Криза довіри

Ще не так давно таким терміном характеризували період відносин України зі США. Тепер визначення «криза довіри» можна дати поточному етапу українсько-російських відносин. Це перший очевидний наслідок ситуації в Керченській протоці.

Учора вранці стало відомо, що Президент України Леонід Кучма вирішив у зв’язку з конфліктом перервати візити до країн Латинської Америки та повернутися на батьківщину. Прем’єр-міністр України Віктор Янукович із цієї самої причини відклав заплановані раніше візити до Естонії та Латвії. У четвер глава українського уряду вирушить на острів Коса Тузла.

Тим часом у Сімферополі перед будівлею кримського парламенту відбувся мітинг, учасники якого — близько 300 чоловік — заявили про готовність передати Росії разом з островом Тузла весь Крим. Акцію організували Російська община Криму, «Русский блок», а також реском Компартії України. Мітинг пройшов під російськими прапорами і гаслами: «Ми діти єдиної країни, нам жити разом, кордони нам не потрібні», «Коса Тузла — наша спільна земля», «Майбутнє Криму й України — в єдності з Росією». Участь рескому КПУ в організації цього заходу є особливо симптоматичною. Стосовно кримських комуністів відповідь на запитання «тузлівського тесту» — хто є хто в українській політиці? — очевидна: їхні «верхи» не обрали країну, інтереси якої вони готові були б відстоювати. Хоч Петро Симоненко в інтерв’ю журналістам заявив буквально таке: «У мене сумнівів жодних немає, я стоятиму на позиції, що ця територія належить Україні». А голова комітету ВР із питань оборони, також член фракції КПУ Георгій Крючков учора під час парламентських слухань на тему українсько-російських відносин закликав колег подивитися на проблему й під іншим кутом. «Кому знадобилося створювати конфліктну ситуацію в Керченській протоці? Чого добиваються ті, хто її спровокував? — запитав він. — Я не маю на увазі спосіб дій сусідів — спосіб недобросусідський і демонстративно зневажливий. Чого варта позавчорашня заява одного з віце-спікерів Державної думи: до чого, мовляв, цей шум, адже це такі дрібниці — на зразок невеликої сварки на дачній ділянці? Коли слухаєш або читаєш висловлювання окремих політичних діячів Росії, які заявляють, що вони, прийшовши до влади, судитимуть відомих діячів України та Білорусі за злочини перед їхніми власними народами, що ніякої України й інших республік не буде, то розумієш, що це клініка та політична клоунада. Коли вдаються до тез про ліберальний імперіалізм, то мимоволі замислюєшся: а чи не озвучують ці блазні від політики якісь наміри російської влади? Не хотілося б у це вірити...»

Те, що парламентські слухання з питань українсько-російських відносин будуть здебільшого присвячені питанню будівництва Росією дамби в Керченській протоці, було очікуваним і закономірним. Однак — і це стало несподіванкою, — особливою пристрасністю вони не вирізнилися.

Якщо спробувати звести всі виступи до якогось спільного знаменника, то у результаті отримаємо кілька основних тез, якими оперували з трибуни представники різних груп і фракцій у парламенті. Теза №1 — «Росія — наш найважливіший стратегічний партнер» (це, до речі, відзначили навіть представники націонал-демократичних сил у Верховній Раді). Теза №2 — «Від рівня відносин між Україною та Росією залежить стабільність у Європі». І теза №3 — «Жодного разу протягом останніх 13 років українсько-російські відносини не були настільки близькими до точки кипіння, як сьогодні».

