Кордони «Країни мрій» не збігаються з географічними... Усе ще...

Вперше центральними вулицями Києва на Івана Купала пройшла купальська хода. Як тільки на площі перед Андріївською церквою хлопці й дівчата різноколірними стрічками, квітами, вінками прикрасили Марену, гучні трембіти сповістили про добування «живого» вогню (методом тертя дерева об дерево). Звідти кількатисячна хода (а очікувалося, що її формуватимуть кілька десятків тисяч людей) рушила до Співочого поля, де й відбувалося живе втілення прадавніх звичаїв: плетіння вінків і гадання на них, водіння хороводів, спалювання Марени та стрибання через вогнище. Так 6 липня відкрився IV Міжнародний етнофестиваль «Країна мрій», ініціатором якого є невтомний Олег Скрипка.

«Країна мрій» — унікальна місцина на карті культурно-мистецького життя України, де можна познайомитися з етнікою різних країн, але найперше — побачити, почути і відчути яскравих носіїв української традиційної культури — від Криму до Карпат. За словами відомого кобзаря і її постійного учасника Тараса Компаниченка, це дійство дарує радісне відчуття повернення додому після довгих і далеких доріг... «Тут кожен почувається господарем землі з фантастично багатою і так занедбаною культурою, яку слід ще відкривати і відкривати, — продовжує Тарас. — Тут хочеться дивувати наших друзів, що приїхали з усього світу і знають про нас так само мало, як, мабуть, і ми про них. Зрештою, хочеться дивувати і відкривати самих себе».

Шкода тільки, що кордони омріяної «Країни мрій» поки не збігаються з географічними кордонами України.

Як у попередні роки, подібно до відомих європейських фестивалів, у наступні два дні — 7—8 липня дійство розгорталося на кількох сценах. По суті, єдине, що поки відрізняє «Країну мрій» від них, — це відсутність облаштованого наметового містечка. До речі, торік на фестивалі «Рок Січ», зініційованому також Олегом Скрипкою, глядачі з інших міст його розклали самотужки.

Отже, у Майстерні танців гурти — одеський «Фанфаре Оркестра», київський «Буття» і литовський «Сяудяла» — навчали бессарабських та молдавських народних танців. На Обрядовій (театральній) сцені бойківський ансамбль дримбарів і тримбарів відтворював вечорниці, київський «Володар» — купальський обряд спалення відьми, а столичний Центр сучасного мистецтва «Дах» грав виставу «Річард III. Пролог». На Кобзарській сцені виступали уже знані Тарас і Святослав Силенки, Едуард Драч, Костя Черемський, Юрко Фединський, Микола Товкайло, Мустафа (Туреччина) і, звичайно, Тарас Компаниченко, який керував усіма. З нових — Назар Божинський, Василь Кирилик, Назар Черкас... Автономно діяла Алея майстрів. За своєю стилістикою вона нагадувала ярмарок із усім різноманіттям жанрових пропозицій: кераміка, писанки, вишивка, килими, гобелени, вироби із дерева, скла, лози... За словами координатора, заступника директора Музею народної архітектури та побуту НАН України у Пирогово Олексія Долі, було понад 170 майстрів з усіх регіонів. Де ми ще побачимо їхні роботи? Ще не забулися ці інциденти, коли у Києві майстрів виселяли з творчих майстерень, мистецьких ательє, непомірно піднімаючи їм арендну плату... Там мистецьки досконалі витвори, можна сказати, вжиткові шедеври (татарська кераміка, львівське скло...) співіснували з дешевими дрібничками. Але це, мабуть, є ознакою нашого часу — у будь якій країні туристам пропонуються невигадливі сувеніри. Щоправда, це не просто була торгівля, а й навчання — відбувалися майстер класи з ткацтва, лозоплетіння, писанкарства, різьблення, гончарства...

З Артом Картманом із Вашингтону познайомилися, коли він приміряв, а потім купував крайку (пояс). «Цікавий фестиваль, який презентує українські традиції, а також їхнє поєднання із сучасністю. Очевидно, він є своєрідною візитівкою України. Я нічого подібного не бачив у Вашингтоні. Вважаю, що таке гарне велелюдне товариство, яке цікавиться своїми витоками, — це внесок у майбутнє вашої країни. А оцю крайку я одягатиму на пікніки й різні неофіційні заходи. Завжди привожу додому речі, які відтворюють культуру тієї чи іншої країни», — розповідає він.

На сценах виконавці змінювали один одного. Серед постійних учасників: «Божичі», «Древо», «Володар», «Серпанок», «Надобридень», «Буття», французький «Ред Кардель». Хедлайнером була світова зірка (world music) Халєд з Франції. Виконавець сповідує суміш жанрів і стилів, поєднує наспіви Близького Сходу з елементами репу, хіп-хопу, французького шансону, африканського етно... Досі українським слухачам він був відомий за своїми хітами «Didi» та «Aiсha». А також слід відзначити виступ фінського гурту «Varttinа», який співає свої музично-ліричні композиції у традиційному карельському та фіно-угорському стилях, роблячи цікаві аранжування.

