Конституція не винна

Затвердження змін до Конституції, ті, що передбачають перехід від парламентсько-президентської до парламентської форми правління, прогнозує прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Такий прогноз голова уряду озвучила на конференції «Україна — Європейський Союз» у Брюсселі. Зокрема Юлія Володимирівна зазначила, що для забезпечення політичної стабільності в Україні необхідно перейти або до президентської, або до парламентської форми правління, щоб чітко розмежувати повноваження влади. Разом із тим, вона заявила, що ефективними є й президентська, й парламентська форма правління у випадку, якщо «вони правильно побудовані». «Питання в іншому: яка форма правління має шанс сьогодні пройти в українському парламенті? Я гадаю, через український парламент має шанс пройти тільки парламентська форма правління. Сьогодні за цю форму буде абсолютна більшість. Президентська форма не зможе набрати необхідної кількості голосів», — переконана лідер БЮТ. Прем’єр також поскаржилася, що, мовляв, на нинішньому етапі Україна має дві гілки виконавчої влади й повноваження Кабінету Міністрів і Президента «постійно перетинаються і це призводить до невизначеності».

Президент Віктор Ющенко, нагадаємо, допускає прийняття нової редакції Конституції на всеукраїнському конституційному референдумі (з народної ініціативи) у випадку, якщо депутати не зможуть прийти до згоди щодо цілісного й дієвого проекту Основного Закону. Нагадаємо, 18 лютого глава держави затвердив склад Конституційної ради. Фракція Партії регіонів вирішила припинити свою участь у роботі цього органу через створення в ньому спеціальної робочої групи, що почала роботу з перегляду всього тексту Конституції.

— Нинішня активність політичних лідерів країни в конституційному питанні — це бажання усунути існуючі вади Основного Закону, що з’явилися після прийняття поправок 2004 року, чи боротьба за владу, — поцікавився «День» у керівника соціологічної служби «Український барометр» Віктора НЕБОЖЕНКА.

— Полярність поглядів щодо конституційного питання очевидна. Тимошенко, щонайменше, публічно виступає «за» парламентську форму правління, в той час як на Банковій виступають за посилення президентських повноважень. Вікторе Сергійовичу, з урахуванням цієї полярності, чи реально взагалі сьогодні говорити про конституційний компроміс «у верхах»?

— Я вам скажу, що ця полярність поглядів розрахована на нас із вами. Це така, знаєте, нова політична вистава. Річ у тім, що й Тимошенко, і Янукович, і Ющенко відкриті або приховані прихильники сильної президентської влади. Всі троє не знають, що робити з парламентом, вони губляться. У Тимошенко при слові «парламент» псується настрій. Вона вже чудово зрозуміла, що ніколи сильний прем’єр не матиме сильну парламентську більшість. Розуміє це і той же Янукович, який ніяк за чотири місяці не може себе відчути лідером парламентської опозиції, і Ющенко, якому дуже важко розмовляти з парламентом. Словом, усі троє, хоч що вони кажуть про парламентську й президентську форму правління, насправді хочуть бути сильними президентами. Тому я вважаю, що пропозиція Тимошенко про створення парламентської республіки — це тактичний хід, який ні в якому разі не є її особистим побажанням на свою особисту політичну перспективу в найближчі десять років. Вона хоче перемогти на виборах і хоче мати сильну президентську владу. І те, що не зробить Ющенко, зробить Тимошенко...

— Ви кажете, що нинішня конституційна активність — це вистава. Коли й чим ця вистава скінчиться?

— У будь-якому випадку, не треба забувати, що справа йде до президентської кампанії, і ця вистава — частина цієї кампанії, не більше. Ну, не виходить жити в злагоді з парламентом, принаймні, у цих трьох політиків. Доки Ющенко, Янукович і Тимошенко володіють більшістю політичних, суспільних, медійних ресурсів у країні, триватиме боротьба за президентство. А ось коли прийдуть нові лідери на зміну цим трьом, ось тоді вже можна говорити: парламентська чи президентська? Хоч би хто зараз переміг на президентських виборах, він боротиметься за сильну президентську владу.

— А за нинішніх реалій, для країни, яка модель краща?