Ще були спроби визначити, то чим насправді є «Тузла» (таку кодову назву у виступах депутатів отримала ситуація навколо будівництва дамби). Показово, що представник російської делегації, перший заступник голови Ради федерації Федеральних зборів Росії Валерій Горегляд очікування українських депутатів і журналістів неделікатно проігнорував і про ситуацію навколо будівництва дамби не зронив жодного слова, ставлячи акценти у своєму виступі переважно на позитивних аспектах співпраці наших країн. А українські парламентарії тему Тузли проводили послідовно, хоч і причини та способи вирішення ситуації пропонували різні. Для представників опозиційних фракцій ця проблема стала ще однією нагодою звинуватити у всьому нинішню владу, хоча слід визнати, що окремі аргументи депутатів стосовно практики українсько-російських відносин останнього часу не можна назвати безпідставними. На думку голови парламентського комітету з питань європейської інтеграції Бориса Тарасюка, відносини України та Росії протягом останніх років не можна назвати демократичними. І це стосується, зокрема, режиму двостороннього спілкування російської й української сторін: «це передусім вузькоелітарні корпоративні зв’язки та непублічні тіньові процедури узгодження інтересів і прийняття рішень».

Мабуть, найгострішим у контексті вчорашнього обговорення став виступ ще одного представника «Нашої України», голови парламентського комітету з питань промислової політики і підприємництва Юрія Єханурова. На його думку, «головна проблема Тузли лежить усередині самої України». «Своєю слабкістю ми самі провокуємо тих, хто бачить можливості вирішувати свої проблеми за наш рахунок», — сказав він. Зі слів Єханурова, «росіяни продемонстрували, якою має бути зовнішня політика держави — вона має бути адекватною та здатною реалізувати інтереси своєї держави всіма доступними способами». Він також висловив побоювання, що «острів Тузла, острів Зміїний можуть стати прецедентом для початку ланцюгової реакції». У зв’язку з цим депутат вважає, що Україна повинна відновити свій ядерний статус як чинник стримування. «Звісно, гонка озброєнь нам не по кишені, але наша країна все ж не настільки бідна, щоб не зуміти знову створити невеликий ядерний арсенал, здатний виступити у ролі чинника стримування надмірно люблячих нас сусідів», — сказав він. Депутат закликав передбачити кошти на ці цілі вже в бюджеті на 2004 рік. З його слів, очолюваний ним комітет переконаний у тому, що незалежно від результату конфлікту навколо приналежності острова Коса Тузла парламенту України потрібно розглянути питання, як було виконано ті зобов’язання, спираючись на які Україна розпочала процес роззброєння.

Думку парламентської фракції Блоку Юлії Тимошенко на слуханнях озвучив її представник Олег Білорус. Він закликав керівництво України звернутися до міжнародних організацій для вирішення проблеми Тузли. При цьому він зазначив, що «жодні політичні передвиборні інтереси в Росії й Україні не можуть бути виправданням того, що українсько-російські відносини набули такого злоякісного характеру». «Загалом ми оцінюємо стан українсько-російських відносин як незадовільний, що суперечить національним інтересам як України, так і Росії», — підсумував депутат фракції БЮТ.

Будівництво російською стороною дамби в напрямку о. Коса Тузла, на думку фракції СДПУ(О) стало яскравим свідченням того, що російсько- українські відносини сьогодні надто нестабільні, а будівництво дамби йде врозріз з двосторонніми українсько-російськими угодами, а також із міжнародною практикою. Так озвучив думку фракції її представник Нестір Шуфрич. Він також висловив думку, що питання будівництва дамби в Керченській протоці повинні вирішити на рівні президентів України та Росії.

КОМЕНТАРI

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Сьогодні ми не можемо говорити про мотивацію російської політики довкола Керченської протоки. Ми знаємо, що там відбувається, але поки що не знаємо, навіщо. Не можемо достовірно передбачити подальші кроки Росії й відповідно спрогнозувати їхні наслідки. Думаю, нам залишилося недовго чекати, поки постане питання про те, чи збирається Росія визнавати успадковану з радянських часів лінію кордону з Україною.

