Контракт на знання чи на диплом?
Коли я став помічати, що наші бідні студенти почали їздити в першому вагоні метро на місцях для немолодих і інвалідів, а багаті студентки замигтіли в норкових шубах по інститутських коридорах, я збагнув: у системі вищої освіти дещо змінилося.
Це кавказький тост під дзвін келихів: «Бажаємо вам здоров'я! Решту ми купимо!». Тепер останнє твердження має відношення й до наших студентів і викладачів — особливо до проблематики новітнього платного навчання. Взагалі-то і здоров'я, й освіта — прекрасні речі. Саме вони будуть головними в новому столітті. Наприклад, найбагатший вчений-комп'ютерник Білл Гейтс — «Майкрософт» — за допомогою багатьох мільйонів своїх пожертв уже реально «покращує життя людей шляхом удосконалення системи охорони здоров'я і навчання».
У нас же, на відміну від капіталізму, майбутнє не так за здоров'ям, як за технологіями організації платного навчання в університетах і академіях, в тому числі й національних. У нас своя система, спрямована в майбутнє. У нас свої діти і батьки (бідні, середні, багаті). Моїх скромних сил вистачить, аби лишень прочинити важкі двері в аудиторії, де нині триває іспитова сесія. Лише кілька спостережень, а також те, про що я дізнався від інших, причетних.
Сесія. Жарко. Хвилювання. Лавина студентів, які востаннє гортають конспекти. Час від часу до вестибуля подають сонцесяйні іномарки, з яких виходять схвильовані дітки. (У колишні часи чорні «Волги» начальства з дитинчатками під'їжджали рідше і зупинялися за квартал). Біля входу, у вестибулях, коридорах — все потрібне для здавання іспитів, заліків, контрольних робіт. Продають уже готові для подання викладачеві креслення, курсові, дипломи, контрольні та письмові завдання, виконані точно на «5». За допомогою всесвітньої павутини «Інтернет», цього підсилювача інтелекту, виготовляють і пропонують на залік чи то іспит усілякі гуманітарні чи технічні продукти.
Скрізь встановлено акуратні каси прийняття платежів від студентів. За додаткові послуги — хочеш знати нову мову, отримати додаткову консультацію — плати додатково. До того, що вже заплатив.
У навчальному році, який закінчується, в Україні кількість студентів-платників майже на 20 тис. перевищувала кількість студентів держзамовлення. Тож не дивно, що оголошене два тижні тому нововведення Міносвіти про розширення платних місць у державних вузах і можливості кредитування навчання (15 років щорічних виплат з доповненням у 3% за витрачене державою на навчання) викликало широкий резонанс серед громадян України. Подібне реформування в масовій свідомості все більше перетворює гарантоване Конституцією право на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах на такий же глум, як і право громадян України на житло, на безкоштовне і якісне медичне обслуговування, на відпочинок.
Сьогодні «День» і друкує два погляди на цю проблему: «людини з боку», чия заглибленість у реальну дійсність накладається і на певні міфи масової свідомості. І професійного експерта, який знає проблему зсередини.
Однак іспити (що для «платних», що для «бюджетних» студентів) мають деякий недолік: в основному, треба відповідати і демонструвати свої знання викладачеві особисто. І тут починається жах, до якого мені важко звикнути. За оцінку в заліківці студенти (окремі) платять (окремим) викладачам гроші. Виявляється, це не секрет. Були ж бо вже й кримiнальні справи. Напевно, і ще будуть. Мені вдалося дізнатися про сьогоднішні розцінки. За залік — 10 баксів, за іспит — 25. Як це роблять — через старосту чи лише особисто — величезна таємниця.
Такою самою таємницею залишається для мене і зміст того, що відбувається. Зрозуміло, професорсько-викладацькому складу, якому через нерегулярні і мізерні зарплати жити ні за що, більше робити нічого... А платним діткам багатих батьків — що, зовсім знання і професія не потрібні?! Виходить, так. Ліниві нащадки не перевелися. Гордо обурюється один із «платних»: «Я гроші заплатив, то я ще й вчитися маю?!»
З іншого боку, платна система для наших убогих вузів, що розвалюються, — це порятунок. Матеріальний. Щоправда, храм освіти і науки може бути або храмом, або не бути ним геть за таких умов. Поставте парти на базарі — та й годі. Але якби не було платного підживлення багатих, потрібно б було скорочувати викладачів: прекрасних, але бідних професорів пенсійного віку. Адже для них зарплата — «з контрактних надходжень». Куди не кинь в освіті — хоч і клин, але полегшений «контрактниками». І керівники вузів уважно стежать за тим, аби платна система міцнішала і функціонувала. Ось ректор викликає викладача і вказує йому на неприпустимість виставлення контрактникам низьких оцінок, двійок. Образяться, підуть, перестануть платити. Виключати не можна — як би не вчилися.
І не виключають. І виходять в результаті дуже цікаві фахівці нового покоління. Навіть лікарі. Без знання гігієни чи фармакології. Із зіпсованою совістю. Справжні «лікарі-отруйники».
Усім погано в цій «платній» історії. Сором викладачів, безпорадність адміністраторів, ідіотизм багатеньких, яким невтямки, що не тільки здоров'я, а й знання не можна за гроші купити. Тут-таки і муки звичайних татусів і мам, які й бачать цю «платіжку» багатих, але не можуть допомогти своїм дітям ні вступити «до престижного» вузу, ні навчатися на жебрацьку стипендію.
Спливає літня сесія. І невдовзі нова хвиля вступних іспитів до вузів. Зазделегідь підготовано нашим урядом і Міністерством освіти нові правила прийому. Розширяються можливості платного вступу і навчання порівняно зі звичайним. Відразу або через тиждень діти багатих батьків можуть вибирати і вступати до будь- якого вузу. Тільки плати!..
Здавна і традиційно (за князів, гетьманів, царів, більшовиків) у нас була чудова система вищої освіти. На що ж вона перетворюється нині? ! @=> Початок на 1-й стор.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Погляд постійного позаштатного автора «Дня», певна річ, суб'єктивний. Наприклад, про «чудову систему вищої освіти» за радянських часів можна й посперечатися — з багатьох причин. Скажімо, чи не вона, ця система, за якої точно так само, як сьогодні «платники», всіми видами переваг користувалися діти державної «номенклатури» (до того ж безкоштовно!), була однією з причин засилля сірості на керівних постах у науці, виробництві, культурі, тій самій освіті?.. І це лише один приклад. Однак зріз нинішньої дійсності, на нашу думку, в матеріалі Юрія Іванова доволі точний і барвистий. Від того ж, що проблемам, порушеним у ній, аж ніяк не п'ять років від народження — гострота їхня не знімається. Тому другий погляд на проблему, який ми пропонуємо читачам «Дня», — вже належить професійному експерту.
