Легковажна «синиця»...
Напередодні Посол США в Україні Карлос Паскуаль заявив, що сьогодні існує попит на транспортування нафтопроводом Одеса—Броди і далі нафтопроводом «Дружба» до Німеччини 11 млн. тонн каспійської нафти. «Це той ринок, яким Україна може заволодіти», — сказав К. Паскуаль в інтерв’ю на УТ-1. Зі слів посла, створення такого безперервного маршруту могло б стати першою стадією проекту нафтопроводу Одеса— Броди. На другому етапі можна буде говорити, що нафта піде до польського Плоцька, до північної Німеччини і далі — на європейські ринки до Атлантики, додав посол. Він зазначив, що «США надзвичайно задоволені» тим, що Євросоюз ухвалив рішення надати грант (2 млн. грн.) на технічне забезпечення вивчення можливості продовження нафтопроводу Одеса— Броди до Плоцька. Характеризуючи загалом цей проект, К. Паскуаль відзначив, що у нього «величезний потенціал», і в ньому могли б взяти участь із вигодою для себе, зокрема, американські компанії, які беруть участь у видобутку нафти в Каспійському регіоні. Він повідомив про зацікавленість компаній, зокрема, «Конако Філіпс», яка володіє НПЗ у Чехії, і Chevron Техасо, яка видобуває нафту на Каспії. Зі слів посла, у разі проведення ефективних «агресивних» переговорів нафта нафтопроводом може піти вже наприкінці нинішнього року або на початку наступного. Днем раніше, на міжнародній конференції «Енергетична безпека Європи в XXI столітті», що відбувалася у Києві, Паскуаль сказав, що вважає перспективним нафтопровід Одеса-Броди у разі його використання в прямому, а не в реверсному напрямі. «Щоразу, коли Україна «заграє» з новою пропозицією використати нафтопровід у напрямі Броди—Одеса, вона шкодить собі. Якщо Україна погодиться на Броди— Одеса, це тільки забезпечить більший притік нафти у напрямі Чорного моря і прискорить впровадження конкурентного маршруту, який зробить нафтопровід Одеса—Броди непотрібним», — сказав дипломат. На його думку, від введення в експлуатацію нафтопроводу Одесу—Броди виграє не тільки Україна та країни Західної Європи, а й Росія. «Одеса—Броди» — не антиросійський проект. Він проукраїнський», — підкреслив К. Паскуаль. «Якщо Україна продовжить іти окресленим шляхом, цілком реально, що до кінця року каспійська нафта почне надходити через Україну на європейські ринки», — підсумував посол.
Вочевидь, така швидка і відверта реакція посольства пов’язана з тим резонансом, який був спричинений наявністю секретного протоколу про реверс нафтопроводу (24 травня, нагадаємо, «День» оприлюднив факт існування та зміст цього документа). Крім того, стурбованість західних партнерів України викликана й тим, що остаточного рішення про напрям транспортування нафти у Києві ще не прийняли.
(Нагадаємо, на прес-конференції минулого тижня Президент Леонід Кучма сказав: «Сказати, яким буде остаточне рішення, я сьогодні просто не можу. Знаю, що цей нафтопровід буде обов’язково запитаний. Це один із найперспективніших напрямків транспортування нафти каспійського регіону до Європи».) З огляду на реакцію на публікації «Дня» про реверс та прихований від громадськості протокол, лобісти російських компаній розгорнули активну діяльність з метою переконати керівництво держави у своїй правоті.
У цих умовах російська сторона також не сидить склавши руки. 28 травня вона зробила чергову «привабливу» пропозицію. Як сказав у Москві віце-прем’єр Росії Віктор Христенко, найближчим часом на розгляд уряду РФ буде внесено проект довготривалої (на 15 років) угоди між Росією й Україною про транзит нафти через територію нашої країни. Зі слів віце-прем’єра, він передбачає транзит 84 млн. тонн російської нафти, і, можливо, включає в себе також і ті обсяги, про які йшлося у «таємному» протоколі між російськими та українськими нафтовими і нафтотранспортними компаніями, про що 24 травня розповідав «День».
Але чи можна вважати, що цією пропозицією Росія вже виграла лот під назвою «Одеса—Броди»?
За день до цього у журналі «Уоллстріт джорнел» було опубліковано статтю під заголовком «Спроба Заходу побудувати альтернативний нафтопровід провалилася». У ній стверджувалося, що російський президент Володимир Путін забезпечив Росії фактичну монополію на доставку каспійської нафти західним споживачам, а політика Заходу, яка передбачає існування безлічі різних трубопроводів, повністю провалилася. Стратегія пана Путіна, пише видання, полягає у тому, щоб об’єднати російську і каспійську нафту в єдиний пул, експорт якого відбуватиметься під контролем Росії. У разі успіху Росія отримає істотні прибутки від мита за транспортування і реекспорт казахської нафти. Також у руках Росії виявиться сильний економічний важіль, який легко можна буде перетворити на важіль політичний, особливо стосовно європейських країн-споживачів. «Уоллстріт джорнел» зазначає, що коли йдеться про політику Європи щодо транспортування каспійських нафти і газу, деякі європейські чиновники кажуть, що такий транзит є частиною європейсько-російського енергетичного діалогу. Вони припускають, що таке важливе питання може бути назавжди довірене Кремлю. Замість цього, вважає впливове американське видання, Європейський Союз повинен спільно з урядом Сполучених Штатів будувати транскаспійський нафтопровід, що йтиме на Захід.
Україна постала перед вибором. З одного боку, просування нафтопроводу на Захід потребує серйозних зусиль. З іншого — буцімто «швидкі гроші», якщо російські пропозиції про реверс будуть прийняті. Щоправда, в цьому разі існує дуже великий ризик того, що вага та репутація України як партнера на європейському ринку транзиту нафти зазнає серйозної шкоди. Іноді у нас полюбляють згадувати приземлену приказку про синицю в руках та журавля у небі. Мабуть, це той випадок, коли потрібно серйозно перевірити свої бажання. Щодо, скажімо, самостійності.