Очевидно, що Росія таким чином намагається максимально урізноманітнити інструменти, які вона використовує для досягнення своєї стратегічної мети — реінтеграції пострадянського простору. Росія абсолютно впевнена в своїх силах у відносинах iз Україною та іншими державами і не вважає за потрібне бути перебірливою, вибираючи інструменти, діє відразу на всіх фронтах усіма засобами. З одного боку, це різного роду переговори щодо єдиного економічного простору та інших інтеграційних проектів, з іншого — відвертий силовий тиск, висунення де-факто територіальних претензій. Мабуть, російські стратеги вважають, що таким одночасним наступом можна досягти поставлених у регіоні цілей. Дуже багато залежить від того, яким контрарсеналом володіє інша сторона. Сьогодні росіяни абсолютно впевнені в тому, що Україна не зробить жодних рішучих кроків на захист своєї території.

Одним iз російських сценаріїв розвитку подій може бути свідома ескалація конфлікту. Російські Збройні сили не сунуться на Тузлу. Туди можуть бути відправлені озброєні загони козаків, які будуть діяти під прикриттям ФСБ, але ж, згідно із законом, вони не є частиною Збройних сил Росії. Це буде подано як локальний конфлікт. Можливо, що справді буде здійснена спроба захопити острів Тузла й таким чином розширити територію Росії. Адже хоч як би там російське керівництво намагалося вибудувати свій новий імідж у стосунках із Заходом, очевидно, що ніщо так не турбує Росію, як питання територіального прирощення. Це логіка XIX століття, але, на жаль, Росія від неї ще не відійшла.

Україні слід займати чітку й недвозначну позицію, яка полягатиме в тому, що ми стоїмо на кордоні, який існував між РРФСР і УРСР, згідно з яким острів Коса Тузла входив до складу території України. Звісно, слід закликати до мирного розв’язання проблеми шляхом переговорів, але водночас не потрібно демонструвати надмірний пацифізм у відповідь на відверто агресивні наміри іншої сторони. В жодному разі не слід робити вигляд, що ми не будемо звертатися до міжнародних організацій. У разі перетину кордону з російської сторони первинно необхідний крок — звернення до РБ ООН з відповідною заявою, як це було 1993 року, коли постало питання Севастополя. Також потрібні звернення до урядів країн, які виступили гарантами територіальної цілісності України після відмови від ядерної зброї, насамперед США та Великої Британії. Безумовно, треба прагнути мирного врегулювання на двосторонньому рівні. Але для того, щоб двосторонні переговори були позитивними, треба звернутися до міжнародної спільноти, адже її підтримка посилить позиції України.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог:

— Висловлена мною днями думка, що «якщо в Росії такі ліберали, то які там фашисти?» — не моє гостре слівце, а Анни Ахматової. Під час евакуації в Ташкенті вона жила в готелі по сусідству з німецькими комуністами-емігрантами, які не давали їй спати, оскільки або голосно співали німецькі пісні, або запекло сперечалися. І вранці Ахматова казала: «Ну, якщо в німців такі антифашисти, то які ж там фашисти»? Але головне та найдраматичніше в іншому: за останні триста років мала змінитися російська стратегія в зовнішній політиці, але, на жаль, вона не змінюється. Вона набуває найнесподіванішого вигляду, але суть залишається тією самою.

Незважаючи ні на що, і з боку України, і з боку Росії необхідно робити нові кроки назустріч одне одному. Зрештою, не воювати ж одне з одним через цей острів. Стиснувши зуби, потрібно домовлятися, бо солом’яна згода краща за золоту зваду. Але як домовлятися я, відверто кажучи, не знаю. Я трохи розгублений через те, що сказав керівник Адміністрації президента Росії. До того ж ще й Чубайс обіцяє абсолютну російську присутність... Ну зовсім як Ноздрєв у «Мертвих душах». У його свідомості одночасно працює і російсько-імперська ідеологема, і загальнопланетарна капіталістична ідеологема всевладдя грошей. Необхідно шукати для діалогу інші сили в Росії.

