Кожному «мільйоннику» — особливий статус?

— Який же саме статус ви пропонуєте дати містам- мільйонникам, і для чого?

— Мені та моїм однодумцям хотілося б, щоб офіційний статус найбільших українських міст відповідав їхній, так би мовити, реальній вазі. Крім столиці України — Києва, у нас є ще низка великих економічних, торгівельних, транспортних, наукових, культурних центрів. Це Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса. Кожний із них — обличчя свого регіону. Однак, на відміну від Києва, їм доводиться задовольнятися статусом міст обласного підпорядкування. Точно таким же, як наприклад, у містечка Ізюм Харківської області. Як наслідок, на свої потреби ці мегаполіси можуть залишати лише 17% від зібраних у себе податків. Цих грошей не вистачає на те, щоб налагодити прибирання сміття і залатати діри на дорогах. Про те, щоб побудувати п’ятизірковий готель (без якого солідний іноземний інвестор у місто взагалі ногою не ступить) чи привести в елементарний порядок центр міста, навіть мови бути не може. Я вважаю такий стан речей неправильним. В інтересах держави — дати можливість розвиватися не тільки столиці, а й регіональним центрам. Для цього, по-перше, їхня влада повинна отримати більше повноважень з управління міським господарством. По-друге, потрібно місту надати можливість залишати у себе не менше 50% від податкових надходжень.

— Вісім депутатів із вашої фракції, в тому числі й ви — мажоритарники з Харківської області. Дехто навіть називає «Демократичні ініціативи» не інакше, як «харківське лобі». Логічно передбачити, що ваша ініціатива стосується не стільки великих українських міст в цілому, скільки одного конкретного міста. Тим більше, що будучи депутатом харківської міськради, ви вже ініціювали місцевий референдум на тему особливого статусу. Можливо, Харків рветься в незалежне плавання?

— Ні в яке незалежне плавання Харків не рветься, і воно йому ні до чого. Наша фракція, куди, до речі, крім харків’ян входять ще представники Одеської, Дніпропетровської, Полтавської, Чернігівської, Житомирської та Черкаської областей, дотримується думки, що без вирішення проблем регіонів у цілому створити сприятливі умови для однієї окремо взятої області неможливо. Виходячи з цього, створення фракцій за суто регіональним принципом не виправдане, і ми себе такою не вважаємо.

Що стосується згаданого вами референдуму, то там дійсно йшлося про статус тільки Харкова. Але, будучи депутатом міськради, я в принципі не міг ставити питання в загальнонаціональних масштабах. Зараз я депутат Верховної Ради, і разом із колегами-депутатами збираюся клопотати за всі міста-мільйонники.

— Проте кількість у «Демократичних ініціативах» представників Харківщини наводить на роздуми. Чи не губернатор Євген Кушнарьов приклав руку до її створення? Говорять, до речі, що у зв’язку з особистими стосунками, які погіршилися з лідером НДП Валерієм Пустовойтенком, Євген Петрович зробив все, щоб відірвати від екс- прем’єра якомога більше харківських ендепiстів...

— Журналісти часто перебільшують роль губернаторів та інших позапарламентських сил у створенні фракцій. Не буду розписуватися за інші депутатські утворення, але що стосується нашого, ініціатива повністю знаходилася в стінах Верховної Ради. Представників Харківської області вийшло більше тому, що там у мажоритарних округах перемогли люди певного типу, а саме — досить молоді бізнесмени, які ніколи не були при владі. Вони і склали кістяк нашої фракції. Я лише можу сказати, що мене, як члена Народно-демократичної партії, не вступати у фракцію НДП ніхто не підбивав.

— У такому випадку не зовсім зрозуміло, що ж об’єднало ваших депутатів під одним фракційним дахом. Адже у вас зібралися парламентарії з різних ідеологічних таборів — від правого до помірно-лівого, а також із різними позиціями відносно, наприклад, обрання керівництва парламенту і розподілу комітетів...

— В основу лягла ідея створити фракцію, здатну визначати свої позиції з того чи іншого питання, керуючись здоровим глуздом, а не політичною кон’юнктурою. Ми не відносимо себе ні до опозиції, ні до пропрезидентських сил. Однак якщо ініціативи, висунені будь-якою з цих сторін, будуть нас влаштовувати, ми їх підтримаємо.

— Нещодавно лідер вашої фракції Степан Гавриш заявив, по-перше, про те, що «Демократичні ініціативи» не увійдуть до міжфракційного об’єднання «Єдина Україна», а по-друге, про підтримку висуненої «Нашою Україною» ідеї Договору про спільні дії. Чи означає це, що «Демініцiативи» готові до тісної співпраці з фракцією Віктора Ющенка?

— «Демократичні ініціативи» готові до співпраці з абсолютно всіма фракціями. Однак не йдеться про довготривале зближення чи створення альянсу з будь-якою конкретною фракцією. Для продуктивної роботи потрібно бути незалежними.

— Не секрет, що основні політичні сили вже групуються навколо потенційних кандидатів у президенти України. Кого планують підтримувати «Демініцiативи»?

— Це питання ми ще навіть не обговорювали. Особисто я вважаю, що реальних претендентів на вищу державну посаду поки взагалі не видно. Є лише політики, прізвища яких з’являються у ЗМІ частіше за інших, через що деякі називають їх кандидатами в президенти. Пригадаємо, як було в Росії. Чи міг хто-небудь за два роки до президентських виборів назвати Володимира Путіна кандидатом у президенти? На мою думку, в той час 99% росіян такого політика взагалі не знали. Проте він переміг із найбільшою перевагою. Щось аналогічне може статися і в Україні.

— Останнім часом у парламенті витає ідея «розібратися з урядом». Яка позиція вашої фракції?

— Певні претензії до діяльності уряду, і частково до виконання бюджету за 2001 рік, у нас є. Проте щодо Кабінету Анатолія Кінаха ми налаштовані конструктивно. Перш ніж відправляти когось у відставку, потрібно відповісти на запитання: хто може прийти на зміну? У нинішній ситуації велика ймовірність того, що на зміну команді Кінаха прийдуть добродії, які керуватимуться не інтересами країни, а своїми власними політичними та корпоративними інтересами. Я проти цього.

Тим більше, що в нинішньому уряді багато дійсно гарних фахівців. Спірні питання потрібно вирішувати, а не загострювати на них увагу. У відносинах парламенту й уряду немалу роль відіграватиме позиція глави Адміністрації Президента Віктора Медведчука. Сподіваюся, колосальний парламентський досвід цього політика сприятиме діалогу між законодавчою та виконавчою владами.