«Київські діалоги»:

Усупереч закладеній у назві географічній безальтернативності, проект «Київські діалоги» (в рамках якого шукають взаєморозуміння головні редактори українських та російських видань) проходять не лише в столиці України. Наприкінці грудня 2009 року проект локалізувався в Москві. Його підсумком став не лише власне діалог, а й (зокрема) відомий читачам «Дня» та «Российской газеты» спільний проект цих двох видань. Своєрідний обмін конструктивним позитивом під заголовками «Яку Росію ми любимо» (думки української інтелігенції, зібрані «Днем» і опубліковані «Российской газетой») і «Яку Україну ми любимо» (відповідно, зібрані «Российской газетой» і опубліковані в «Дні»).

— Перший досвід нашого співробітництва з газетою «День» дуже важливий, — зазначає головний редактор «Российской газеты» Владислав ФРОНІН.

— Зараз хотілося б піти далі і, скажімо, подати відеоряд: Росія очима українського фотокореспондента і навпаки — Україна очима російського. При цьому кожен із них має бути вільний у виборі місць для зйомок. Це буде ще один крок на шляху до звільнення від стереотипів, від накопичених образ і підозрілості.

Хоча головними учасниками проекту є керівники ЗМІ, рамки «Київських діалогів», що пройшли 21 червня в Києві, охопили також територію Адміністрації Президента і дипломатичний корпус. Зокрема, цього разу на зустріч медійників приїхав посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов. Залученість у цю, здавалося б, журналістську «цехову» дискусію політичних фігур автоматично розширила контекст і спектр тем, виводячи діалог із відносно вузького медійного рівня і розширюючи його до рівня суспільно-політичного.

21 червня в київській зустрічі взяли участь: головний редактор газети «День» Лариса Івшина, головний редактор газети «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий і Юлія Мостова, керівники інформаційних агентств Інтерфакс і Уніан Олександр Мартиненко та Олександр Харченко; з російського боку: Михайло Швидкой, екс-міністр культури РФ, завідувач кафедри державного управління у сфері культури факультету держуправління МДУ, головні редактори видань «Московський комсомолец» (Павло Гусєв), «КоммерсантЪ» (Азер Мурсалієв), «Огонек» (Віктор Лошак), Михайло Гусман, перший заступник генерального директора інформаційного агентства ИТАР-ТАСС.

Уже на початку зустрічі стало очевидним, що нинішні події в Україні російські та українські медійники розглядають з абсолютно різних позицій: якщо для російських колег нинішнє українське керівництво здається рятівним для міждержавних відносин, то для української сторони вони виглядають абсолютно інакше.

Такі різночитання в умовах переважно викривленого інформаційного простору як з одного, так і з іншого боку, і є приводом для проведення подібних зустрічей, налагодження діалогу та спроб досягти взаєморозуміння. Не лише в питаннях політичних, але перш за все в тому, що собою являють суспільства України та Росії, як вони функціонують, чим живуть і які примари минулого їм не дають рухатися вперед. Це, до речі, теж стало предметом обговорення. Так само, як і саморегуляція журналістського середовища. Зокрема, виявилось, що останнім часом тенденції у свободі преси України та Росії кардинально змінили свої напрями. Якщо в нас з’явилися тривожні сигнали, то ЗМІ наших сусідів відчули себе вільніше. Навіть незважаючи на десятки не найдемократичніших поправок, що були внесені останнім часом у законодавство, що регулює діяльність ЗМІ. До речі, ці поправки, як і деякі інші, що стосуються обмеження політичних свобод, запроваджувалися в Росії під приводом потреб модернізації. Та чи на модернізацію спрацював цей прийом? Таке запитання, адресоване російським колегам, прозвучало від головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. І показово, що саме тут точки зору керівників російських ЗМІ не співпали.

А от стосовно користі «Київських діалогів» різнобою в думках не виникло.

— Я впевнений, що цей діалог вкрай важливий, адже ми прояснюємо свою позицію, — зазначає Михайло Швидкой. — Хоча багато хто вважає, що інтелігенція в Україні та в Росії не відіграє тієї ролі, що вона відігравала, скажімо, в XIX і в XX століттях. Проте формування громадської думки, вплив на неї багато в чому залежить від того, як інтелігенція формулює ті або інші проблеми, що виникають. А ЗМІ сьогодні — це та сфера діяльності й для України, й для Росії, що збирає під свої прапори інтелектуальну еліту.

— Перш за все, такий діалог дуже корисний. Адже він дозволяє зрозуміти мотивацію, дії кожної зі сторін. А ось його ефективність покаже час, — вважає директор інформаційного агентства Інтерфакс-Україна Олександр Мартиненко.

— ЗМІ є інформаційним містком між українським та російським суспільствами. На жаль, існують застарілі стереотипи як у російському, так і в українському суспільстві, — зауважив Владислав Фронін. — Особливо подальшому існуванню цих стереотипів сприяють політичні еліти. Спілкування, що сьогодні відбувається в Києві, корисне, бо ми одне від одного дізнаємося оцінки, думки. Це не означає, що ми з ними повинні погоджуватися, але для розуміння мені особисто дуже важливо почути думку моїх колег: що вони думають про процеси, які відбуваються сьогодні в Україні. Я, наприклад, гадав, що вони оптимістичніші. Відповідно, вважаю, що українським колегам теж дуже важливо знати, як головні редактори російських ЗМІ оцінюють події в Росії. Це не означає, що сьогодні в наших відносинах настав чудовий період... Журналісти — і українські, й російські — мають думати про те, аби наше слово не породило «ефект каменепаду».

Наступна зустріч у рамках «Київських діалогів», імовірно, відбудеться в Санкт-Петербурзі, де українські головні редактори, як заплановано, зустрінуться не лише з колегами і представниками влади, а й зі студентською аудиторією.