З одного боку, «м’яко стеле» російський президент, і одразу виникають події на зразок тих, які пов’язані з ситуацією навколо Тузли. Це нагадує сюжет із п’єси Брехта, де один і той самий персонаж виступає з двома обличчями. Один пропонує ліберальні моделі власної і чужої поведінки, а інший поводиться грубо й авторитарно. Можна було в Ялті виголошувати певні сентенції, що все робиться за взаємною згодою народів, ніхто не посягає ні на чию суверенність. І раптом, буквально у режимі якогось календарного гротеску, через кілька тижнів агресивний квазівиступ Чубайса, а вслід за тим події у Керченській протоці. Це можна назвати тільки лицемірством. У попереднього російського імперіалізму цього лицемірства не було. У кінцевому результаті все це може закінчитися великою бідою. Все це не просто цілеспрямоване, а є добре продуманою інтригою з боку нашого північного сусіда.

Анатолій ГУЦАЛ, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки:

— Проблема навколо Коси Тузла — це наслідок нової зовнішньої політики Росії, посилення в ній зовнішньополітичної складової і, у зв’язку з цим, нового характеру взаємодії Росії з сусідами, передусім у рамках пострадянського простору. І, крім України, потрібно чекати цілої низки випадків загострення відносин Росії з іншими країнами. Наприклад, із Грузією. Тобто це питання не тільки однієї Тузли — необхідно дивитися ширше. Росія сьогодні, абсолютно очевидно, намагається діяти за зразками поведінки у світі Сполучених Штатів, демонструючи готовність до проведення превентивних операцій за своїми межами, в тому числі і в країнах СНД. Про це ж свідчить нова «доктрина Іванова» — оприлюднений документ під назвою «Актуальні завдання розвитку Збройних сил Російської Федерації». Росія також прагне до затвердження себе і своїх особливих інтересів, геостратегічних цілей у районі Азовського та Чорного морів. Тузла виявилася тим каменем спотикання, навколо якого зійшлися нові стратегічні бачення керівництва РФ і бажання низових ланок якимось чином затверджувати себе в цьому регіоні. Я маю на увазі настрої регіональних еліт, лідерів певних кіл, таких, як «кубанське козацтво» та інших.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор інформаційної служби мовлення телеканалу ICTV:

— Наскільки я знаю, російські політики з приводу проблеми, що склалася навколо острова Тузла, чітко не висловлювалися. По-перше, «операції «Тузла» як такої немає. Адже операція — це заздалегідь розроблений якийсь план. А який план у цієї події? З боку Росії — це дурість. Перш ніж почати «копати», треба було порадитися з Україною. Також треба було провести екологічну експертизу. І, напевно, дві країни змогли б порозумітися. Ніяких планів територіального захоплення немає. І про це в одній фразі — ми не порушимо територіальної цілісності України — заявив міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов. Тридцятого жовтня Іванов приїздить до Києва і заявить те ж саме. А в Україні зараз — істерія. Тридцять депутатів поїхали на острів Тузла грати в «останнього героя», залишивши так і не прийнятий бюджет, висловивши повне зневажання до демонстрацій представників малого бізнесу, які протестують проти потрійного збільшення єдиного податку, закладеного до бюджету. І мені здається, що таке нехтування депутатів своїми обов’язками якраз і руйнує українську державу. Мені здається, що над цією проблемою повинні працювати дипломати, треба пропонувати якісь рішення і механізми. І таке рішення є, оскільки Президент України є головою Ради Глав Держав СНД, де передбачені механізми вирішення міждержавних суперечок. У правовому статусі ніякої різниці між країною- засновником СНД, якою є Україна, підписавши Біловезькі угоди і ратифікувавши їх, і країною, що підписала статут СНД, немає. Оскільки країни, які підписали статут, ніяких додаткових повноважень не отримали. Тому в системі СНД і передбачене розв’язання суперечок на Раді Глав Держав. За статутом СНД, Леонід Кучма може ініціювати скликання Ради Глав Держав СНД і розглянути всі питання, які допоможуть вивести цю історію не в емоційне, а в правове поле. Другий варіант, передбачений у СНД, — це Третейський суд, де дві держави, між якими виникає конфлікт чи спірна проблема, можуть все улагодити. І країни зобов’язуються йому підкорятися. Третій варіант — Міжнародний суд у Гаазі. Треба тільки, щоб дві країни визнали над собою його юрисдикцію. Наскільки мені відомо, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко за наполяганням опозиційних депутатів уже проводив міжнародні консультації. За його словами, ці консультації закінчилися тим, що ніхто не готовий реагувати на те, чого немає. Адже поки немає порушення територіальної цілісності України. І якщо Україна готова реагувати на те, чого немає, то це її особливості незрілої демократії. Мені б хотілося бачити Україну більш зрілою і осмисленою.

