Криза довiри

— Хочеться почути думку досвідченого дипломата, відомого як в Україні, так і на Заході та Сході, — що відбувається в українсько-американських відносинах? Пригадується тріумфальний візит у Вашингтон першого Президента України Леоніда Макаровича Кравчука, в ході якого американці виявляли неабиякий пієтет та увагу до українців. І — сьогоднішня криза довіри... Чи як це назвати?

— Думаю, охарактеризувати сьогоднішній стан як кризу довіри буде правильно. Довіри не з нашого боку, а до нас. На жаль, і з нашого боку було чимало зробленого для цього. Україну не вперше звинувачують в порушеннях санкцій. На початку дев’яностих, пригадується, американське посольство з тривогою звертало нашу увагу на порушення нами санкцій, які стосувалися перевезень Дунаєм нафтопродуктів та інших товарів до Югославії. Згодом — дискусія щодо ролі ядерної зброї, яка тривала фактично з 1992 по 1994 рік. Я вважаю, що це були втрачені роки для нормального розвитку українсько- американських відносин та й взагалі відносин між Україною і Заходом. Ну і нарешті питання, що виникли внаслідок зникнення, а потім смерті Георгія Гонгадзе, касетний скандал... Усе це, звичайно, не могло негативно не позначитися на ставленні до України. І мені — як людині, яка присвятила щонайменше десять років своєї дипломатичної діяльності тому, щоб поліпшувати авторитет держави, — дуже прикро, що сьогодні авторитет України знаходиться на найнижчій позначці. Що ж до причин такої кризи довіри, то, на мою думку, влада і правоохоронні органи зробили дуже мало для того, щоб продемонструвати, з одного боку, наявність політичної волі, а з другого — професіоналізм у розслідуванні резонансних справ, які негативно позначаються на авторитеті нашої держави. Як на мене, дуже мало робиться для того, щоб пояснити і нашим партнерам, і нашому суспільству, що відбувається. Дати відповіді на запитання: хто, чому, як вбив Гонгадзе, чому раніше не було прогресу в розслідуваннi цієї справи? Наскільки правдоподібні ті записи розмов, які стосувалися можливого — підкреслюю, можливого — продажу чутливої зброї Іраку. Відповідей немає. А відсутність відповідей породжує додаткову навалу інформації, чуток, які поширюються в світовій пресі. Сьогодні яку б газету не відкрив, чи то «Тайм», чи «Гардіан», чи «Інтернешнл геральд трибюн» тощо, — скрізь негативна інформація про Україну. Нашу державу зараз згадують у зв’язку з так званим Іракгейтом, політичною кризою, акціями протесту. І дуже, звичайно, прикро, що з українського боку чіткої конкретної інформації бракує.

— Ви гадаєте, що в цій ситуації інформація може зарадити справі? Можливо, все зайшло вже настільки далеко, що потрібні якісь інші кроки, адже про записи такого характеру було відомо і раніше? Хоча, за словами посла США в Україні Карлоса Паскуаля, ніяких зв’язків між внутрішньополітичною ситуацією в Україні і цим скандалом шукати не слід, багато оглядачів схильні вважати саме так. Ваша думка?

— Як одну з версій, особисто я цього не можу виключати. Хоча американська сторона це заперечує. Але очевидно, що будь-яка інформація, пов’язана з Іраком, у світі сприймається дуже гостро. І будь-яка інформація про те, що якась країна порушила санкції Ради Безпеки ООН щодо торгівлі зброєю з Іраком — будь-якої зброї, не кажучи вже про сучасні радарні системи, звичайно ж, негативно впливає на імідж цієї держави. Усе, що стосується Іраку, зараз скрізь у світі виноситься на перші шпальти газет.

— Що стосується підготовки до військової операції проти Іраку, то в Америці дехто — зокрема, висловили свою точку зору демократи — сьогодні вважає, що можливості переговорного процесу все-таки ще не вичерпані. Водночас ми спостерігаємо таке загострення уваги лише до запису розмови, — адже американці самі кажуть, що не мають доказів знаходження «Кольчуг» в Іраку. Чи можна вважати саме зараз адекватною реакцію Білого дому лише на факт розмови?

