив публікації в університетському «Науковому вісникові»), треба їздити містами, працювати в архівах. Хто сплатить за відрядження?

І в технічному університеті не розженешся! Платня молодшого науковця — 20 мільйонів карбованців, та й ті видають нерегулярно.

За вдачею Валентин — стоїк. Він знов взявся за те, що годувало його ще на студентській лаві — за ремонти помешкань. Бригада дібралася добра і, головне, вміла. Легіні працюють якісно і дуже чисто, майже не створюючи господарям проблем. З цього вони й живуть. Якось там свої двісті у.о. на місяць мають. До того ж цікаво, в бригаді всі — особистості. Щоправда, щоб звільнити собі час, довелося в університеті перейти на чверть ставки.

Так, зараз можна було б знов узятися за науку — зиск дозволяє. Але хто ж буде працювати на об’єктах? А якщо продовжувати ремонти, то це затягнеться на все життя.

Зачароване коло, інакше не скажеш!

Але вихід є! Валентин сконструював універсальний маяк — пристрій, який дозволяє швидко й без особливих зусиль вирівнювати поверхні внутрішніх стін, стель і підлог помешкань до площини скла. Вони зробили та випробували цей пристрій. Ідеал! Швидкість і якість роботи на порядок вища за вже існуючі у фірмі. З такими результатами роботи можна не мати сумніву, що замовлень буде безліч. Є можливість організувати власне підприємство, жити на прибутки від нього, а самому працювати в книгозбірнях, їздити до архівів та музеїв...

Цей самий універсальний маяк і пояснює причини таємничості Валентина. Ні, річ не в загрозі промислового шпигунства — ця причина була б шаноблива і почесна. Обставини набагато прозаїчніші.

За роботу вони отримують готівкою. Йому, звичайно, не хочеться, щоб після виходу газети бригаду розшукувала податкова міліція. Навряд чи цього захочуть і його замовники. А ось якщо відкрити підприємство?

— Підраховували. Податки такі, що я буду віддавати відсотків вісімдесят від запрацьованого. У принципі, мені б вистачило й двадцяти, що залишаються. Але жоден з тих, для кого ми зараз ремонтуємо помешкання — а це в основному підприємці, — не захоче мати зі мною справи «на світлі». У них же гроші, в основному, «тіньові»...

Загалом, Валентин із нетерпінням чекає на новий Податковий Кодекс. Зміниться в Україні обстановка, замовники не боятимуться працювати «на світлі» — ось і він зварганить свою фірму.

А може, недаремно рецензент дипломного проекту лаяв його за романтизм?