Енвер ІЗМАЙЛОВ, музикант, артист:

— Коли порушується кордон, то, звичайно, це серйозне порушення незалежності. І з іншого боку, чим більше подібних конфліктів відбувається, тим серйозніше стоїть питання про актуальність кордонів між Україною та Росією. Все-таки ми сусіди і обов’язково треба виходити з таких положень. Я не політик, але хочеться запитати: чи пам’ятає хто-небудь, з чого починалася війна в Карабаху? З суцільних дрібниць. А війна розгорілася велика. І хто від цього виграв? У принципі — ніхто. У цій сьогоднішній проблемі потрібен розумний дипломатичний хід. Передусім, у ній повинні розбиратися політики. Звичайно, громадськість також. Але думаю, все, що там відбувається, робиться без відома як російського, так і українського народів. Це справа уряду. І вирішуватися це питання повинно на рівні президентів Росії й України.

Богдан КОЗАК, народний артист України, професор (Львів):

— Проблеми навколо Тузли — це провокації, які не можуть викликати нічого доброго, лише здивування та відразу людей. Не думаю, що люди не розуміють, що таке непорушність кордонів. Це прецедент, який в Європі може підпалити бозна-що. Не знаю, навіщо й чому росіяни це роблять. Я розумію, що в них проходять якісь передвиборчі баталії, що в цей період люди роблять усе на свій страх і ризик. І ми як держава в цьому питанні повинні бути рішучими й реагувати одразу, а не чекати два — три дні, тягнути та щось незрозуміле з цієї проблеми робити. Дружба дружбою, а принципи — принципами. Англія, США та Канада говорять однією мовою, але вони бережуть свою політику, економіку, кордони на законодавчому рівні. А чому ми так поводимося, незрозуміло. Якщо в наших законах теж щось визначено, підписано якісь договори, угоди. Думаю, що це питання треба вирішувати в односторонньому порядку. Цей безпрецедентний випадок ще раз говорить про те, що сподіватись на розуміння росіянами, які думають лише про власні національні інтереси, наших проблем неможливо. Тому ми теж повинні ставити свої національні інтереси понад усе, незалежно від того, з ким маємо справу. І уряд повинен відповідати за народ. Депутати, яких ми обрали, повинні бути рішучими в цьому питанні. Бо ця політика смішно виглядає на тлі міжнародних відносин. І одразу ж спадає на думку народне прислів’я: скільки вовка не годуй, він завжди в ліс дивиться. Оце і визначає наші стосунки з нашим північним сусідом. Хоч як до нього добре стався, в нього все одно була, є і буде шовіністична, імперська політика. Нас так уже вчив досвід історії і до сих пір вчить.

Юрій ПАВЛЕНКО, «Наша Україна»:

— Хотілося б вірити, що все це закінчиться припиненням робіт по будівництву дамби в напрямку Тузли і не призведе ні до якого збройного конфлікту. Ситуація, яка склалася сьогодні, дуже ясно продемонструвала всі проблеми, які існують в українсько- російських відносинах. Важко зрозуміти мотивацію Росії, для чого вони це роблять. Очевидно, вони виходять із того, що не може бути «великої Росії» без України. Зараз у них є всі підстави вважати, що Україна остаточно утверджується як незалежна від Росії держава. Підтвердження чому — основна частина товарообігу в нас здійснюється вже з країнами Європи та США, а не з Росією. До цього факту додалася реальна можливість реалізації проекту «Одеса — Броди», що означає хрест на сподіваннях росіян шантажувати українців за допомогою енергоресурсів. Плюс наші північні сусіди явно не впевнені в можливостях провести на пост президента України «свою» людину. Мабуть, усі вищеназвані фактори штовхають російське керівництво до того, щоб створити довгострокові проблеми у відносинах з Україною, які будуть аргументом у їхній розмові з нами надалі. Я не виключаю, що наступним кроком росіян буде встановлення системи ПВО, яка б контролювала всю Керченську протоку та Азовське море. На сьогодні вже не викликає сумнівів те, що за допомогою Тузли Росія поховала ідею ЄЕП. Промоутери ЄЕПу в Україні одержали від своїх російських партнерів велику дулю. Це є позитив. Ще один наслідок — будівництво дамби сколихнуло антиросійські настрої в Україні.

