Консультації з контекстом
Сьогодні в Берліні відбудуться п’яті німецько-українські міжурядові консультації на найвищому рівні. Делегації очолюватимуть відповідно, федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер і Президент України Леонід Кучма. До складу української делегації увійшли віце-прем’єр Дмитро Табачник, міністр транспорту Георгій Кірпа, міський голова Києва Олександр Омельченко, а також група представників ділових кіл, серед яких глава УСПП Анатолій Кінах, глава ради директорів Індустріального союзу Донбасу Сергій Тарута, глава правління «Інтеренерго» Андрій Ткаченко, народний депутат, почесний президент корпорації «УкрАВТО», президент АО холдингової компанії «Київміськбуд» Володимир Поляченко. Це саме по собі передбачає, що розмова буде різноплановою, насиченою конкретикою і баченням перспектив. Офіційно повідомлялося, що сторони обговорять проблеми економічної співпраці з урахуванням розширення Європейського Союзу і мінімізації негативних наслідків цього розширення для України, перспективи інвестиційного співробітництва. Інформаційний фон консультацій, які планувалося спочатку провести ще 13 січня, але їх було перенесено за домовленістю сторін, навряд чи можна вважати повністю сприятливим для України. Напередодні візиту українського Президента в німецькій пресі з’явилося відразу кілька публікацій, в яких висловлювалися, м’яко кажучи, сумніви щодо щирості намірів українського керівництва стосовно проведення політичної реформи. За два дні до проведення консультацій трапилася дивна історія з заявою колишнього офіцера безпеки українського посольства в Берліні Валерія Кравченка. У середу російська служба радіо «Німецька хвиля» повідомила, що в берлінський офіс радіостанції прийшла людина, яка заявила, що володіє матеріалами про політичне стеження за опозицією, санкціоноване владою. Мовляв, керівники українських спецслужб віддають вказівки своїм співробітникам за кордоном стежити за членами уряду «від міністра і вище». У свою чергу Служба безпеки назвала абсурдними заяви Кравченка. У СБУ повідомили, що він до недавнього часу виконував обов’язки офіцера безпеки посольства України в Німеччині. 11 лютого він отримав розпорядження прибути до Києва в службове відрядження, під час якого мало вирішитися питання про його подальше перебування на посаді, у тому числі з урахуванням віку і стану здоров’я. У зв’язку з відмовою Кравченка виконати відповідний наказ МЗС України, 16 лютого відбулася заміна цього співробітника новим офіцером. «Оприлюднені Кравченком звинувачення керівництва СБУ абсурдні за суттю. Давати будь-які протиправні вказівки або завдання, у тому числі політичного забарвлення, керівництву СБУ заборонено законом України, а тому ніколи це не допускалось», — мовиться у повідомленні прес-служби. «Очевидним мотивом поведінки Кравченка є особисті меркантильні інтереси з приводу можливого припинення його закордонного відрядження», — повідомили в прес- службі.
Попри те, що заява Кравченка поки що не отримала того резонансу, який дав би змогу говорити про початок чергового скандалу, сама по собі вона, як і візит до Берліна майора Мельниченка, навряд чи можна вважати випадковими. Зараз багато хто вказує, що заява генерала СБУ не зіпсує саміту Шредер — Кучма, але в разі, коли той продемонструє публіці документи, скандал може вибухнути надто серйозний, щоб ситуацію можна було ігнорувати.
Дані про зростання товарообігу (до рекордних $3,7 млрд. і зростання прямих інвестицій ($400 млн. минулого року) — це добре. На Львівщині став до ладу завод електрообладнання, на Закарпатті і в Запоріжжі готуються до серійного складання «Фольксвагенів» і «Опелів», що можна вважати першими добрими прикладами. Проте це все — лише ознака того, що німецький (точніше — міжнародний) капітал починає розширювати свою участь в Україні, і не більш за те. Очевидно, що в тому разі, коли Україна зможе запропонувати вигідніші умови для німецького бізнесу, ніж Росія, з розширенням ЄС ділові контакти зростатимуть ще активніше. До цього ще варто хоча б більш- менш зрозуміти, що відбувається навколо газотранспортного консорціуму, а також нафтопроводу Одеса — Броди. Німеччина також теоретично могла б підтримати Україну в отриманні нею статусу країни з ринковою економікою від ЄС — але тут також потрібні певні кроки й рухи, передусім, законодавчі (зокрема тарифи на імпорт автомобілів і таке інше).
Про зміну позицій Німеччини як однієї з найважливіших країн ЄС і НАТО в політичному плані говорити ще явно зарано, а Берлін ніколи не відзначався особливим оптимізмом у цих питаннях. Берлін завжди заявляв, що практика подібних міжурядових консультацій є унікальною, і свідчить про увагу до України. До певної міри, це так. І Сполучені Штати, і Росія, з якими Німеччина має подібні механізми, завжди розглядалися як дуже важливі партнери Берліна. Відмінність українського випадку — в тому, що теоретично Київ прагнув би бути не партнером, а союзником, що підтримується лише Польщею. Заява про можливість асоціації України з ЄС вже практично забута, на неї ніколи не посилалися офіційні особи Німеччини. Щодо доручення України до Плану дій з набуття членства в НАТО — зараз Німеччина, як свідчать експерти, має певні сумніви і застереження.
Загалом позиція німецького керівництва мало відрізняється від тієї, яку оприлюднюють представники структур ЄС — для того, щоб Україна могла сподіватися на ривок у своїх відносинах з Союзом, вона повинна для початку продемонструвати поступ реформ і демократичність політичного процесу. Отже, насправді головною темою розмови Кучми і Шредера стане ситуація навколо виборів, можливої зміни правлячих еліт і правил гри в Україні. І очевидно, що питання будуть відвертими.
З іншого боку, візит делегації на чолі з президентом України — перший цього року прояв «європейського» спрямування української зовнішньої політики. Про його вдалість чи невдалість говорити не варто: він просто повинен бути. Тільки за умови того, що «європейські» прагнення українського керівництва відповідають дійсності, таких проявів мало б бути багато щомісяця — як радив комісар Європейської Комісії Ферхойген, також і з Францією та іншими країнами.