— Я — прихильник сильної президентської влади, оскільки вважаю, що українську бюрократію, олігархів ніякий парламент не прибере. А що робити з судовою системою, що повністю розклалася? Тут можуть допомогти тільки жорсткі закони й сильна політична воля. Ніякий парламент не може впоратися з судовою системою, навіть у Сполучених Штатах. А якщо судова система катастрофічно хвора? Що з нею може зробити парламент? Парламент насправді зручний для олігархічних груп. Із Президентом простіше: він відповідальний за все, він основний адресат соціального невдоволення. І в Президента, якщо він не потрапляє в залежність від оточення, від олігархів, виникає можливість витягнути Україну з того болота, в яке вона потрапила. Парламент, повторюся, не впорається з цим завданням.

— Чи можна казати, що президентські вибори відбудуться вже за наявності або нового, або оновленого Основного Закону країни?

— Ні, не думаю, що це реально. Розумієте, рівень конфлікту між основними претендентами на президентський престол такий високий, що якщо вони ще збільшать тягар призу, що отримає переможець, то це ще більше загострить ситуацію. Я гадаю, що це неправильний шлях. Нехай спочатку хтось із трійки: Ющенко, Тимошенко, Янукович переможе на виборах, а потім ставиться питання про форму правління.

— А що ви скажете про суперечки навколо процедури прийняття Конституції? Прем’єр виступає за те, щоб це питання розглядав депутатський корпус, а глава держави допускає, що крапку в конституційному питанні поставить референдум.

— Тимошенко зараз перебуває в конфлікті з Ющенком, і вона зазначає, що необхідно знищити президентську форму правління. А як тільки вона стане президентом, ми почуємо кардинально протилежні речі. Тобто, в тому числі розмови про процедуру затвердження, форми правління, вони використовують, як елемент боротьби один з одним, не більше того.

Коли Кучма був упевнений, що проведе імплементацію результатів референдуму, парламент знайшов у собі сили захистити свій професійний інтерес. Будь-який референдум перебуває в конфлікті з будь-яким парламентом. Це політологічна старовинна проблема. Чому? Бо є пряма воля населення у вигляді референдуму, а є представницька. І тут реальний конфлікт, оскільки будь-який референдум — це завжди удар по парламенту, навіть найсильнішому. Якщо завтра Англія почне займатися референдумами, то це також буде сильним ударом по їхньому парламенту. І в цьому значенні, зверніть увагу, що країна тисячі референдумів — Швейцарія — має дуже слабенький парламент.

— Ваша оцінка перспектив недавно створеної указом Президента Національної конституційної ради.

— Це все, на мій погляд, форма мобілізації української еліти, підвищення її культури тощо. Конституційна рада, обговорення різних моделей Конституції, обмін погрозами або, навпаки, коаліції різних політичних сил на користь тієї або іншої моделі — це нормальний процес. Це добре, лише б це не відбивалося на економіці. Тобто сьогодні хтось сильніший, він під себе впроваджує якусь модель. Але я впевнений: поки Тимошенко, Ющенко, Янукович будуть на політичній арені, йтиметься про сильну президентську владу. Станеться зміна політичних еліт — можлива інша постановка питання. Ось колись СНД створювали як цивілізований спосіб розділення СРСР, так само були створені й такі партії як БЮТ, «Наша Україна», Партія регіонів — як цивілізований спосіб розділення політичної спадщини Кучми. Це 2003—2004 роках було добре, але ж нині вже — 2008- й. Час би вже створювати звичайні парламентські партії і суспільні рухи, які б захищали конкретні державні інтереси, а не ділили владу. Розумієте, вони як і раніше займаються не виробництвом захисту інтересів, вони як і раніше ділять спадщину Кучми. Ось у чому їхня велика біда і звідси наша з вами занепокоєність, яка форма правління буде? А як прийняти цю форму правління? А які будуть результати? Це реакція на Україну часів Кучми, а не створення перспективної України.

— Підводячи межу, можна сказати, що конституційна «лихоманка» — битва політиків за владу, а не бажання усунути протиріччя в Конституції?

— Зрозуміло, що Основний Закон недосконалий. Спробуйте поговорити з будь-яким політиком із будь-якої іншої країни, крім США (тут упевнені, що в них бездоганна політична машина), вони всі вкажуть на вади й незручності своєї політичної системи. Тобто в другу чергу, це, звичайно ж, цікавить наших політиків, але не в першу, це точно. Все-таки нинішня конституційна активність — це спосіб боротьби за владу, передусім.