Як і було анонсовано Олегом Скрипкою напередодні на прес-конференції, особлива увага була прикута до виступу молодих українських команд «Сонцекльош», «ДримбаДаДзига», «Чоботи з бугая», «Бандурбенд», чиї, так би мовити, дебюти мали відбутися на «Країні мрій-2007». «Нині спостерігається тенденція поширення традиційної музики та народних звичаїв загалом. Таким чином, завдання нашого фестивалю — спонукати музикантів підхоплювати тенденцію й працювати у даному напрямку», — зазначає лідер «ВВ». Музичний оглядач Юрко Зелений називає гурт «ДримбаДаДзига» — відкриттям останнього десятиліття — з часів «Червоної рути-97», а в «Сонцекльоші» відзначає оригінальну стилістику 30-х років, що його помітно вирізняє серед інших. «Коли мене запитують, що пропагую, відповідаю — фольк у будь-якому прочитанні — з рок- чи поп-музикою, джазом чи блюзом, — зазначає Юрко Зелений. — Чому? Тому що технологічне музичне забезпечення (гітари, ударні, клавішні...) скрізь однакові. А чим ми тоді відрізнятимемося, тим більше, що у технологічному питанні плентаємося позаду?.. Тільки нашою пісенною традицією. Таким чином, на «Країні мрій» вітчизняний глядач-слухач може побачити-послухати тих виконавців, яких мало де ще зустріне, оскільки в державі немає цілеспрямованої пропаганди того, що українська музика — модернова».

Отже, згаданим командам разом із закордонними групами була віддана центральна Вечірня сцена. Сам Олег Скрипка скромно виступав на підмостку Під стінами Лаври. Красномовний приклад для супільства, в якому, на жаль, поки не проявляється тенденція сприяння молодим і талановитим. Щоправда, людей прийшло стільки, скільки збиралося на вечірні концерти! Деякі хіти, як от «Галю, приходь» чи «Ой, у вишневому саду» співали саме вони — Олег тільки задавав тон. Відбулася також прем'єра пісні «Кам'яна гора», яка не так давно «привезена» з експедиції по Буковині.

«Я дуже рада, що етнофестиваль такого рівня відбувається у Києві, — ділиться враженнями Лідія Матіяшек. — Я граю на бандурі, ми часто виступали на різних фольклорних дійствах у Північній Америці (тринадцять років тому вона переїхала працювати з Нью-Йорка в Київ. — Ред. ). Знаєте, я об'їздила майже всі області України (залишилося побувати ще у двох) і можу сказати, що українці змінилися внутрішньо. Не зважаючи на різні політичні ситуації, передусім вони усвідомили, що треба вміти постояти за себе, а це найважливіше».

А брати Капранови з агенції «Зелений пес» говорять: «На нашу думку, фестиваль «Країна мрій» стає помітним, бо раніше тільки Олег Скрипка та вузьке коло його однодумців та прихильників знали про фест. І здавалося, образно кажучи, кинути сюди вибухівку — й України не буде... А тепер у тому ж Києві, наприклад, були альтернативні центри святкування Івана Купала. Тобто, як ми зауважуємо, ідеологія «Країни мрій» починає ширитися і це тішить».

«Так склалися обставини, що я був лишень на першій «Країні мрій» і ось тепер прийшов. Перший фестиваль залишив щемливі враження. Він здався мені своєрідною резервацією, де збираються українці, — підсумовує режисер Сергій Архипчук. — Пройшло кілька років і є з чим порівняти. Тут панує особливий дух. Можна побачити дуже різних людей, яких мало де зустрінеш. Усіх їх об'єднує щира любов до України і нашої людності. Цей фест — своєрідний фест опору проти химерних і чужих цінностей, звідки б вони не йшли — з боку Америки чи з боку Росії. Але він ще не став фестом експансії. «Країна мрій» — справді, віддавна нами омріяна земля і хочеться, щоб вона ширилася на всю територію України».

Вечорниці та «вулиці», фестивалі «Рок Січ» і «Країна мрій» є у певному сенсі барометром тих процесів, що відбуваються у нашому суспільстві. У липні 2004-го «Країна мрій» навіяла настрої і прагнення свободи, які проявилися в листопаді—грудні цього ж року під час помаранчевої революції. Вони досі панують, не зважаючи на розчарування політиками.

Заходи, які організовує Олег Скрипка, викликають непідробний жвавий інтерес. Як приклад, до того ж Сергія Архипчука нещодавно телефонували із Дніпродзержинська Дніпропетровської області і прохали організувати щось на кшталт того, що робить лідер «ВВ» у Києві!.. Олег Скрипка — законодавець моди. І у нього, як ми бачимо, є однодумці, послідовники і прихильники.