Корпоративний капіталізм: криза суспільної довіри
Розмови про корупцію не змовкають як у тих, що розвиваються, так і в деяких розвинених країнах. У минулому вважали, що корупція спостерігається переважно серед державних службовців, що частково використовувалося як аргумент на користь приватизації, особливо в країнах, що розвиваються. Та пропагандисти від приватного сектора не брали тоді до уваги здатність голів приватних компаній потурати різним видам корупції у важко уявлюваних масштабах — американський корпоративний капіталізм не так давно продемонстрував це повною мірою.
Корумповані боси примусили червоніти від сорому дрібних урядових бюрократів, як незаконно кладуть до кишень якісь жалюгідні тисячі і навіть мільйони доларів. Масштаби крадіжок, скоєних тими, хто «очистив» Енрон, Уорлдком та інші корпорації, становлять мільярди доларів, що перевищує валовий внутрішній продукт багатьох країн.
Протягом останніх тридцяти років я вивчав економіку інформації. За наявності повної інформації, згідно з припущенням, зробленим у традиційній економіці і так ніколи до кінця і не оціненим прихильниками вільного ринку, таких проблем ніколи б не виникло. Держателі акцій негайно зрозуміли б, що фінансові звіти й інші документи фальсифіковані, і негайно покарали б компанію, яка порушує закон, різким падінням цін на її акції.
Проте інформація ніколи не буває повною. Через податкові пільги і неналежні методи ведення бухгалтерського обліку фірми щедро нагороджували керівників вищої ланки акціонерними опціонами. Це дозволяло великим босам забезпечувати хорошу оплату своєї «праці», абсолютно не турбуючись про реальні підсумки діяльності компанії. Все, що їм було потрібне, — це різко підвищити курс акцій, а потім реалізувати свій опціон. Така система була, мабуть, навіть занадто хороша, щоб бути правдою: тоді як керівники компаній отримували мільйонні прибутки, ніхто, здавалося, не зазнавав жодних витрат.
Природно, так воно тільки здавалося: видача таких опціонів знижувала вартість акцій інших акціонерів. Це було більше, ніж нечесна гра: наявність акціонерних опціонів була сильним стимулом для менеджерів, які прагнули до швидкого підвищення вартості акцій своїх компаній. Таким чином, на перший план виходила не довгострокова стабільність компанії, а короткострокова видимість такої.
Менеджери корпорацій реагують на стимули і можливості. Прибутки керівників вищої ланки в Америці значно виросли за останні півтора десятиріччя. Відповідно виросла і відсоткова частка прибутків, пов’язаних із курсом акцій компанії, в порівнянні з якою частка прибутків, пов’язана з довгостроковим функціонуванням і розвитком, є досить незначною. Складається враження, що все робилося для того, щоб менеджери втратили цікавість до основ існування компанії.
Прихильники вільного ринку мають слушність у тому, що заохочення і стимули мають значення, проте неправильні заохочення чи невідповідні стимули не створюють реального багатства в економіці, а тільки крупномасштабний нераціональний розподіл ресурсів на зразок того, що ми бачимо сьогодні в таких галузях як, скажімо, телекомунікації. Невиправдано високі ціни призводять до надмірного інвестування.
Як показує вивчення цієї проблеми протягом останніх тридцяти років, там, де інформація неповна і незавершена, — а це завжди так! — невидима рука Адама Сміта, з допомогою якої система цін нібито повинна вести економіку до ефективних результатів, невидима частково тому, що її просто немає. У разі неправильних стимулів, як це трапилося з корпоративною Америкою, виникає непереборне бажання створити видимість багатства за рахунок реального багатства.
З цієї ж причини аудиторські компанії, які заробляють більше грошей, надаючи консультативні, а не аудиторські послуги, неминуче стикаються з конфліктом інтересів: у них є стимул (принаймні, на короткий термін) не виявляти зайву строгість до своїх клієнтів, або навіть як консультанти допомагати їм знаходити способи, «не виходячи за рамки правил і законів», покращити видимість прибутковості компанії.
Або аналітики при інвестиційних банках, які заробляють величезні гроші на фондових пропозиціях, можуть, як ми бачили зовсім нещодавно, збувати акції, навіть якщо існують сумніви стосовно їхньої надійності. А якщо у цих банків є ще й комерційне відділення, у них може виникнути бажання підтримувати кредитні лінії на рівні, що виходить за межі розумного, тому що, відрізавши такі лінії, вони ризикують втратити потенційні високі майбутні прибутки від об’єднань компаній, придбань, а також випусків акцій і облігацій.
Більш того, спотворення спонукальних мотивів у приватному секторі впливає на громадські ініціативи, отже вони обидва виявляються тісно переплетеними один з одним. Оскільки в політиці «гроші вирішують усе», приватні ініціативи спотворюють державну політику і не дають їй можливість виправляти дефекти ринкового регулювання, що виражається у ще більшому спотворенні приватних ініціатив. Голова Комісії з цінних паперів і бірж США визнав існування проблем, викликаних конфліктом інтересів при складанні фінансових звітів. Та його зусилля з встановлення правил для вирішення цієї проблеми, зустрілися з найсильнішим опором з боку деяких зацікавлених осіб, доти, поки вибух скандалів не зробив зміни невідворотними. Аналогічно, наявність проблем під час розрахунків, пов’язаних з акціонерними опціонами керівників вищої ланки, визнала Рада з питань стандартів фінансового обліку.
Та знов-таки початкові зусилля з проведення реформи зустріли відкритим опором. У цьому випадку політичний тиск, враховуючи тиск з боку Міністерства Фінансів США, чинили на, здавалося б, незалежну Раду, для запобігання введенню змін. Такі проблеми виникають як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Деякі країни намагаються вирватися з цього хибного кола. Наприклад, тільки тому, що ми справедливо підозрюємо в протиправних діях державних чиновників, які дуже швидко міняють державні пости на посади в приватних компаніях і займаються питаннями, тісно пов’язаними з родом їхньої діяльності в уряді, багато демократичних країн мають закони проти таких «поворотів на 180 0 ». Та не можна забувати й те, що такі обмеження не обходяться без втрат. Наприклад, вони можуть спричинити небажання кваліфікованих фахівців працювати в урядових установах, і, в будь-якому випадку, обмеження рідко допомагають цілком і повністю уникнути конфлікту інтересів.
Але обмеження такого роду, що зачіпають як приватний, так і державний сектор, часто бувають необхідними внаслідок неповноти інформації, оскільки ніколи не можна бути впевненим, що здатне мотивувати людину. Навіть якщо ця людина здається надзвичайно цілісною натурою. Втрата суспільної довіри може обійтися набагато дорожче, ніж вартість державного регулювання. Справді, ця втрата вже оцінюється в мільярди доларів у зв’язку з падінням цін на акції.
Конфлікти інтересів як у приватному, так і в державному секторі існуватимуть завжди. Однак шляхом розвитку чутливості до їхньої присутності, здобуття знань про викликані ними спотворені стимули, насадження правил, які обмежують їхні масштаби, а також збільшення кількості необхідних викриттів, ми можемо пом’якшити їхні наслідки, як у державному, так і в приватному секторі.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф СТІГЛІЦ — професор економіки і фінансової справи Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року
