Леонід КРАВЧУК: «Кандидат у президенти і Президент — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці»
Днями на зустрічі з представниками російських ЗМІ прем’єр-міністр України, кандидат у президенти Віктор Янукович зробив ряд сенсаційних, майже програмних заяв. Зокрема, прем’єр сказав, що в разі обрання його президентом не підтримуватиме ідею вступу України в НАТО, натомість буде добиватися надання російській мові статусу другої державної, а також введення в Україні інституту подвійного громадянства. Що це означає? Висловлені ідеї є ревізією задекларованого Президентом Кучмою курсу на євроатлантичну інтеграцію, відмовою від розбудови національної державної ідентичності України чи передвиборною заявою, розрахованою на специфічну цільову аудиторію? Відповіді на подібні запитання «День» вирішив пошукати в одного з найдосвідченіших українських політиків, давнього прихильника висунення Віктора Януковича кандидатом у президенти, першого президента й одного з «батьків» незалежності України Леоніда Кравчука.
— Останні ідеї Віктора Януковича стосовно НАТО, російської мови та подвійного громадянства стали топ-новиною в понеділок. Почнемо із заяви про відмову від вступу України до НАТО. Чи означає така постановка питання ревізію визначеного Президентом Леонідом Кучмою і підтриманого Радою національної безпеки і оборони України курсу на євроатлантичну інтеграцію?
— Я дивлюсь на ці питання спокійно. Все це треба сприймати як заяви кандидата в президенти, а не президента. Кандидат у президенти і Президент — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Коли людина перемагає на президентських виборах, починають діяти багато інших факторів. Ключовим серед них є те, що за українською Конституцією засади зовнішньої та внутрішньої політики визначає Верховна Рада України. Вона ці засади визначила ще в 90-х роках. Потім добавляли окремі моменти, зокрема, що стосується військових питань, але загалом щодо євроінтеграції парламент свою позицію не переглядав. Тому якщо перемагає Віктор Янукович, він за тією ж Конституцією має право вносити до Верховної Ради свої пропозиції щодо внутрішньої і зовнішньої політики. Якщо Верховна Рада підтримає його пропозиції, тоді він буде втілювати їх в життя. На сьогодні діють ті засади зовнішньої і внутрішньої політики, які ухвалені Верховною Радою і підтримані Президентом України Леонідом Кучмою. Я розглядаю заяву Віктора Януковича як його бачення цієї позиції — ні більше, ні менше. Воно сьогодні не може відразу ж вплинути на зміну політичного курсу України.
— Ви розділяєте бачення Януковича?
— Я завжди підтримував позицію і зараз підтримую, що Україна має стати реальним, фактичним членом всіх європейських структур. Зокрема, трьох найвпливовіших. Це — Європейський Союз, Рада Європи, НАТО. На цьому я стояв і стоятиму. В усьому світі передвиборні програми часто-густо носять «випробувальний» характер. Віктору Януковичу, очевидно, цікаво знати, як на це відреагує громадськість, політичні сили, опозиція. Тобто подібні заяви кандидатів у президенти є «лакмусовим папірцем». Вони робляться, щоб відчути настрої людей та внести відповідні корективи у свою передвиборну платформу, — не стратегічно, а тактично. І таке завдання виконується.
— Що ви думаєте з приводу ідеї прем’єра надати російській мові статус другої державної?
— Є Конституція України. В Конституції написано те, що написано. Згідно з 10 статтею державною є українська мова. Якщо ставити питання про дві державні мови, треба відразу ж вносити зміни в Конституцію. Якщо Верховна Рада внесе їх — а я голосувати за такі зміни не буду, бо я стою на позиції державної мови, української, — тоді буде дві державні мови.
— Як такий крок може позначитися на формуванні української політичної нації, української національної ідентичності?