Петро ЦИБЕНКО, фракція КПУ:

— До появи проблеми Тузли був період помітного покращення відносин між двома країнами. І в Росії, і в Україні є сили, які в цьому не зацікавлені. Коментарі деяких наших політиків створюють враження, що дамба вже сиплеться по українській землі. Цього робити не можна. Я особисто повністю переконаний, що дві держави, два народи — Україна та Росія — знайдуть нормальний вихід з цієї ситуації, вихід дипломатичного характеру. Резерви тут є. Поки що, за великим рахунком, ніхто не чув думки жодного із президентів. Однак, хоч як би там вийшло, на превеликий жаль, ці події вже не пройдуть безслідно. Вони залишать великий рубець на серцях народів і України, і Росії. М’яко кажучи, вони не сприяють зміцненню двосторонніх відносин. В тому числі через те, що ці проблеми подаються в ЗМІ не завжди об’єктивно.

Борис АНДРЕСЮК, фракція СДПУ(О):

— Ми змушені констатувати, що, незважаючи на всі дипломатичні зусилля України, ситуація не змінюється на краще. Росія продовжує робити своє. Коли росіяни зажадали від нашого МЗСу підтвердження приналежності Україні острова Тузла, стало зрозуміло — справи більш ніж серйозні. Ми не маємо ніяких гарантій, що завтра з російського боку не буде вимог підтвердити приналежності Севастополя, чи й усього Криму. Сьогодні ми повинні проводити єдину державну проукраїнську політику. Щоб унеможливити деякі вкрай негативні наслідки, які може дати цей інцидент. А те, що такі наслідки реальні, підтверджують і нинішні слухання. Сьогодні українська сторона готується до найгіршого варіанту. У нас просто нічого не залишається. У нас є Конституція, є закони, які вимагають захисту своєї території. Дії росіян в Керченській протоці загрожують усерйоз і надовго підірвати довіру у взаємовідносинах між нашими країнами.

Михайло ДОБКІН, група «Демократичні ініціативи»:

— Дамба, що будується, загрожує зміною природних обрисів Керченської протоки, а саме — розмиванням належної Україні коси Тузла. Очевидно, таким шляхом росіяни сподіваються одержати привід для того, щоб виставити претензії на свій контроль над судноплавною частиною Керченської протоки. Мене вражає, чому Росія вперто не хоче розуміти наслідків своєї авантюри. Адже в неї самої нині є аналогічні проблеми на морському кордоні з Китаєм та Японією. Політики приходять та йдуть. Змінюються стратегії, тактики, приорітети. Але зв’язки між нашими народами залишаються, жоден політик не здатний їх розірвати. Однак, звичайно, неприємний осад у душах людей теж залишиться. Ця ситуація дасть козирі в руки тим, хто в Росії будує свою політику на нелюбові до України, а в Україні — на нелюбові до Росії. Завжди буде привід сказати — та згадайте ж Тузлу, згадайте, що там було! Тому що росіяни вважають нас в усьому винними, а ми — їх. І ще одне хотілося б сказати. Останніми днями в багатьох ЗМІ «розкручувалися» російські політики-українофоби, які буквально поливали Україну брудом. Виникає запитання — невже в нас своїх дурнів мало, щоб ще й їхніх показувати?