— Я не збираюся виправдовувати, скажімо, дії американської адміністрації, — мені болить те, що завдається шкода авторитетові України. Але давайте спробуємо подивитися на ситуацію очима Вашингтона. Що відбувається? Вони намагаються переконати світову спільноту, своїх союзників — і поки що без особливих успіхів — в необхідності здійснення військової операції проти Іраку. Підстав — а єдиною законною підставою може бути рішення Ради Безпеки ООН — немає. Особисто я вважаю, що було б великою помилкою з боку Сполучених Штатів вдаватися до військової операції проти Іраку без мандату Ради Безпеки ООН. Водночас в певному сенсі їх можна зрозуміти. Дискусія дуже гостра. В цю дискусію втягнуті Конгрес, Рада безпеки ООН, ООН в цілому, НАТО — фактично увесь світ. І раптом американські офіційні особи дізнаються про те, що Україна, можливо, поставила в Ірак радарні системи, наявність і використання яких може — якщо здійснюватимуться польоти американських літаків — призвести до людських втрат. Але це лише гіпотеза. Хоча вони, очевидно, повинні її прораховувати і, очевидно, прораховують. Я не хочу вдаватися до спекуляцій на тему мотивацій. Я вважаю, що неправильно застосовувати силу без санкції Ради Безпеки ООН — як це було, зокрема, в Югославії в 1999 році. Водночас ми можемо безкінечно дискутувати щодо того, чи спеціально в світову спільноту і ЗМІ вкинуто інформацію про можливі поставки української зброї до Іраку. Певне, ми мусимо для себе сформулювати запитання інакше: яким чином ця тема позначається на нашому авторитеті? Очевидно, що негативно. Яких заходів треба вжити для того, щоб зняти цей негатив? Припинити ці розмови ми не можемо. Що ми можемо? Дати достатньо переконливу інформацію, виявити політичну волю до співпраці, спільних розслідувань, щоб зняти ці питання, якщо ми певні, що таких передач не було. Судячи з направленого голові Ради Безпеки міністром Зленком листа, який є, треба розуміти, офіційною думкою, наша держава всі звинувачення відкидає, тобто вона абсолютно чиста. Уявімо собі — знову ж таки, гіпотетично, — що це не так. Поза долею автора цього листа, яка буде вирішена однозначно, це завдасть страшенного удару авторитету України як держави. Особисто я, як народний депутат, не переконаний у тому, що нічого цього не було. Ніхто мене в цьому не переконував. Однак як громадянин, я хотів би, звичайно, вірити в те, що фактичної передачі зброї не було.

— Але зараз влада демонструє відкритість, пропонуючи створити міжнародну експертну комісію, парламентську слідчу комісію тощо. Ви братимете участь у цьому розслідуванні?

— Якщо мене запросять до участі, то — так. Тим більше, що, за розподілом обов’язків у керівництві Міністерства закордонних справ, я безпосередньо відповідав за питання військові, військово-політичні, входив до складу комітету експортного контролю, тобто ця тематика мені знайома. Але, повторюю, щоб ці розслідування були успішними, потрібна готовність до них влади, а точніше, всіх, причетних до експорту озброєнь і технологій подвійного використання, потрібна нарешті чітка інформація.

— А як би ви прокоментували репліку голови ВР Володимира Литвина щодо того, що деякі політики, урядовці, депутати дуже часто відвідують Ірак і буквально примушують Президента, уряд «вести переговори»?

— Хочу вам сказати, що я знаю цих людей. Коли я був міністром закордонних справ, до мене приходили «ходоки» з Верховної Ради, які дуже настирливо пропонували налагоджувати різного роду контакти. Причому цей інтерес, наскільки мені було відомо, виходив за межі суто програми «Нафта в обмін на продовольство», — йшлося про більш серйозні речі, в тому числі про озброєння. Тому це зауваження голови ВР абсолютно обгрунтоване, — є бізнесові кола, які хочуть, певне, не обтяжуючи себе роботою по маркетингу, пошуку партнерів тощо, заробити гроші. Але ж не ці депутати приймають рішення про передачу або непередачу озброєнь і дають вказівки всупереч рішенням комітету експортного контролю.

— У людини, яка не розуміється на тонкощах дипломатії, можуть виникнути сумніви: а чи взагалі можна надати переконливі докази того, що на території Іраку немає «Кольчуг»? Тим більше, що США, здається, саме зараз не прагнуть вірити Україні — вони формують глобальний антиіракський контекст. І «українська зброя» непогано в нього вписується. Складається враження, що такі докази може надати лише сам Саддам Хусейн...

— За сучасного рівня розвитку техніки зібрати докази не так уже й важко. І США мають достатньо технічних засобів, в тому числі й супутники-розвідники. З боку Іраку дійсно треба виявити готовність до прийняття інспекцій ООН, які, можливо, доведуть правдивість або хибність тверджень про наявність на території країни радарних систем. Думаю, в цій справі врешті-решт треба поставити крапку.