Куди поїхав цирк

Нинішній тиждень для українських артистів став переломним. До кінця місяця вже можна робити певні висновки щодо прийнятого в липні Верховною Радою Закону «Про гастрольні заходи в Україні», а до того ж днями набрали чинності й постанови Кабміну, що його тлумачать. Тлумачи дійсно є що — закон цілком змінив відносини артистів і держави. Як було зазначено в офіційній заяві, опублікованій на сайті ДПАУ, відтепер гастролі приноситимуть прибуток не лише артистам. А експерти, у свою чергу, передрікали, що закон, якого чекали щонайменше років п’ять, сприятиме тому, щоб хоч частина тих мільйонів, які вивозять з собою гастролери, затрималася в держбюджеті.

Однак про все по порядку. У Міністерстві культури та мистецтв наголошують на декількох принципово важливих і корисних нововведеннях. Насамперед, йдеться про так званий гастрольний збір, що становить 3% від суми виручки за продані квитки. Платити їх, щоправда, будуть на рівних як закордонні гастролери, так і вітчизняні артисти. Але зате зрештою всі кошти підуть на підтримку «українського виробника». Як це буде на практиці, в законі також зазначено: 30% залишиться на спеціальних рахунках Держказначейства в регіонах, а 70% підуть на дотацію, яка на конкурсній основі розподілятиметься між вітчизняними гастролерами. А до останніх належать не тільки «зірки» шоу-бізнесу, а й різногабаритні театральні трупи, цирки й навіть Луна-парки.

Не дивно, що у артистів до цього пункту виникло найбільше претензій, притому державні та приватні структури в цьому випадку, як то кажуть, співають в унісон. «З одного боку, новації дуже навіть запитані, — говорить директор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Михайло Захаревич, адже за роки неврегульованої гастрольної діяльності з України «поїхав» річний бюджет країни. З iншого — чому гроші повинні акумулюватися в Держказначействі, а не в органах культури», — дивується він. Уже зараз можна прогнозувати, що девізу закону «на підтримку вітчизняного гастролера» втілитися в життя не судилося, оскільки внаслідок деяких нюансів закону прослідити за грошима буде доволі складно. До того ж, говорить директор театру, не зовсім зрозуміло, куди подавати заявки, щоб узяти участь у конкурсі; виходить, що кращого визначає Держказначейство.

У компетентності того, хто визначатиме еталон середньостатистичного смаку й вибиратиме між, скажімо, Наталею Могилевською та Ані Лорак, сумнівається й художній керівник українського гастрольно-концертного об’єднання «Музична хвиля» Олександр Гриценко. Крім того, в нього виникає ще одне важливе питання. У законі сказано, що відвідування артистами того чи іншого населеного пункту необхідно внести в банк даних гастрольних заходів. Зробити це необхідно за 10 днів до події (якщо глядачів планується більш як 1000 осіб, то за місяць), притому у відповідній заявці необхідно в усіх подробицях описати, що чекає глядача на концерті або спектаклі.

«Якщо мій артист, — говорить О. Гриценко, — в кожному місті підлаштовуючись під настрій глядача, видозмінює програму, то виходить, що я повинен вибігати на сцену з папірцем, затвердженим худрадою, й кричати: «Алло Борисівно, що ви співаєте, у нас за планом зовсім інша пісня!» Можливий ще інший варіант: у мене, скажімо, йде репетиція, і в якийсь момент я розумію, що буде краще поміняти номери місцями або замінити артиста. Отже, тепер мені треба вибачитися перед усіма, сказати, що спектакль відкладається на невизначений час і стрімголов бігти в худраду, щоб там затвердили оновлений варіант». На думку О. Гриценка, з усього вищесказаного можна зробити лише один висновок: постраждає глядач, у якого не буде з чого вибирати, а те, що залишилося, перетвориться на заштамповане й нудне дійство.

Проте труднощі, з якими вже починає стикатися шоу-бізнес, навряд чи порівнянні з труднощами малих творчих колективів. За словами Миколи Кобзова, президента однойменного цирку, вони позначаться знов-таки на глядачеві. Ціна на квиток зросте щонайменше вдвічі. Зважаючи на, м’яко кажучи, невеликі прибутки жителів районних центрів і сіл, дозволити собі заплатити за розвагу 10—15 гривень мало хто зможе. Звідси випливає: населені пункти, де часом навіть і Будинку культури немає, повністю позбавляться видовищ. Увійти ж у становище глядача не вдасться щонайменше з двох причин. По-перше, якщо говорити про вищезазначений збір, а також завчасне й докладне попередження про візит, це передбачає розширення штату — хтось же повинен займатися бюрократичними процедурами. По-друге, нововедення, пов’язане з відсотком від виручки за квитки, передбачає робити їх номерними. Друкарень, які б могли взяти на себе подібні справи, в Україні всього дві. А отже, навіть собівартість квитків істотно відрізнятиметься від нинішньої. «Сьогодні ми вже цілком серйозно думаємо про те, щоб гастролювати переважно в Росії, — говорить Микола Кобзов. Мені здається, не лише ми складаємо подібні плани. Скоріше за все, в найближчому майбутньому Україну чекає чергова хвиля відтоку талантів».

Щоправда, в Міністерстві культури та мистецтв так не вважають. Тут цілком солідарні з позицією Податкової адміністрації: артисти повинні заробляти на себе самі й поповнювати прибуткову частину місцевих бюджетів. Питання в іншому: якщо, згідно з даними Інституту соціології НАНУ, 2002 року, порівняно з 1995-м, кількість відвідувачiв театрів і концертів скоротилася вдвічі, то якою ця цифра буде тепер?