"Крик" урвався...
Михайло Мельник - єдиний лауреат загальнонаціональної премії імені Леся Курбаса, керівник Дніпропетровського театру "Крик" - заявив про самоліквідацію свого театру. На скликаній з цієї нагоди прес-конференції він зізнався, що всю ніч просив у Бога сил не звинувачувати в своєму відчайному рішенні нікого персонально. Тільки з гіркотою нагадав, що при врученні йому в травні 1996 року регіональної премії "Січеславна" міськими властями Дніпропетровська йому було привселюдно обіцяно нову квартиру, якої немає й досі, і що жодна з двадцяти фірм, до яких він звернувся з проханням фінансово підтримати новий спектакль "Брама раю", не дала театру жодної гривні... І ніхто в місті не підтримав пропозицію про створення у приміщенні діорами "Битва за Дніпро" культурного центру, який об'єднав би "Крик" з постійно діючою виставкою картин Мельника-батька (котрий повернувся з війни без обох рук, глухим і без ока й написав культями понад дві тисячі світлих і добрих полотен!).
Загалом, Мельник впав у відчай, б`ючись об глухі стіни Дніпропетровська. Вирішив шукати інше місто й інші стіни.
А місто... Чи помітить Дніпропетровськ ще одну духовну втрату? Адже не почули тут інших талановитих криків: не зупинили свого часу ні скульптора Вадима Сидура, ні літератора Олександра Кабакова, а пізніше театральних режисерів Олександра Михайлова, Валерія Бугаєва, Володимира Балкашинова. Вони ж потім відбулися - хто в Москві, хто в Орлі, хто в Курську, хто в Києві... А місто таке ж байдуже знехтувало зникнення двох дитячих театрів - лялькового й ТЮГу.
А через день після заяви Михайла Мельника при великому скупченні фешенебельної публіки й за значної підтримки численних комерційних фірм урочисто відкрився в Дніпропетровську Російський камерний театр. Моновиставою запрошеного із Санкт-Петербурга актора..