— Я не вважаю, що мови, навіть якщо їх буде в нас хоч п’ять, самі по собі здатні розділять націю на п’ять частин. Все залежить, як історично формувалась нація, які в неї корені історичні. Візьмемо ту ж Швейцарію. Там три чи чотири державні мови. Але це абсолютно не впливає на єдність нації, єдність народу, який згуртований на підставі історичної спільності, спільних цілей — гуманістичних, економічних, політичних. Я там багато разів бував, і бачив, як там на вулиці діти граються і вільно переходять з однієї мови на іншу — з німецької на французьку, з французької на італійську. І не помічаючи навіть, що вони вже спілкуються іншою мовою. Коли б в Україні і росіяни, і євреї, і поляки, і всі інші знали свою мову та українську, це було б найвище, чого ми могли б досягти в цій царині. Ми тоді перестали б ділити Україну на дві частини — західну, яка хоче розмовляти тільки українською мовою і зневажливо ставиться до російської, — я знаю, що я говорю, — і східну частину, яка хоче розмовляти лише російською і зневажливо ставиться до української.
Якщо ми приймемо закони, які дозволять українській книзі, газеті вільно видаватися, поліпшать економічну справу українського друку, тоді й питання знімуться. Ось, скажімо, газета «День» — авторитетне видання. Її купують, читають. Вона виходить як українською мовою, так і російською.
— А ще англійською.
— Тим більше. Так от, якщо інші газети будуть так само робити, ми поступово привчимо людей до того, що треба знати дві-три мови. Головне — якість продукції, цікавість газети, її авторитет, авторитет колективу, — щоб усі знали, що газета пише правду, що її приємно купувати, цікаво читати. Якщо все це є, людина на мову вже майже не дивиться.
— А чи не вийде так, що ми скотимося до радянської русифікації в її гірших зразках, і ніхто з влади питанням розвитку української мови уваги приділяти не буде — це стане просто непрестижно?
— Я в це не вірю — що при Януковичу ми кудись скотимося. Я вірю в те, що ми будемо жити за цивілізованими законами, за тими нормами, які вже сформувалися в Україні, і назад жодного кроку зроблено не буде — будуть робитися кроки тільки вперед.
Тому що, я ще раз це наголошую: ніхто сьогодні не може — ні Кабмін, нi Президент, ввести закон про дві мови, поки це не буде виписано в Конституції.
— Ще одне питання, порушене кандидатом Віктором Януковичем, — про подвійне громадянство з Росією. Деякі експерти вважають, що інститут подвійного громадянства здатен перетворити певні регіони України зі значною кількістю проросійськи орієнтованого населення — Крим, Донбас — на щось на зразок Абхазії...
— Сьогодні ми не маємо подвійного громадянства. Але мільйони людей працюють за кордоном. В тому числі в Росії. І там їх шпиняють, як тільки можуть. Вони працюють в нелегальних умовах, йде дискримінація «по повній програмі». Як ми їх можемо захистити? Якщо в нас в Україні продовжиться економічне зростання, нічого страшного подвійне громадянство не спричинить.
— А це не буде приводом для втручання у внутрішні справи України під приводом захисту «своїх громадян»?
— А зараз вони говорять, що захищають російськомовне населення. Зокрема в Прибалтиці. Але цей «захист» має чисто номінальний характер. Тому що захистити — це треба взяти людей до себе, дати їм житло і роботу. А так йде лише чисто політичне втручання, воно не організаційно-правове.
— Реалізація одразу всіх трьох вищеперелічених ініціатив не означатиме «білорусізації» України?
— Під «білорусізацією» я можу розуміти лише створення якогось особливого союзу з Росією, не ЄЕПу, а чогось більшого. Давайте подивимося на історію. Ще при Єльцині, років п’ять тому, президент Білорусі Олександр Лукашенко розпочав «об’єднання» з Росією. І хіба щось було зроблено за цей час? Невже Росія візьме на плечі Україну і буде нести її в «світле майбутнє?» В Білорусі Лукашенко просто грає на тому, що він хоче до смерті бути президентом. Як тільки вибори, він починає говорити, що ми без Росії не можемо, без російської мови загинемо. А його обрали — і він починає думати про Білорусь. Бо він же не хоче бути губернатором однієї з російських областей. Він хоче бути президентом Білорусі. І я переконаний, що Віктор Янукович — якщо його оберуть, захоче бути повноцінним, повнокровним, відповідальним президентом України. Я це кажу, знаючи і характер, і наміри Віктора Федоровича.
